Патронажна сестра — сестра милосердя

На обліку в обласно-
му комітеті Черво-
ного Хреста 20900 одиноких людей, у міському — 1300. Всім їм потрібна підтримка не тільки моральна, а й допомога соціальних працівників та патронажних сестер.
Алевтина Омелькіна працює патронажною сестрою вже 35 років — з далекого 1968-го. Багатьох людей поважного віку вдалося їй підтримати як словом, так і завдяки кваліфікованим діям. Багатьох з підопічних знає більше десяти років.
— Люблю свою професію, — розповідає Алевтина Омелькіна. — Завжди подобалися мені старенькі. Є навіть такі, які можуть визначити мій настрій по очах.
Спочатку вона працювала медсестрою у лікарні, а потім пішла на роботу у Червоний Хрест патронажною сестрою тому, що подобалося дбати про знедолених, а ще вдома хлопці-близнюки підростали. Всім потрібна була увага.
Й тепер, коли сама стала пенсіонеркою, не може залишити своїх стареньких.
— Знаю, що потрібна їм. Не хочу віддавати своїх, майже рідних, у чужі руки.
Кожна рівненська поліклініка має певну кількість патронажних сестер. В поліклініці №1 їх всього чотири. Пані Алевтина обслуговує чотири дільниці: район автовокзалу, селище Молодіжне та вулиці Київська і Костромська. Це дуже велика дільниця. Нині вона щоденно обслуговує вісім людей похилого віку.
Всіх, хто потребує медичної допомоги вдома, спочатку ставлять на облік у поліклініці, а після призначень лікаря приходить медсестра. Так обслуговують учасників війни, інвалідів, одиноких старих людей. Багато на обліку людей хворих на діабет.
— Якщо вчасно не ввести, а саме щоденно, в одну й ту ж годину інсулін, це може призвести до цукрової коми, — розповідає пані Алевтина.
Тому щодня першими пацієнтами її є саме діабетики. Якщо цього дня ніхто не потребує медпроцедур — навідує інших, кому потрібно виміряти тиск, підняти настрій, підбадьорити.
А ще патронажна сестра Алевтина Омелькіна виконує суспільно-корисну роботу — розповсюджує марки з емблемою Червоного Хреста, за ціною — одна гривня. Всі знають, що Червоний Хрест не отримує дотацій від держави, а функціонує завдяки пожертвам і внескам людей доброї волі.
— У такий спосіб люди мають можливість проявити своє співчуття до знедолених, малозабезпечених, перестарілих, тих, хто справді потребує допомоги, — впевнена пані Алевтина.
Проте часто люди не розуміють, що цією гривнею вони допоможуть комусь, хто, можливо, помирає, бо не вистачає пенсії на один-єдиний укол. Також на ці гроші закуповують продукти і потім їх дають найменш забезпеченим.
— Ви маєте гроші на своє лікування? — з таким питанням звернувся до старенької лікар однієї з лікарень Рівного.
— Я учасник війни... — все, що змогла відповісти спантеличена жінка.
Таку розмову переказала патронажній сестрі її підопічна бабуся. Й тому звертається заступниця стареньких — пані Алевтина, до всіх, хто може пожертвувати зі своєї зарплати оту гривню у поміч літнім і хворим.
Страшно залишитись самотньому ще й хворому. Часто-густо до таких людей навіть ніхто з сусідів не навідується. Алевтина Омелькіна пригадала слова однієї прикутої до ліжка жінки, яка попросила не закривати балконні двері тому що мухи не прилетять.
— Не закривай. Нехай літають. Буду лежати й радіти хоча б їхній присутності.
На такі слова можна реагувати по-різному: одні подумають, що стара вижила з розуму, а інші... Не варто молодим бути такими гоноровими, адже старість прийде до кожного.
Не забувайте стареньких, — наголошує чуйна пані Алевтина. — Їм дорожча за гроші проста людська увага...