За дурною головою

Історія 17-річного Оле-
га, який знаходиться
через чотири палати від Артема й поступив до нейрохірургічного відділення Рівненської ЦМЛ на місяць пізніше, майже ідентична. Юнак розповів, що того червневого дня відпочивав з друзями на озері біля Здолбунова. Як завжди купалися, плавали, а потім вирішили пострибати — хлопець розігнався, послизнувся, невдало стрибнув, у воді вдарився головою об дно. Пояснює це тим, що руки роз’їхалися і не зміг себе підстрахувати. Така необережність призвела до серйозної травми — компресійного перелому 5-го шийного хребця. На щастя, друзі, які відпочивали з ним того дня, швидко витягли хлопця з води й викликали швидку допомогу. Однак невідомо скільки часу доведеться пролежати Олегу в лікарні, а він мріяв стати банкіром й збирався поступати у кооперативний коледж. Тепер мріє видужати й ходити.
Хлопець застерігає своїх однолітків:
— Якщо не вміють, хай не стрибають. А якщо дуже хочеться, то краще не головою вниз. Хай подумають над тим, що це річка, а не кафе. У мене все вийшло по дурості.
Артем був категоричним:
— Не думаю, що моє попередження щось дасть. Зараз така молодь, що нікого не слухає. Хіба що опиняться тут, тоді може й послухають.
Щоб пощадити мої почуття лікар-нейрохіруг Сергій Підлісний показав пацієнтів, яких можна назвати “щасливчиками”. Принаймні у них рухаються руки, немає запалень та інших ускладнень.
За словами лікаря, третина цих пацієнтів помирає упродовж півроку після травми, інші — на все життя прикуті до ліжка або інвалідного візка. Нерухомі інваліди від відчаю навіть не можуть покінчити життя самогубством, не діють руки, а тому просять зробити це лікарів чи сусідів у палаті. Один з випадків Сергій Підлісний навіть добре пам’ятає: лежав у них такий “пірнальник”, за яким доглядала молода дружина, спочатку сиділа біля ліжка добу, потім по кілька годин, а далі з’являлася раз у три дні. Чоловік не витримав, почав її ревнувати, й попросив сусіда вкоротити йому віку. Той за пляшку погодився, натягнув на шию ремінь, підвісив гирю... Добре, що це вчасно помітили медсестри й чоловіка врятували. Є інші приклади пірнальників-невдах. Сильні духом навіть в інвалідному візку дають собі раду. Один з таких пацієнтів створив власний звукозаписуючий центр, інший — прикутий до ліжка — керує фірмою, а всі важливі доручення виконує дружина, їздить, домовляється, оформлює документи.
Можливо, ці приклади — винятки. Щоб люди, які мають компресійний перелом шийних хребців, почали ходити, має трапитися диво. Найбільше від травм, спричинених невдалими стрибками, страждає мозок — навіть кілька секунд відключення загрожують здоров’ю непоправними наслідками аж до смерті.
З початку купального сезону в нейрохірургічному відділенні Рівненської ЦМЛ вже перебуває більше десятка пацієнтів, які травмувалися під час стрибків у воду. Як розповів кандидат медичних наук Сергій Підлісний, пацієнтами (так званими пірнальниками чи спинальниками) стають в основному молоді 20-25-річні хлопці спортивної статури. Потужного удару об µрунт, дно чи каміння хребет не витримує й миттєво стискається, як під пресом, коментує лікар-нейрохірург, саме у цей момент пошкоджується спинний мозок. За свою структурою він ніби схожий на кабель, а під час такого перелому, на оболонці утворюються розриви й жодна операція не може їх відновити чи склеїти. Така травма також підсилюється тим, що людина тоне, а значить у легені потрапляє вода. Паралельно з переломом спинальники можуть підхопити ще й запалення легень, інфекцію нирок. І тут з оптимістичними прогнозами не поспішатиме жоден лікар.
Доля пацієнтів-пірнальників вирішується у момент травми, каже Сергій Підлісний. Якщо їх привозять у лікарню в перші три-п’ять годин, то екстрена операція ще може зарадити повній нерухомості. Багато чого вирішує й реабілітація. Але кращою була б обачність молодих людей під час купання у місцевих водоймах. Хоча за останні кілька років лікар не пригадує, щоб привозили рівнян з Усті чи Басівкута, постраждалі купальники — з водоймищ усієї Рівненщини.