Чи допоможе Господь Рівнеазоту?

За незначний проміжок часу це вже четверта зміна керівника на цьому підприємстві. Жоден антикризовий менеджер, який приходив на підприємство до пана Заблуди, не спромігся врятувати гіганта рівненської промисловості від падіння у прірву. Зокрема, десь півтора місяця тому, в ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті вже колишній керівник підприємства Віктор Леоненко сказав: “У мене, на жаль, немає чарівної палички, щоб одним її помахом розв’язати всі проблеми. А ось програму, як вивести завод із кризи, маю. Підкріпити б її фінансово... Шкода, але й держава, в управлінні якої знаходиться контрольний пакет акцій, не в змозі фінансово допомогти нам, більше того, вона ще й своїх боргів не віддала підприємству. Не знаю, чи сам Господь допоможе сьогодні “Рівнеазоту...”
Заступник міського голови Сергій Васильчук, який працював на “Рівнеазоті” сім років головним бухгалтером, вважає: врятувати підприємство можна лише в тому разі, якщо на конкурсній основі контрольний пакет акцій, що нині належать державі, буде продано і на підприємство прийде інвестор. Поки ж ситуація невтішна. За словами С.Васильчука, держава, маючи контрольний пакет акцій, не вкладає у розвиток виробництва та модернізацію жодної копійки. Такого бути не повинно.
Начальник управління промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку облдержадміністрації Володимир Новак спростував інформацію про те, що нині на підприємстві КРУ Рівненської області проводить перевірку.
— Мені відомо лише про те, що на “Рівнеазоті” планову перевірку проводить податкова інспекція, — зазначив пан Новак.
За повідомленням агентства “Інтерфакс-Україна”, у середу Фонд держмайна має оголосити конкурс з продажу 53,86%-го пакета акцій ВАТ “Рівнеазот”. Стартова ціна пакета визначена в розмірі 46,2 млн. грн. Умови конкурсу передбачають, зокрема, повне погашення заборгованості підпри-ємства по заробітній платі, перед Пен-сійним фондом, існуючої на момент підписання договору купівлі-продажу. Крім того, покупець повинен погасити кредиторську заборгованість “Рівнеазоту” в розмірі 80 млн. грн. протягом 90 днів після підписання договору купівлі-продажу, а також направити впродовж року не менше 40 млн. грн. на реалізацію програми технічної реконструкції виробництва, впровадження прогресивних технологій, підвищення ефективності виробництва; збереження видів діяльності, існуючих на момент підписання договору купівлі-продажу.
А тим часом... Стурбовані й без того нестабільною обстановкою на підприємстві робітники починають шукати “тили”. Азотівці, котрі змолоду і до сивого волосся трудилися тут, порівнюють своє підприємство з проваллям, а те, що діється тут, інакше як “бардаком” не називають. Аби не випробовувати долі, кращі спеціалісти покинули виробництво — їх досвідом залюбки вже користуються у Казахстані. Виходить, своїй країні вони не потрібні? Потрібні, ще й як. Бо не кияни з донеччанами потерпають від лихоманки на “Рівнеазоті”, а передусім рівняни — рядові працівники заводу, їх сім’ї, працівники бюджетної сфери, котрі отримують свої мізерні заробітки і за рахунок грошей цього підприємства. То кому як не провідним та висококваліфікованим спеціалістам рятувати завод від кризи?
Так, саме рятувати. Бо, як писала нещодавно одна із столичних газет, “Сьогодні ВАТ “Рівнеазот” нагадує величезну фінансову піраміду. Керівництво заводу радіє тому, що місяць у місяць зростають обсяги виробництва і продажу. Умовчуючи, проте, що збуває продукцію за ціною, нижчою від собівартості. Працюючи собі ж у збиток, підприємство не лише свідомо знижує вартість державного пакета акцій, а й створює ситуацію, за якої держава виявляється боржником “Рівнеазоту” з податку на додану вартість. Збитки “Рівнеазоту” сьогодні зростають на 20 млн. гривень щокварталу. Борг із заробітної плати досяг чотирьох місяців. Вже кажуть, що незабаром відбудеться 50-відсоткове скорочення персоналу. Соціальна напруженість досягла критичної позначки. Цілком відсутнє фінансування модернізації виробництва. Аварії, що супроводжуються викидом в атмосферу аміаку, вже давно не новина”.
Мабуть, поменшало оптимізму стосовно цього підприємства і у керівників Рівненщини. Фокуси про передачу його у Рівненський район та з державним володінням контрольним пакетом акцій успішно провалились. Очевидно, що продукуючи ці ідеї, ніхто не думав про саме підприємство та про людей, які на ньому працюють. Переслідувались, напевно, якісь вищі, “державної ваги” цілі. І якщо раніше надії на спасіння в азотівців були, то тепер тільки Господь відає, як підуть справи.