В однолюба та консерватора Олега Яцука в житті все йде, як по маслу

Ріс разом з керуючим
— Перед входом до вашої приймальні на почесному місці висить портрет колишнього керуючого банком — Віктора Трача. Це данина шани йому чи певна планка авторитету, на який треба рівнятися?
— І те, й інше. Тринадцять років він нас ростив і виховував. Більшість працівників узяв на роботу в банк ще зі студентської лави. Я також прийшов сюди після закінчення інституту. Це моя перша робота. І звикли ми до нього. Ось вихідними знову зустрічались із Віктором Михайловичем. У нас склалася традиція — святкувати річницю першого балансу на Світязі. Збираються навіть ті працівники, які вже в банку не працюють.
— А як Віктор Михайлович нині впливає на вас при зустрічах: доучує, підтягує, поради дає?
— Доучує, підтягує. Може ще й кулаком гримнути.

Традиції не змінюються
— Як почували ви себе у перші дні призначення? Може, стали приходити на роботу раніше?
— Я на роботу завжди приходив о 07.45, тобто за 45 хвилин до початку робочого дня. Ця звичка не змінилась.
— Під час нашої минулої розмови ви казали, що прагнете, аби в житті було більше справедливості. А ось нещодавно вийшла постанова Нацбанку №168 про введення поняття реальної відсоткової ставки за кредитами. Це і є оте рішення проблеми справедливості і приведення усіх банків в рівні умови?
— Ця постанова завдала клопоту банкам, які маскували реальну вартість кредиту додатковими комісіями та платежами. Ми ж у роботі з клієнтами ніколи не приховували своїх тарифів. Видаємо кредит, і клієнт за користування ним платить лише відсоткову ставку на залишок заборгованості. І не більше. Ефективна ставка у нас відповідає реальній задекларованій у кредитному договорі.
— Коли стали керуючим, ви робили кадрові ротації?
— Ні. Я лише наголошував на тому, що роль кожного працівника зросла. Трач сформував один стиль управління: він був впевненим у собі, непоступливим, а потім почав рахуватись із нами. Колектив підріс професійно. Сподіваючись на прийняття колегами правильних рішень, часто нагадую про їхню відповідальність. Ми почали регулярно по понеділках збиратися. Вирішуємо проблеми, питання, які виникають у колективі.
— Перед Новим роком “Західінкомбанк” організовував благодійну акцію для дітей-сиріт. Ця традиція залишиться і з новим керівником?
— Так. Тоді це було рішення не одного керівника, а всього колективу, узгоджували і з керівництвом головного банку. Ми тривалий час святкували Новоріччя разом з клієнтами, запрошували зірок естради. Але минулого року вирішили зробити по-іншому. Їздили в дитячий будинок, взяли для цих дітей напрокат новорічні костюми, замовили ляльковий театр, влаштували справжнє казкове свято. Традиційно ці дітки до нас приходять колядувати й отримують подарунки. Цьогоріч на професійне свято — День банкіра — всі керуючі банків зібрали пристойну суму і не відзначали у драмтеатрі, як зазвичай, а подарували гроші дитбудинкам.
— А як щодо вивчення закордонного досвіду?
— Мені не довелося. Один з наших працівників Микола Мартиненко їздив в Америку і знайомився там з роботою банків. Цікаво, що там працівники дуже близько знають своїх клієнтів — про важливі дати у їхньому житті, навіть про собак, котів. Зараз і у нас тісні стосунки з клієнтами теж стали хорошою звичкою: люди похилого віку приходять поговорити про свої сімейні проблеми, намагаються допомогти засватати наших дівчат. Такі легкі, нормальні людські стосунки, насправді дуже природні, бо немає спеціальної якоїсь вимоги, новий вид культури. Із закордонного досвіду взяли за правило працювати без обідньої перерви. Раніше вона у нас була, тепер графік гнучкий — для зручності клієнтів.
— А як ви ставитесь до вимоги про дрес-код? Вам не хочеться інколи зняти краватку, одягнути майку, джинси?
— Ні, мені так зручно Ще в студентські роки я ходив у костюмі і добре себе почував. Можливо, це стереотип “білих комірців”, з давніх часів, але ламати його ми не стали.

