Матвієнко за посади не платив

Роботу не знав, зате з людьми не конфліктував
— Вікторе Андрійовичу, розкажіть, як вас, колишнього міліціонера, призначили на посаду начальника регіонального відділення Фонду держмайна України в Рівненській області?
— Так, я був заступником начальника УМВС міста Рівного, дійшов до заступника начальника УМВС у Волинській області. У званні полковника в 43 роки звільнився в запас за вислугою років. Як призначили? Мене це теж здивувало. У травні минулого року був дзвінок із Києва з МВС, що зі мною хоче поспілкуватися людина з Фонду держмайна. Це була Валентина Семенюк. Йшлося про наведення порядку в Рівненському регіональному відділенні. У липні — знову дзвінок. Мені запропонували посаду заступника начальника, в жовтні я був уже виконуючим обов’язки.
— Як сприйняв вас колектив?
— Тоді мене прийняли доброзичливо. Я зразу сказав, що роботи не знаю, але людина неконфліктна, маю багаж за спиною і готовий працювати з усіма. Наступного дня я обійшов кабінети, зі всіма перезнайомився. Видно, людям це сподобалось. Вони відчули, що є людина, яка переживає, переймається роботою та їхніми проблемами. Співпраця налагодилась добра, й пішли чутки, що я буду начальником. У січні цього року мені запропонували посаду начальника, і з 19 січня я очолив регіональне відділення.
— Чи робили кадрові зміни?
— Ті, хто не хотів працювати, пішли самі. Це кілька чоловік. Зі сторони багато підходили: візьми на роботу. Але я цього не робив. Зробив рокіровку кадрів і не помилився. Сьогодні наше регіональне відділення одне з кращих в Західній Україні і центральній Україні за надходженням коштів від приватизації, від продажу пакетів акцій ВАТ. У минулому році було доведено план 1,5 мільйона, то на цей рік — 2,5 мільйона. Але ми за півроку спрямували в бюджет 2 мільйони 553 тисячі гривень. Тобто виконали план і в перспективі до кінця року ще приблизно три мільйони дамо. Я перебудував роботу таким чином, щоб не об’єкти до нас ішли, а ми до об’єктів. Я створив комісію, піднімаємо справи підприємств, оцінка яких робилась раніше. І дуже багато тих, які не увійшли до статутних фондів, якимось чином використовуються. Ми їх обстежуємо. Вносимо до єдиного переліку об’єктів держвласності, робимо перевірки, і таким чином приватизуємо.
— Порівняйте стиль керівництва в міліції і держструктурі. Де легше працювалось?
— У системі УМВС усе йшло по накату: приходив зранку і знав, з чого починати. Тут я готуюсь звечора до завтрашнього дня. Знаю, де є проблеми, стараюсь сам їх вирішувати. Тут набагато відповідальніша робота. Я спочатку дивувався, чому по п’ять підписів ставиться на документах. Потім зрозумів, що це справді треба.
“Порішати” у мене в кабінеті не вдасться
— Пане Вікторе, ви відчуваєте, що ваша посада “хлібна”?
— Так. Коли я сюди прийшов, не знав, чим займається регіональне відділення. У нас багато баз даних, інформації, якою раніше користувалася одна людина. До неї йшли і вирішували питання з об’єктами у кабінеті. Такої практики, як раніше, що на об’єкт не виїжджають, не обстежують, нині немає. Сьогодні працівники кажуть, що за півроку виїздили стільки, скільки не їздили за 15 років. Це мене дивує. Коли я виїхав у Смигу, де за юридичною адресою мала б бути розташована кузня, насправді побачив гуртожиток, приватизований. Так не може бути. На будь-який об’єкт я сам виїжджаю.
— Тобто ви визначаєте інвестиційну привабливість об’єктів. Чи можна назвати такі сьогодні в області?
