Емігрантами стають, а не народжуються

Щоб стати заробітчанином, розповідає рівнянка Надія, потрібно мати певну суму грошей та один з мотивів такого “екстріму”: відчуття того, що вже зовсім збіднів, або з метою назбирати гроші на заснування власної фірми, купівлю квартири, машини, комп’ютера і т.д., або влаштувати своє власне життя. Коли ж починаєте там працювати й назбираєте якусь суму — розумієте, що в Україну повертатись важко. Гроші, які назбирав на “власну” справу, підуть не на відкриття фірми, а на бюрократичні інстанції. Далі думаєте: “попрацюю ще трошки, і ще...”, що переростає у роки заробітчанства.
Відірвавшись від рідних місць, непередбачуваності, і чесно кажучи, дикунства, вони просто вже не уявляють себе у минулому середовищі. Вони вже встигли європеїзуватися, увібрати цивілізоване ставлення до чужої праці, соціального захисту. З часом стають незалежними й впевненими. А за 4-5 років легко звикнути до кращого. Якщо хтось скаже, що заробітчанину не хочеться додому — це не так. Але приїзд у рідні краї обмежується відпусткою. А потім назад, до Чехії, з впевненістю, що мусить будувати своє життя на чужині. Ось так стають потенційними емігрантами, маючи роботу, яка повністю забезпечує. До речі, пропрацювавши легально п’ять років в Чехії заробляєш на мінімальну пенсію.

На гачок авантюристів
Скільки писали у газетах про пошук роботи за кордоном і пройдисвітів-роботодавців. Та люди так і не можуть затямити, що кожна країна має свою “вилку” оплати за працю, тобто існує мінімальна та максимальна зарплата.
Взагалі в Європі заробляють від 100 до 900 доларів. Але потрібно хоча б трошки орієнтуватися, скільки платять у тій країні, в яку їдеш. Наприклад, у Чехії мінімально заробляють 100 доларів, а максимально 400. Остання цифра — дуже велика рідкість! Найчастіше влаштовуються через центри зайнятості в Україні або через так званих “клієнтів”. Тому не можна вірити тим, хто обіцяє зарплату у 500-600 доларів у Чехії? Деякі авантюристи ще на території України вимагають оплату за послугу працевлаштування 150-200 доларів. А пізніше заробітчанин ще “людині” у Чехії платить 300 доларів за ту ж послугу. На людину, яка віддасть 550 доларів наперед, а заробить тільки 200-300 у місяць чекає... виплата боргів..

Україна очами чехів
Чехи про Україну говорять: “У вас зарплати не платять, світла немає — ніякої цивілізації”. А на українців дивляться як на дикунів. Навіть дивуються, коли серед них трапляються виховані, освічені люди. Чому? Ким українці були на батьківщині, чехи не знають, та й заробітчани цього не афішують. Зазвичай, співвітчизники працюють за робітничими спеціальностями, тому й асоціюються у чехів з малограмотними. А хто в Чехії працює на таких роботах? Неосвічені та дебіли.
І для “напіврозумних” людей тут є робота(!). Адже в Чехії трудящих рук не вистачає. Зауважте, в Україні таких взагалі на роботу не беруть! Ось наші і змушені працювати там, серед чеських дебілів, щоб заробити собі на життя. А ще чехи сміються з нашого уряду, який не турбується про свій народ. Всі чудово розуміють, що якщо нормальні закони, то й підприємства запрацюють.

Ламаймо жіночі стереотипи
Чоловіка чи жінку часто об’єднує одна мрія: жінки хочуть вийти заміж, щоб нічого не робити, а татусі хочуть видати дочок заміж так, щоб обранець все робив сам.
Після відкриття кордонів жінки ринули за кордон з надією вийти заміж за іноземців, які будуть їх утримувати. Чому жінки з інших європейських країн, різних професій не хочуть вийти заміж за бізнесменів, багатіїв й сидіти вдома склавши руки? Та тому, що домогосподарок там одиниці й вони завжди нижче на соціальній драбині від тих, хто працює. Потрібно й українкам змінювати свої орієнтири — бути утриманкою або працювати, хоч й на брудній роботі, але мати свої гроші, розпоряджуватися ними. Попрацювавши за кордоном якийсь час, східноєвропейські жінки набувають синдром волі, стають більш впевненими у собі, незалежними й захищеними.
Пані Надія не пригадала жодного прикладу, щоб котрась із жінок вийшла заміж за багатого. Здебільшого, це звичайні хлопці, які працюють й не мають великих заробітків. Та вийшовши заміж за “звичайного”, вона вже не матиме проблем із помешканням, отримає право самій влаштовуватися на роботу й не платити біржі або “клієнту” відсотки. Сподіватися на зустріч у Чехії з красенем з іншої країни не варто. Відсоток тих, хто знаходить собі чоловіка з іншої країни: шведа, німця, американця чи італійця, дуже малий.

Буває й таке
Жінка, назвемо її Вірою, поїхала на заробітки в Чехію. Влаштувалася на підприємство. Робота їй сподобалася, та й платня хороша. Викликала свого чоловіка. Працювали вдвох. Незабаром на підприємстві з’явилися молоді дівчата з України. Й одна з них, 25-річна, почала частенько заходити до подружжя у гості, але чомусь розмовляла тільки з Віктором. Через якийсь час Віра зауважила, що її чоловік вподобав цю співвітчизницю й не соромлячись дружини відверто загравав з дівчиною. “Ми прожили разом 30 років, побудували хату, — переконувала чоловіка Віра. — Їй 25 років, а тобі вже 55. Поживеш з нею ще 10 років, а далі що? Ти не будеш їй потрібний”. Та він залишався невблаганним, з новою дружиною повернувся в Україну...
Та не було б щастя, якби горе не допомогло. Віра залишилася працювати й далі у Чехії, зустріла чоловіка, вийшла заміж. Він здуває з неї пилинки. “Так як живу зараз, ніколи не жила з Віктором, — розказувала своїм подругам-українкам Віра. — Ніколи не відчувала такої уваги й піклування”. Жінка перетворилася у жінку! Може доля винагородила?

Культура нації
Що впадає одразу в очі нашим заробітчанам — вихованість чехів. Навіть, якщо представник чеського народу малограмотний, він вміє поводити себе: не буде грубити, смітити, битися (навіть нетверезий), плюватися. В аптеці чи банку, купуючи ліки чи отримуючи гроші, чехи завжди стоять на певній відстані від прилавка. І це не якась дивна забаганка, а правило етикету. Адже купуючи ліки в аптеці не кожний хоче, щоб, хтось чув, знав, що саме він купує і для чого. Те ж стосується і банків.
Привертає увагу акуратність цієї нації. Одягаються чехи досить просто. Напевно, на парфуми та засоби гігієни витрачають більше грошей ніж на одяг. Більшість купує собі одяг взагалі на розпродажах, у “секондах”, щоб зекономити, скажімо, на машину, на бензин чи дороге взуття. Чех скоріше вибере зручність й швидкість машини, ніж піде пішки. Ніколи чешка не одягне взуття на високих підборах, якщо воно не зручне у щоденному житті. Нехай взуття буде дешевшим, але життя буде більш комфортним!