Колонка Олександра Смика Чи є життя на другій собаці?

Але що тут нарікати — у кожного свої пріоритети. На превеликий жаль, ні театр, ні три ще палаци культури — рік культури якось помітно не відчули і тому, як і раніше, справляти свої культурні потреби будемо в системі арт-хаосу, про що свідчать жовтневі афіші: Малінін, Розенбаум, Меладзе і десь у “Текстильнику” — Марійка Бурмака. До речі, так і не знайшлися кошти на звітну виставку рівненських художників у Києві, а про вирощений мистецький потенціал за рік культури, ми можемо сміло говорити після звітного концерту Рівненщини на сцені столичного палацу “Україна”. Якщо будемо звітувати такими силами, як на концерті до Дня незалежності, то я глядачам не позаздрю.
Зате, всі знають, що рівняни у сфері фізичної культури ведуть перед. Щоправда, дивлячись на спортивні споруди в обласному центрі, для мене досі залишається загадкою: де спортсмени тренуються? Може, на критих ринках? Ця тема виникла не спонтанно, адже осінь це не тільки час для підбиття якихось підсумків, а ще й період бюджетного планування на наступний рік. Гадаю, незайвим було б провести бюджетні міські читання за участю громадських та політичних організацій перед тим, як винести бюджет на сесію міської ради і, як кажуть, подивитись на нього не постатейно, а порядково. Є така практика в американських конгресменів. Кожна цифра бюджету має конкретний адресат і визначає необхідні пріоритети, а не так як в українській казочці про сороку-білобоку: тому дала, цьому дала, а тому не дала. І ще варто згадати один давнішній анекдот.
Сидять дві блохи на собаці. Одна і каже іншій:
— Як ти думаєш, а життя на інших собаках є?
От і я думаю: може, варто подивитись, як в інших, а не тільки сліпо виконувати рішення місцевих Цицеронів.