З дружиною познайомив банк
— В юності ви думали, що станете банкіром?
— Ні, я завжди був впевнений, що буду науковцем. Але всім же відомо, як у нашій державі науку занедбали. Зарплата педагогів, лікарів була низькою, от я і обрав професію більш оплачувану, щоби утримувати сім’ю. І не шкодую про свій вибір. Адже ця професія приносить мені не тільки матеріальне благополуччя, а й моральне задоволення.
— Вам 35 років і ви вже керуючий банком. Високо. А що далі?
— Ой, не задумувався. Найближчим часом можна і так розвиватися, вдосконалюватись. Як сімейна людина тут коріння пустив. Люблю своє місто, людей, близький з колегами в інших банках.
— Хто ж ваша дружина?
— Вона працює головним бухгалтером. Ми познайомилась в банку — вона була нашою клієнткою. Наталя якось зайшла тоді, коли у нас вимкнули світло в обідню перерву. Мені можна було відлучитись, тож ми пішли прогулятись, зайшли у кафе. До цього робота була основною, на жінок увагу не звертав. Згодом наші стосунки переросли в сімейні. Одружений вже десять років.
— А хто у такій сім’ї фінансистів рахує гроші?
(Задумується.) — Ніхто особливо не рахує. Це спільні рішення. Хоча кожен з нас самодостатній. Ми виховуємо двох дітей. Толіку сім років, Божені — чотири.
— Вашу колегу теж звати Божена. Це напевне кума?
— Так. Ми у дружніх стосунках давно, а потім так і донечку назвали.
— Це добре, коли бізнес побудований на дружбі?
— Це дуже добре. З друзями в інших банках ми не ділимо клієнтів, ніхто нікого не переманює. Колеги мене нормально сприймають на посаді керівника. У житті мені не доводилось боротись за посади. Все йшло само собою, я ніколи не відчував підкилимної боротьби. Ніколи не обіймав чужі посади, заради мене нікого не звільняли. І від цього завжди захищав своїх працівників.
— Як тоді ви відпочиваєте?
— Із друзями спілкуємося — зустрічаємося у п’ятницю, суботу: баня, поїздки на дачу, на озеро, взимку виїжджаємо в Карпати на лижі, санки. Люблю пограти в шахи, шашки. Не відмовлюся і цілий день посидіти за преферансом. Вечорами після роботи прогулююсь з дітьми на велосипедах у Новому Дворі, де живу. Часу на читання дуже мало, але без книги не можу, нещодавно із задоволенням перечитав Теодора Драйзера “Фінансист”.
— І куди збираєтеся зараз у відпустку?
— Цьогоріч буду без відпустки.

Однолюб і консерватор
— А чи були за тринадцять років у вас болючі моменти, неприємні, про які шкодуєте?
— Так. Я вже і на новій посаді зробив перші помилки. Але про це не будемо.
— Як ви святкуєте свій день народження?
— На роботі зранку вітають співробітники, колеги з інших банків, друзі, клієнти банку. Увечері святкую із сім‘єю.
— Чи запам’ятався вам якийсь найдорожчий подарунок?
— Сказати, що дитина була найкращим подарунком, — правильно? А от матеріальні речі — вже не так важливо.
— Ви однолюб?
— Так. Закохуватись регулярно — це не для мене. Я знайшов своє кохання і вірю, що це на все життя. Дуже люблю своїх дітей, батьків. Хоча сам вже керівник, але завжди раджуся з батьком. Для мене він авторитет. Родина і друзі — найбільші цінності, сподіваюсь, що все буде так і в дітей.
— Чим захоплюєтесь?
— Подорожувати люблю. Навколо так багато красивих куточків природи, архітектури, які варто подивитись. Тільки за останній рік побували у Києві, Львові, Умані, Володимирі-Волинському, в Криму. Хоч не відмовився б поїхати ще раз на мис Казантип з його дикими бухтами і чистою природою. Люблю плавати, тому люблю море. Відпочивати подобається і за кордоном.
— Вас можна назвати консерватором?
— Так, напевне. Підтвердження старих стосунків для мене відіграє більшу роль, ніж перший емоційний ефект знайомства.
— Чи є у керуючого депозитний рахунок у “Західінкомбанку”?
— Так, він був і раніше. Я вірю в наш банк, у його майбутнє. Ми впевнено та стабільно розвиваємось. Постійно зростає кількість філій та відділень. Нам вдається не тільки утримати існуючих клієнтів, а й залучити на обслуговування нових. Це свідчить про те, що в цей банк вірю не лише я, а й десятки тисяч наших теперішніх та майбутніх клієнтів.
— Тож ви — везунчик, і вам завжди посміхається Фортуна?
— Так, мені гріх жалітися.