Прапор нам у руки в День незалежності

Людина, здебільшого, сприймає і розуміє світ, завдячуючи якимсь своїм асоціаціям. Наприклад, День незалежності асоціюється з державним прапором, ГКЧП асо-ціюється з танками в Москві, Єльциним на бронетранспортері та самими “вождями” путчу. Путін з кімоно, Кучма з гітарою, Кравчук з дощем і без парасольки, Василишин з Кучмою, Сорока... навіть не знаю з чим. Навіть портрети наших відомих політиків на фоні національного прапора інколи виглядають як блюзнірство. Органічно вписуються у національну символіку, наприклад, Левко Лук’яненко та В’ячеслав Чорновіл, брати Горині та Слава Стецько, Віктор Ющенко та Юрій Костенко. Олександр Мороз куди краще асоціюється з жовто-блакитними тонами, аніж з червоними, зате абсолютно не сприймаються у національних кольорах Симоненко, Вітренко, Волков, Пінчук, Рабінович тощо. Можна посперечатися, хто краще виглядає на фоні державного прапора: Кучма чи Кравчук, Сорока чи Чайка, Янукович чи Медведчук? Тут у кожного можуть бути свої смаки і свої аргументи.
Зрештою, проста асоціація когось чи чогось з національною символікою не може розділити людей на патріотів та манкуртів. Історія незалежної України переконливо доводить, що часто якраз най-більшими патріотами стають ті, хто вчора активно боровся з тими самими па-тріотами. І апостол Павло спочатку вважав Ісуса Христа своїм запеклим ворогом, допоки... не осліп. Багато теперішніх патріотів свого часу, на відміну від апостола, якраз прозріли. Це ж які перспективи відкриваються для власного збагачення у власній країні!.. І країна власна і народ власний.
Свою цьогорічну річницю Незалежності Україна та українці мають зустріти ще з більшим пафосом, аніж попередні. Бо якщо раніше ми стали справжніми європейцями, у тому смислі, що в яких тільки європейських країнах не підробляють українці, то в цьому році ми ще й офіційно пішли у світ з простягнутою рукою. Хто казав, що ми Росію годуємо і вона без України не проживе? Це Росія в Україну, окрім нафти та газу, починає постачати і хліб. Плюс “ніжки Буша”, ширпотреб з Китаю-Туреччини і все решта з Польщі — ось і вся економіка України.
Але повернемось до прапорів. Всі служиві знають, що втрата прапора військової частини означає її автоматичне розформування. Немає частини без прапора, так само як немає держави без національної символіки. І нехай сміються недоброзичливці з “української шароварщини”, але чим ще ми можемо гордитися? Минулим? Не думаю. Сучасним? Немає чим. Майбутнім? Хотілося б вірити. Хто наші національні герої? Де наші національні інтереси і хто готовий покласти голову в ім’я цих національних інтересів? Запитань, як завжди, більше, ніж відповідей.