Мініатюрний динозавр мешкає в квартирі рівнянина

Свого Цезаря Сергій Жигалюк ще називає мініатюрним динозавром. А й справді, чим не допотопна тварина? Такі ж суворі обриси тіла, міцні щелепи (здатні подрібнити людську кістку), гострі зуби, холодний погляд очей, пружні лапи, непривітні з вигляду гребені. Мимоволі згадуєш фільм “Парк Юрського періоду”, де м’ясоїдні тиранозаври з жахливими криками шматували велетенського травоїдного бронтозавра. Тож не дивно, що від однієї тільки зустрічі з “ящірочкою” стає моторошно. Погладити її, тим паче взяти на руки, мабуть, ризикне не кожен.
Хоч насправді ці тварини зовсім мирні. Вони спокійно себе поводять, стають друзями людей, люблять ласку і хороше ставлення. У цьому переконався і Сергій Жигалюк, який три роки тому приніс додому дві ігуани.
— З дитинства люблю рептилій і взагалі всіх тварин, — каже він. — Ящірки, змії — це моя слабкість. Напевно, любов до них прищепила мені мати. Вона ще й зараз викладає біологію у Демидівській школі-ліцеї. Коли бігав хлопчаком, у цьому навчальному закладі оформляли єдиний в Україні шкільний музей природи. Певна роль у його створенні припала мені, бо саме я вишукував потрібних для колекцій тварин: комах, плазунів, земноводних. “Назбирав” їх аж три з половиною тисячі видів.
Згодом подорослішав, проте без тварин обійтися вже не міг. У батьківській оселі мешкала, напевно, вся жива дрібнота нашого краю. Навіть коли оселився у Києві (після закінчення біофакультету Київського університету), доглядав за отруйними зміями — гюрзами, кобрами і не тільки. Деколи навіть обережно брав їх у руки. Пригадую армію. Служив у спекотній Середній Азії. Гюрзи там часто залазили в чоботи солдатів. Інколи прокидаєшся зранку і, коли халяву чобота не закрив онучею, — витрушуй. Туди легко може заповзти змія.
Навчання в Києві дало поштовх до нових досліджень тварин. Іншими словами, мою тодішню професію можна назвати “польовий біолог”. Я повинен був у будь-якому куточку України, знайшовши тваринку, сказати, що вона собою представляє. Відтак, брати наші менші стали постійними моїми супутниками.
Після переїзду в Рівне і влаштування на роботу в Інститут епізоотології Української академії аграрних наук (зараз Сергій Жигалюк працює там заступником директора -авт.) мої плани тримати тварин у квартирі не змінилися. От тільки народилася дочка Настя, тому від змій відмовилися. Натомість з’явилися павуки, черепаха, богомоли, палочник.
Ігуана мешкає у квартирі пана Сергія вже три роки (природна батьківщина рептилій — Мексика, Бразилія, Нікарагуа та деякі інші країни). Спочатку було дві: невеличкі неквапні півторамісячні ящірки довжиною по двадцять з лишком сантиметрів. Згодом вони виросли і сягнули довжини майже метра. Ігуани стали улюбленцями сім’ї. Вони поважно ходили по квартирі, їх брали на руки, гладили, навіть дозволяли дивитися... телевізор. Ці ящірки універсальні. Можуть їсти як щавель, капусту, моркву, так і варені яйця, м’ясо. Їх просторі тераріуми обігрівалися спеціальними лампами. Ящірки охайні, тримають себе в чистоті й не вимагають особливого прибирання.
— Ігуани досить цікаві тварини, до того ж розумні, — продовжує бесіду Сергій Жигалюк. — Куди братися котам та собакам! Я мав можливість сам у цьому переконатися. Кілька разів приходив додому і бачу, що абажур обігрівальної лампи, яка висить над тераріумом, повернутий в інший бік. Спочатку думав, Цезар випадково чіпляє хвостом і зрушує лампу з місця. Але виявилося, що тварина свідомо її повертає. Якось бачу, стає на задні лапки, повисає на абажур і регулює світло. Було, мабуть, дуже гаряче й Цезар відвернув лампу. Іншого разу навпаки її нахилив. Розумію, для науковця такі твердження видаються дещо парадоксальними, але це — факт.
Думаю, якби динозаври дожили до наших днів, то ми, у порівнянні з ними, у боротьбі за виживання не мали б шансів. Адже ігуани — їх нащадки і вони дуже розумні. До того ж вони швидко регенерують (відновлюють ушкоджені частини тіла). Мій Цезар зламав якось лапку. Вже через десять днів він нею вільно ступав. Ці тварини між собою дуже сильно б’ються. При цьому ламають ребра, але практично завжди лишаються живими і швидко загоюють ушкоджені ділянки тіла.
Ішли місяці, а разом з ними життя. Ніяких змін у стосунках ігуан не спостерігалося до одного моменту. Сталася прикра подія, яка зламала дружбу тварин.
— Коли я брав їх для “усиновлення”, то мені сказали, що це самець і самка, — продовжує чоловік. — Але насправді дали двох самців. Тільки один з них народився слабшим (такими є самки ігуан), а другому природа подарувала всі задатки вожака. Розрізнити їх статево можна лише в трирічному віці. Саме тоді в них настають шлюбні ритуали. Власне, це й призвело до летальних наслідків. Одного разу я повернувся додому з роботи і знайшов слабшого самця мертвим. Цезар холоднокровно його загриз та постраждав і сам. Його суперник перед смертю встиг відгризти Цезарю 30 сантиметрів хвоста. З тих пір вціліла ящірка змінилася. Вона стала відчуженішою, дикою. Сподіваюся, настануть дні, і в настроях тварини знову все стане на свої місця.
...У нашому місті є ще кілька людей, які в своїх помешканнях тримають екзотичних тварин. Якось в інститут Епізоотології, де працює Сергій Жигалюк, прийшла старенька бабуся з кошиком, де на вишитому рушнику лежав... крокодил. Хижака ще маленьким привіз із тропічної країни її зять. Але після того, як крокодильчик виріс, його чекала зла доля — в один день він об’ївся... газет. Це викликало отруєння організму (фарба містить у собі свинець). Однак лихо таки не обминуло тварину. Через півроку, після того як його вилікували в інституті, рептилія вмерла від переохолодження у квартирі літньої жінки.
А от ігуана Цезар почувається у квартирі добре. Після бою із своїм колишнім братом, він тільки понуро сидить і “гоїть” ушкодженого хвоста, який, до речі, вже почав відростати. Пройде кілька років, поки з пам’яті ігуани зникнуть страшні спогади минулої події. Тим часом сім’я Жигалюків опікується своїм улюбленцем, доглядає його, годує всілякими ласощами. Усі живуть надією, що тварина повернеться до звичного життя і знову стане ручною.