Зворотний бік вогню

19.00 — початок. Після десяти хвилин спокійного чергування у кабінет стрімко “влітає” начальник центру протипожежної пропаганди у Рівненській області Віктор Козак та зазначає, що я, мабуть, щасливчик. Щойно надійшло повідомлення про велику пожежу в Млинові. Горить господарська будівля кооперативу “Генетика”, що розпайована під сараї місцевих жителів. Пожежі такого масштабу Рівненська область не бачила близько трьох місяців! Полум’я охопило 189 квадратних метрів. От лихо, подумав. Не встиг зігрітись після морозу — і знову на вулицю. За хвилину група чергових у складі заступника начальника управління МНС України в Рівненській області Сергія Соломчука та начальника випробовувальної пожежної лабораторії Ігоря Колядюка мчали до села в УАЗику, в народі його ще називають “буханкою”.
19.45 — прибули на місце. Ще з дороги почули запах диму, було видно, як тремтіли язики полум’я. Гасити пожежу кинули сили з Млинова та навколишніх частин, що вже вели нерівний двобій з вогнем. Вогонь гудів та тріщав, розсипаючи іскри, звідусіль лунали крики пожежників: “Тягни рукави!”, “Давай воду!”. Докладали максимальних зусиль, щоб не допустити розростання. Це був бій з велетенським скаженим звіром, якого намагалися впокорити. Але секунда — і стихія знову виривається на волю, розриваючи пута й розправляючи свої жовтогарячі крила.
20.18 — пожежа локалізована. Час від часу під’їжджали з водою машини, які вже вичерпали її запаси. Кільцем з чотирьох машин оточили пожарище і вдарили залпом прямо в гаряче серце. Надто стомившись, пожежа не має сил опиратись. Вогонь повільно здає позиції.
Біля входу в сарай лежала обгоріла свиня, а над нею нахилилась та гірко плакала літня жіночка. Вогонь знищив всю її худобу, якщо врахувати і цей, як вона висловилась, “недопалок”. За всіма зовнішніми ознаками, цій свині залишилось прожити до ранку. Господарю сусіднього сараю пощастило більше: 82 його свиней встигли евакуювати до безпечного приміщення.
21.35 — пожежа ліквідована. Стомлені, виснажені, мокрі до нитки та брудні пожежники згортають рукави. Сергій Соломчук віддає останні розпорядження, а Ігор Колядюк розпитує свідків. Йому ще доведеться з’ясувати причину та збитки від пожежі.
00.15 — перевірка пожежних частин. Кожного дня та щоночі проводиться перевірка пожежних частин Рівного на їхню готовність швидко прореагувати на виклик. Тому начальник випробовувальної пожежної лабораторії, який на той час був черговим, запросив у вже знайому машину, щоб побувати у частинах. За хвилину після сигналу тривоги та характерного звуку пожежники мають одягти захисні костюми, завести техніку та виїхати.
02.00 — тиха година. Як кажуть оператори, після другої години ночі частенько настає тиша. Лише короткі сигнали радіостанції та хіба помилкові телефонні дзвінки деколи її переривають. Щоразу при подібній помилці насторожувалась увага й частіше билося серце. Але після слів оператора Ольги: “Ні, шановний, це пожежна” напруга спадала.
04.53 — вранішній дзвінок. Відповідаючи на черговий телефонний дзвінок, обличчя оператора різко напружилось. Було ясно: пожежа! На тому кінці людина щось вигукувала, але зрозуміло пояснити, що трапилось, не могла. Нарешті Ольга більш-менш добилась роз’яснення ситуації. У центрі Ясенинич горіла дерев’яна хата. Тут зволікати ніколи. Найближче до цього села Рівненська СДПЧ-2. Але хата дерев’яна, тому оператор відправляє туди ще й спецмашину з СДПЧ-10. Якісь дві хвилини після телефонного дзвінка — і машини вже мчали у бік Ясенинич.
05.30 — потрібна підмога. Дерев’яний будинок палав, як факел. Для гасіння пожежі двох машин було замало. По радіостанції передали, що в хаті ніхто не мешкав (хоч це заспокоює). Але існує загроза вибуху газових балонів. До приїзду пожежників один вже вибухнув. Небезпека вогнеборців не зупинила. Виринаючи зсередини будинку, вони ковтали повітря та знову зникали в сіро-чорній пелені диму, звично робили свою нелегку чоловічу роботу.
08.30 — кінець чергування. Фізично ніби й не втомився, але почував себе виснаженим, прочергувавши лише одну ніч з тисячі інших днів і ночей пожежника. Надто вже ця виявилася багатою на події. Але глянувши на працівників служби, зрозумів: ці люди, щоб місто відчувало себе захищеним, готові йти у вогонь і воду.