Як з хобі зробити бізнес, знає власник тенісних клубів “Софія-Стар”

— Як виникла ідея відкрити спортивний клуб? Адже, чесно кажучи, це не найпопулярніший вид бізнесу?
— Після навчання я шукав себе у бізнесі. Тоді і задумався: чому б мені не згадати про те, що я завершив інститут фізичної культури у Ленінграді, і за спеціальністю — професійний тренер, і не поєднати бізнес із захопленням. Ще коли навчався в інституті, теніс не був популярним видом спорту в Радянському Cоюзі, бо вважався капіталістичним (це доволі дорога гра, і для пролетарів вона була недоступна). Але у незалежній Україні, коли люди стали заробляти гроші, теніс відродився. Тоді поставив собі запитання: чому ж у нашому місті так мало уваги приділяється цьому виду спорту? На той час я грав у парку – там було (та й досі є) два корти із асфальтовим покриттям. Але на асфальті грати дуже складно – стираються і м’ячі, і взуття… Ось і надумав збудувати якісні тенісні корти, створити справжній клуб.
В той час на цьому місці, де нині клуб “Софія-Стар”, було поле, пустка, смітник. Я купив цю територію і збудував корти, але вони себе не виправдовували у фінансовому плані, бо затрати на будівництво та підтримання їх у належному стані дуже великі, а бажаючих пограти тоді було небагато. Тоді я збудував тут кафе та готель. Нині у клубі сім тенісних кортів, спортивний куточок для фізичної підготовки, басейн, місця для відпочинку – тобто усі умови для комфортного перебування та тренування.
— А для вас теніс – це хобі чи бізнес?
— У нашій країні теніс ще поки не може бути бізнесом у повному розумінні цього слова — ще поки люди не заробляють достатньо грошей. Наприклад, якщо за кордоном місяць тренувань у тенісній академії для дитини до чотирнадцяти років обходиться у 5 тисяч євро, то у нас, у “Софії-Стар” місяць тренувань коштуватиме 200-250 доларів. Хоча умови тут нічим не гірші, аніж у закордонних клубах, рівень тренувань такий же серйозний. Можна навіть з київськими цінами порівняти: година гри у столиці коштуватиме 100 і більше гривень, а у нас – 15.
— Ви говорили, що шукали себе у бізнесі. А чим саме займалися?
— Я займався, та й нині займаюся металопрокатом, і це мій основний бізнес, бо клуб – це хобі. Одразу після навчання була навіть ідея залишитися у Ленінграді і працювати там. Але все ж одумався і повернувся на батьківщину. Тепер, відкривши тенісні клуби, я намагаюся зробити щось для своєї країни і для дітей. Бо хочу, щоб вони не швендяли десь, нюхаючи клей чи бешкетуючи, а мали мету у житті, наприклад, спортивну.
— Складається враження, що ви тут зібрали справжню команду чемпіонів…
— У цьому клубі збираються і ті люди, які професійно займаються тенісом, і ті, які тільки роблять перші кроки у цьому виді спорту. З професіоналів у нас тренуються не лише рівняни, а й спортсмени з усіх куточків нашої країни та СНД (з Росії, Молдови, Білорусі).
— Чи можете ви похвалитися, що “Софія-Стар” уже виховала якогось чемпіона?
— Тенісний клуб “Софія-Стар” працює лише п’ять років, а це, на жаль, недостатній час, аби виховати професійних спортсменів. Але ті юнаки, які займаються ці п’ять років, вже перемагали на змаганнях всеукраїнського та міжнародного рівнів.
— Ви теж граєте?
— Так, намагаюся підтримувати форму та постійно тренуюся. А торік став чемпіоном Міжнародної тенісної асоціації. Ці змагання проводяться щороку, і минулоріч вони “гостювали” у Рівному.
— Ваша донька — частий гість на кортах?
— Мою донечку звати Софія, і клуб будувався на її честь ще тоді, коли вона не розуміла, що власне відбувається, і уяви, що таке теніс, не мала. Але уже відтоді ми хотіли, щоб вона навчилася грати і навчилася грати професійно. Зараз, якщо ви цікавитеся тенісом і дивитеся міжнародні турніри, дуже мало українських спортсменок бере у них участь, а ще менше показують високі результати. Тому хотілося, щоб і моя донька, і інші діти, які тренуються у “Софії-Стар”, вийшли на світові корти і здобули визнання. І щоб ми дивилися турніри по “Євроспорту” і бачили там наших землячок.
