Рівненську сірникову фабрику готують до приватизації

Нещодавно стало відомо про початок підготовки до приватизації Рівненської сірникової фабрики, що відбудеться у наступному році. Претендентами на її придбання можуть стати українські деревообробники, зокрема “Уніплит” – повідомила “Деловая столица”. Як пише видання, Державний комітет лісового господарства і Фонд держмайна України у жовтні видали спільний наказ про початок передприватизаційної підготовки підприємства – єдиного виробника сірників у країні, вказуючи, що підготовка до його приватизації стала наслідком спеціального доручення Кабінету Міністрів. Видання припускає, що в такий спосіб уряд просто намагається закрити намічені діри в державному бюджеті. Але має право на життя і припущення, що в даному випадку йдеться про лобіювання інтересів бізнес-груп, які претендують на сірниковий актив. Поки що про інтерес до покупки рівненської фабрики ніхто не заявив, однак “Деловая столица” припускає, що його виявлять російські виробники сірників, зокрема, "Плитспичпром", а також Томська і Череповецька сірникові фабрики.Різні точки зору на запланований продаж підприємства вивчали журналісти “ОГО”.

Директор Микола Хоменчук: “Нехай би держава відмовилась від боргів фабрики, як колись відмовилась від обіцяних їй коштів”

Сьогодні на Рівненській сірниковій фабриці працює понад 300 людей, які регулярно отримують зарплату. Її середній розмір — тисяча гривень. Здавалося б, усе нормально. Та, за словами її директора Миколи ХОМЕНЧУКА, передприватизаційні процеси треба було починати три-п’ять років тому. А сьогоднішній інтерес до фабрики — це втрачена можливість ефективно використати її потенціал.
Невиконані державою обіцянки, які були дані у 1999 році, при відкритті підприємства, а це матеріальна підтримка будівництва і забезпечення обіговими коштами. Не отримавши обіцяного, фабрика взяла кредити, які дамокловим мечем зависли над її діяльністю.
— Коли підприємство виробляло продукції на 500 тисяч гривень, потрібно було сплачувати за умовами лізингу 360 тисяч, — пояснює Микола Хоменчук. — Про яку рентабельність можна вести мову? Треба було боргів не робити. Адже основне завдання фабрики — отримувати прибуток, а нам спускали план виробництва. Тому, коли підприємство виробляло 42 мільйони коробок сірників за місяць, зарплата не платилась по три місяці. Парадокс? Як і те, що допоміжне виробництво не було розраховане на потужність підприємства. Наприклад, сумарна потужність котлів ним не може забезпечити тиску пари для всієї фабрики.
Директор констатує, що шведська лінія з виробництва сірників — це не швейцарський годинник, який є еталоном якості і точності. Вже сьогодні частина обладнання вичерпала свій ресурс амортизації. Тому деякі поломки призводять до значних простоїв, втрати робочого часу. А ремонт коштує дуже дорого.
— Наші основні конкуренти — росіяни — мають потужні ремонтні бази, — продовжує співрозмовник. — У цьому питанні ми їм дуже поступаємось. Виходить, коли будували, не думали про перспективу зносу, потребу у резервних матеріалах, запчастинах?
Про зовнішній вигляд підприємства — фасад, огорожу — тоді все ж подбали. А про кадри знову ж таки не думали: прийняли у штат людей, які не мали досвіду роботи на цьому обладнанні. Їм просто ніде було вчитись, адже аналогічного підприємства в Україні не було. Вже згодом робітники самі набули досвіду. Основна категорія працівників — чоловіки, хоча у Череповці на такій же фабриці трудяться в основному жінки. За словами директора, нині лізингові платежі сплачуються, але не в тих обсягах, що потрібно. Сьогодні за місяць фабрика випускає до 35 мільйонів коробок сірників, зарплату на підприємстві отримують вчасно. На думку Миколи Хоменчука, працівників фабрики не особливо хвилює майбутня зміна власності. Адже людям основне, аби вони зарплату отримували вчасно і працювали в нормальних умовах. А їх участь у приватизації — питання дуже сумнівне з огляду на вартість інноваційного обладнання підприємства.