Доленосна реформа, що загнала селян у глухий кут

Насправді ж, і ми цьому свідки, наслідки аграрної реформи виявилися не такими, як їх передбачали реформатори: українське село опинилося у глибокій кризі. Про це свідчать тисячі гектарів неораних земель, розвалені ферми, порослі бур’янами тракторні та машинні двори. У цьому хаосі люди виживають, хто як може.
У жнивну пору довелося побувати на Кореччині. Жахнувся: у що перетворилося колись сильне господарство у селі Користь! Замість пшениці в полі — бур’яни вище пояса, замість тракторного парку — майданчик для металобрухту, замість зернових кагатів на току — жалюгідна купка ячменю. Таку картину можна було спостерігати й в інших районах області.
Якщо землею селяни ще сяк-так розпорядилися й узаконили її, то з майновими паями справи кепські. Нинішнє безгрошів’я на селі загнало людей у глухий кут. Не одержуючи зарплати, не маючи змоги продати вирощене на своїх городах, чимало селян готові продати свої майнові сертифікати за безцінь. А ті, хто не хоче продавати свої майнові паї, передають їх в оренду. Здебільшого на селі панує один власник — сільгосппідприємство чи фермер. Цей власник-монополіст висуває вигідні для себе умови оренди, а селяни змушені на них погоджуватися, бо не мають вибору. І досить часто орендну плату люди одержують не грішми, а продуктами чи послугами. Водночас ціни на такі товари чи послуги набагато більші за ринкові, хоча насправді мали б відповідати собівартості. Тому реальна орендна плата виявляється невиправдано заниженою.
Не секрет, що від самого початку розпаювання майна в багатьох колишніх КСП “ініціативу” взяли у свої руки керівники таких господарств. Найбільш ліквідне майно ці особи або прибрали до своїх рук, або роздали “своїм”. А ту техніку, споруди та інвентар, що залишилися після “розподілу”, почали виділяти в натурі. Тож “перетворення” майнових сертифікатів на справжнє майно набрало варварських форм: селяни розбирають стіни корівників і дахи господарських споруд, знімають вікна та двері, розтягують обладнання, вирізають прокладені труби, щоб здати їх на металобрухт...
Деякі сільгосппідприємства під час реформи вижили. Але таких у кожному районі області можна порахувати на пальцях однієї руки. І не варто тішитись ілюзіями, що у 2005 році в повну силу запрацює ринок землі і нові власники, які її куплять, засиплють нас пшеницею та заллють молоком із сметаною. Без державної підтримки селу не обійтися. А це — дотації та прийнятні кредити, контроль за цінами на вироблену продукцію, забезпечення технікою, пальним, добривами…