— Тобто ви покладаєте на маленьку Софію серйозні сподівання…
— Так, покладаємо. Але реальні досягнення Софії залежать не від моїх надій, а від її праці, наполегливості та від роботи тренера. А займається з нею досвідчений і молодий фахівець Ірина Хомик. За кілька днів доньці буде 11, і для цього віку вона виконує усі нормативи, необхідні для професійної кар’єри.
— Але ж спорт — це не найлегший вибір для дитини: виснажливі тренування, режим…
— Кожна людина повинна знайти для себе вихід енергії і займатися чимось, що їй близьке: мистецтвом, наукою, спортом. Багато залежить і від батьків: якщо батьки підказали дитині напрямок, м’яко скерували, їй простіше знайти себе. Та й зрештою, спорт — це дуже цікаво: це постійна зміна обстановки, нові враження, нові люди, знайомства. Наша сім’я вже не уявляє, як можна жити і відпочивати інакше. Якщо ми вибираємося у відпустку, то обов’язково підлаштовуємо час і місце так, щоб потрапити на якійсь турнір, або хоча б, щоб були умови для тренувань. Та й Софія сама цікавиться тенісом. Їй вже нецікаво гратися з однолітками і безцільно вештатися вулицями: вона поспішає сюди, на корт, до своїх однодумців.
— Вашій сім’ї знайоме таке явище, як конфлікт поколінь?
— Між мною і дитиною — ні. Швидше між мною і моїми батьками, які спочатку не схвалювали те, що Софії доводиться переносити пристойні навантаження. Казали, що у дитини повинне бути дитинство. Але зараз вони змінили свою думку і підтримують Софійку у всіх її починаннях.
— А ваша дружина розділяє ваше захоплення?
— А їй нічого не залишається (сміється).
— Як ви познайомилися з дружиною?
— Це цікава історія. Познайомилися ми у Ленінграді, я приїхав туди через деякий час після випуску. Саме був період знаменитих білих ночей. Ми з другом пізно увечері їхали на корт (це був єдиний час, коли корти були вільні) і побачили на зупинці симпатичну дівчину. “Треба зав’язувати із холостяцьким життям, — кажу. — Споримо, я зараз зупинюсь, підійду до цієї дівчини, познайомлюсь з нею, заберу із собою, і вона стане моєю дружиною?” Друг тільки посміявся, мовляв, та де там, навіщо говориш дурниці. А я таки підійшов. І ми вже разом більше десяти років.
— А чим займається ваша дружина?
— Марія захоплюється ландшафтним дизайном. До речі, усе, що ви бачите у “Софії-Стар”, усі деревця, квіти, клумби, арки — увесь декор — це її рук справа.
— Тобто вона поставила це на комерційну основу і створила власний бізнес?
— Ні, поки обходимось без комерції. Їй і в клубах вистачає простору для фантазії.
— А поза роботою, залишається час на захоплення?
— Таке запитання навіть не варто задавати (сміється). Щовечора я тут, у клубі “Софія-Стар”. Сюди ж з’їжджається чимало інших людей — друзів, знайомих — ми спілкуємося, граємо в теніс, а часом і в карти, відпочиваємо у бані, зрідка вибираємося на риболовлю на Світязь, у Надслучанську Швейцарію.
— Теніс — елітна гра. Наскільки популярна вона у Рівному, і наскільки затребуваними є корти?
— Коли я будував корти, мені казали: “Та що ти робиш? Ти думаєш, це комусь потрібно? Думаєш, тут буде хтось грати?” Починав я з одного корту, нині їх сім. Ми з вами спілкуємося 20 хвилин, і за цей час підійшли привітатися 20 чоловік. Погляньте – усі корти зайняті, ще й черга вишикувалася. Головну ставку ми робимо на дітей, намагаємося залучати їх із якомога молодшого віку. Ми маємо школу і знаємо, як їх навчити, як допомогти зробити перші кроки у спортивній кар’єрі. Зараз я можу впевнено сказати, що у тенісних клубах “Софія-Стар” та “Айвенго” завдяки створеним умовам та професійності наших тренерів, ми можемо виховати гравців найвищого рівня.