Трагедія під звуки гімну

Батько купив усі ліки (тут же, в обласній дитячій лікарні — у цілодобовій аптеці), які вказав у картці призначення черговий лікар анестезіолого-реаніматологічного відділення: не багато-не мало — на сто тридцять гривень. “Слава Богу, — подумала мати, — ліки подіяли, тепер лишень би дочекатися ранку”. Та через деякий час до батьків хворої дівчинки вийшла чергова медсестра і попередила, що, можливо, наявних ліків не вистачить і тому варто бути “напоготові”. Ну, треба, то треба. Але всі гроші пішли на попередній список і батько вирішив чимдуж бігти додому, в Колоденку (!). Вирішив і побіг… Навіть у думках не припускаючи, що живою свою дитину вже не застане…
Наближався Щедрий вечір і колоденська дітвора веселилася, плануючи, коли будуть збиратися, щоб пощедрувати. Семикласниця Катруся раділа з усіма, зрештою, новорічно-різдвяні свята щороку приносили її родині гарний настрій, цікаві зустрічі, купу вражень та смачні частування. За щебетанням і метушнею своїх подружок незгледілась, як посковзнулася і впала на мерзлу, засніжену доріжку.
— Тітонько Олю, я тільки-но так гепнулася — не повірите! — влетіло з морозу розпашіле дівча до помешкання маминої сестри. — Але то не біда. Ми з подружками йдемо сьогодні щедрувати, а нога до весілля заживе!..
Десь приблизно (за розповідями родичів — авт.) так воно все й було. І, можливо, на деякий художній домисел Катруся не образилася б, якби… Якби наступного дня, на Святого Василя (14 січня), не почалося ходіння по муках. Травма, яку отримала дівчинка при падінні, не давала спокою, і мати, пані Світлана, завезла дитину в травмпункт обласної дитячої лікарні. Оглянувши Катрусю, черговий лікар та завідувач травмпункту поставили діагноз: забій правого колінного суглоба. На вражене місце наклали гіпсовий лангет, призначили лікування вдома із рекомендацією прийти на повторний огляд через десять днів. Щоправда, один із лікарів-травматологів попередив маму і доньку, що нога впродовж кількох днів болітиме, бо крім загоювання реагуватиме на погодні переміни. Так воно й сталося. Через болі Катруся часом не могла ні їсти, ні спати. Сил не було терпіти, і через день пані Світлана знову привезла доньку в дитячу лікарню. 15 січня дівчинку повторно оглядали хірурги й травматологи, попередній гіпсовий лангет замінили новим, нічого суттєвого не засвідчили і порекомендували навідатися через п’ять днів. А болі, як констатував один із лікарів, пройдуть через три-чотири дні. Таким чином, знову потрібно було настроїтися на терпіння…
— У ніч із 18 на 19 січня Катруся розбудила мене, — розповідає пані Світлана, — бо відчула болі по всьому тілі, а особливо в боці. Діватися було нікуди — викликали “швидку”. Медсестра поміряла в доньки температуру, було 36,1°. Ми з чоловіком зібрали доньчині речі і “швидка” повезла нас в обласну дитячу лікарню. Було це після опівночі, приблизно за 15 хвилин перша.
Коли в приймальному відділенні черговий лікар поміряла дівчинці тиск, він виявився досить низьким — 60 на 40. Проте, як згадують батьки, лише вимірюванням тиску все й закінчилося. Кілька годин їм довелося просидіти у приймальному відділенні, перш ніж медперсонал почав щось робити, а, вірніше, рятувати хвору дитину.
— Тієї ночі, — стверджує черговий лікар, — в мене на огляді була ще одна дитина, яка поступила раніше. Я не могла одночасно приділяти увагу двом хворим. Тому на той час вирішила викликати хірурга, який оглянув Катю і не виявив жодної патології. Пізніше я засвідчила, що стан дівчинки важкий — низький тиск, блідість на обличчі, болі в животі — кишкова колька, і вже наступним рішенням було викликати реаніматолога.
Реаніматолог, у свою чергу, оглянувши хвору дитину, вказав у картці призначення перелік ліків, які необхідно було придбати в найближчій аптеці. (Коли пацієнтові чи його родичам видають на руки цидулу зі списком медикаментів, той особливо й не заперечує — життя дорожче). Отож, усі ліки, вказані в картці призначення, батьки відразу купили й віддали медикам у реанімаційному від-діленні.
— Дуже швидко після того, як ми віддали ліки медсестрі, — згадує пані Світлана, — наша дитина, яка до цього постійно плакала від болю і весь час з палати кликала мене, замовкла. Ми з чоловіком подумали, що їй дали якесь заспокійливе або снодійне, і тому трішки заспокоїлися. Але вийшла лікар і сказала нам: “Ви не думайте, що це вже всі медикаменти, потрібні будуть іще”.
Варто додати, що тієї критичної ночі лікар-реаніматолог скликав консиліум, запросивши чотирьох спеціалістів: гінеколога, травматолога, кардіолога й хірурга. А це зайняло добрий шмат часу, враховуючи, що більшість із них треба було вночі забрати з дому й привезти в дитячу лікарню. Врешті-решт, коли Катю оглянули спе-ціалісти (приблизно 4.00-4.10), то поставили остаточний діагноз — сепсис (тяжке інфекційне захворювання, спричинене проникненням у кров різних мікробів — авт.), остеомієліт (запальне ураження кістки і кісткового мозку — авт.) нижньої третини правого стегна. Виходячи з твердження реаніматолога, дівчинку врятувати було вже неможливо…
А весь цей час батьки знаходилися по інший бік дверей, за якими, наголошують лікарі, йшла боротьба за життя їхньої дитини. Валерій Карпенко пригадує, що йому дуже добре запам’ятався той момент, коли він вийшов із лікарні, щоб з’їздити додому за грішми (на попередній список ліків потратили все, що мали при собі — майже 130 гривень), — по радіо звучав Гімн України. Отож, було 5.30 ранку. Батько добіг до автовокзалу і встиг на першу маршрутку на Колоденку.
Як виявиться згодом, дівчинка померла о 5.10 ранку. Принаймні такий час біологічної смерті вказав реаніматолог. Він же й повідомив про смерть Каті її матері, яка очікувала результатів за дверима відділення — в коридорі. Щоправда, на годину-півтори пізніше, посилаючись на лікарську етику, — “щоб одразу не травмувати батьків”.
Хоча, рівень подібного травмування не стане слабшим чи сильнішим коли б не було повідомлено — втрата це завжди втрата.

P.S. Нині Рівненська обласна прокуратура проводить розслідування трагедії у сім’ї Карпенків. Якщо результати судово-медичної експертизи посіють певні сумніви й не задовольнять слідство, буде призначено незалежну експертизу з іншої області.