Cоціальна проблема №1на Рівненщині Професія — безробітний

Жінка-інвалід з трьома дітьми роботодавцям не підходить?
Рівнянка Анжеліка Тарасенко — інвалід другої групи, офіційно безробітна та виховує трьох дітей, двоє з яких — дівчатка Юля і Настя, як і мама, теж інваліди. Наймолодший з дітей — чотирирічний Вадим. На обох дітей пані Анжеліка отримує пенсію 63 гривні та аліменти від колишнього чоловіка з регулярними затримками у розмірі аж 8,5 гривні у місяць. І це при тому, що лише медичний препарат “Кларетін”, потрібний для лікування однієї з доньок — Насті — коштує 75 гривень.
— Старшій Юлі на препарат, що поліпшує кровообіг, потрібно щомісяця 160 гривень, а лікування, як ви розумієте, комплексне, відтак коштів вимагає значно більше, — розповідає пані Анжеліка.
— До отримання інвалідності я працювала на молокозаводі, але після розвалу підприємства опинилася без роботи. Стала на біржу, проте працевлаштуватися виявилося дуже важко через інвалідність, — продовжує молода рівнянка.
Практично всі роботодавці відмовлялися брати на роботу жінку-інваліда. Однак вона не занепала духом і активно шукала роботу. Доля привела на базар. Працюючи минулої зими на морозі та холоді у неї погіршився стан здоров’я, доводилося деякий час пересуватися на інвалідному візку.
— Торік я лікувалася. Звичайно, що за власний кошт, бо тепер безкоштовна медицина — міф, — розповідає жінка.
Після пройденого курсу лікування вона написала заяву на ім’я міського голови, щоб виділили матеріальну допомогу для компенсації фінансових витрат, пов’язаних з лікуванням, але звідти лаконічно повідомили, що їй відмовлено.
А поки що, молода рівнянка самотужки викручується з матеріальної скрути, розуміючи, що попереду зима — тож треба придбати дітям зимовий одяг, взуття.

Острів спасіння — “Заможна Європа”
За даними обласного управління статистики, у 2003 році рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку на Рівненщині майже 7 відсотків. Найважче знайти роботу особам, що проживають у сільській місцевості. Із загальної їх кількості в області, селяни складають понад половину. На другому місці жінки, на третьому — молодь. Соціальна невлаштованість та відсутність роботи спонукає молодих рівнян стати на хибну дорогу криміналу. Молодіжне безробіття — це й сприятливий ґрунт для організованих злочинних груп, які рекрутують у свої лави соціально-незахищених юнаків. Так, лише торік серед осіб, причетних до злочинів — 59,4 відсотка склали особи працездатного віку, які на час скоєння злочину не працювали і не вчилися.
Безробіття — соціальна проблема №1на Рівненщині. Його спалах в обласному центрі пов’язаний із занепадом великих промислових підприємств міста: “Рівнеазот”, льонокомбінат, “Газотрон” та радіозавод. За радянських часів ці гіганти промисловості забезпечували рівнянам левову частку робочих місць. Тепер ж вони з різних причин простоюють або працюють не на повну потужність. На селі ситуація ще гірша — розвал колгоспної системи призвів до колапсу сільського господарства. Заборгованість по заробітній платі сільськогосподарських підпри-ємств перед своїми працівниками становить щонайменше кілька місяців. Вихід із ситуації селяни знаходять хто-як: одні у пияцтві, інші — у виїзді за кордон на заробітки тощо.
Десятки тисяч колишніх механізаторів, агрономів, робітників, інженерів, вчителів та лікарів подалися на чужину на заробітки, передусім у Західну Європу: Португалію, Іспанію, Італію, де працюють по 10-12 годин на будовах. А також у країни колишнього соціалістичного табору — у Росію, Польщу та Чехію. Офіційної статистики щодо чисельності рівнян-заробітчан жодна з державних установ області не веде. Неофіційно, називають цифру 80-100 тисяч чоловік.
Спокусливі пропозиції щодо працевлаштування за кордоном надходять молодим жінкам від посередницьких комерційних структур. Потенційні роботодавці, щоб зацікавити жіноцтво, розміщують у регіональних ЗМІ оголошення про набір танцівниць, нянь, офіціанток та гувернанток, обіцяючи високі заробітки. Нерідко примара “легких грошей” обертається для молодих українок жахливим сексуальним рабством — довірливі потрапляють у лабета торговців людьми, які змушують їх займатися проституцією, погрожуючи фізичною розправою. Втекти від новітніх работорговців таким жертвам вдається дуже важко. Ті ж, хто вирвався з пазурів секс-мафії і повернувся на батьківщину, довго адаптуються до нормального життя. Посильну допомогу їм у цьому надають, зокрема, й громадські організації. У Рівному цією справою опікується центр “Жінка для жінки”.

Порятунок безробітних — справа рук самих безробітних?
Як правило, безробітна молодь шукає роботу через родичів, знайомих, друзів та оголошення в друкованих ЗМІ. Проте є ще один варіант — звернутися в територіальний центр зайнятості. Щорічно, наприкінці літа, там спостерігається наплив незайнятої молоді, найперше за рахунок випускників загальноосвітніх шкіл, які з тих чи інших причин не продовжують навчання. Їх, як і решту безробітних, у ТЦЗ ставлять на облік, а з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачується матеріальна допомога — у середньому в межах 90 гривень на особу.
За словами начальника відділу сприяння працевлаштуванню та надання послуг роботодавцям Бориса Андрощука, на одне вакантне робоче місце в обласному центрі претендують четверо безробітних. Для них ТЦЗ пропонує широкий спектр послуг: постійне працевлаштування, перекваліфікація, громадські роботи, стажування на підприємстві, сезонні роботи, здобуття другої вищої освіти тощо. У цьому році за сприяння Центру працевлаштувалися майже 1800 молодих людей віком до 28 років. Це — 66 відсотків від тих, хто перебував на обліку.
Робота ТЦЗ деякою мірою пом’якшує соціальне напруження у суспільстві, однак не вирішує в комплексі проблему безробіття серед молоді. Один з шляхів подолання кризи — надання ТЦЗ всебічної підтримки молоді у заснуванні власної справи.
Майбутніх бізнесменів там навчають і допомогають у написанні бізнес-плану чи виборі бізнес-ідеї. Також можливе фінансове сприяння з боку служби зайнятості.
Хоч безробіття серед молоді стоїть гостро, роботодавці все ж охочіше беруть на роботу молодих, ніж людей інших вікових груп, сподіваючись на їх енергійність, здатність вчитися, новаторство та краще здоров’я порівняно з більш старшими. У місті існує попит на спеціалістів будівельної галузі: плиточників, мулярів, екскаваторників.
Не меншим попитом у роботодавців користуються кваліфіковані водіїв та газоелектрозварювальники. Попит на них зумовлений відтоком за кордон кваліфікованих спеціалістів, які заробляють там незрівнянно більше, ніж на Батьківщині.
Тому світло у кінці тунелю для молодих безробітних все-таки є — варто лише поставити собі мету — знайти роботу!