— У Рівному це об’єкт незавершеного будівництва на Київській, 108. Він коштує більше 17 мільйонів гривень без землі. Інший об’єкт — біля Рівного, за заправкою на Квасилів, землі виділені ВАТ “Рівнесільмаш”. Там є фундамент, забиті палі. Вже давно там крутяться бажаючі придбати його. Приїжджають і кияни. Але, як каже Валентина Семенюк: є телевізор, молоток і аукціон. У Сарнах інвестиційно привабливі колишні структурні підрозділи “Залізничника” . Привабливий і завод Рівненських тракторних агрегатів. Цьогоріч, коли буде продаж держпакету акцій, переконаний, що зійдуться чотири клани. Нині на заводі панує непорозуміння: два голови правління. А от інвестор не хоче ходити у прокуратури, суди і працювати там, де угоди підписують на колінах. Сьогодні це підприємство у підпорядкуванні центрального апарату Фонду держмайна. Якщо його перепідпорядкують нам, то це буде краще. Американці теж хочуть взяти участь у придбанні пакету акцій підприємства. Їм не треба проблем, вони краще поїдуть у Китай, чи деінде.
Чому він так любить Валентину Семенюк
— Повернімось до Валентини Семенюк. І в приймальні, і у вашому кабінеті стоїть її портрет. Це знак поваги чи так, для годиться? Які у вас з нею стосунки?
— Вона мужня людина. Я поважаю її як фахівця, керівника. Ми — перша область в державі, яка порушила проблему передачі в комунальну власність житлового фонду підприємств після того, як Семенюк озвучила цю проблему в Кабміні. Наприклад, у гуртожитках “Рівнельону” проживає дві тисячі людей. Якщо завтра буде підписаний ліквідаційний баланс стосовно цього підприємства, що буде з людьми? І хоча вирішення проблеми передачі носить рекомендаційний характер, зрушення є. Нещодавно у мене була розмова з мером Дубна Леонідом Дутком щодо передачі в комунальну власність 10 будинків житлового фонду. З іншими головами проблематичніше. Але я їду до всіх, не соромлюся. Скільки земель продано навколо Рівного! Чому б не створити комунгосп, який би вирішував проблему житлового фонду.
— Нещодавно одна з обласних газет повідомляла про жахливий випадок, коли жінка жила поруч із трупом тиждень. І тільки після вашого дзвінка міліція почала вживати якісь заходи. Ви завжди такий небайдужий і правильний?
— (Сміється). Так, я такий.
— А чим захоплюєтесь?
— Я багато років грав у футбол, за збірну команду Латвійської РСР. Грав і в Рівному до минулого року — до травми ноги. А загалом підтримую себе у формі — щоранку зарядка. А з роботи йду пізно: о восьмій вечора, о дев’ятій. Після закінчення офіційного робочого часу читаю законодавчу базу і роблю ділові замітки. Раніше захоплювався літературою з бухгалтерії.
— Приходите додому — і що?
— Мій син Олександр навчався в Київському університеті права імені Корецького. Закінчив цього року. Ми багато дискутуємо. Все-таки я практик і маю чим поділитися.
— Тобто його вибір — це вплив батька?
— Ну, скажімо, на 50 відсотків. Бо у систему УМВС не захотів іти працювати.
— Чи були ви вже у відпустці?
— Планую піти восени й поїхати в Трускавець. А зазвичай відпочиваємо в Криму, у “Лісовій пісні” на Волині, на Світязі.
— А друзів на роботі вже завели? Чи ви розмежовуєте роботу й дружбу?
— Друзів не завів, але підтримую хороші стосунки з головним бухгалтером. Це щира, порядна жінка, незаангажована. Їздили з нею здавати піврічний звіт у Київ, де ми були першими в Україні, хто його здав.
— На якій машині їздите?
— На БМВ. Це своя. І робоча теж БМВ.
— А про що в житті шкодуєте? Можливо, про якісь посади?
— Є люди, які купували посади, є люди, які служили. Я не служив, я просто працював. Я ніколи не просив нічого. На Волинь мені запропонували піти працювати і вже через три місяці я був нагороджений в УМВС. Мені це було приємно.
— Значить, ви ніколи не відчували, що за посади треба платити?
— Ні, ніколи не платив. При Цимбалюку мені запропонували посаду заступника начальника УМВС на Волині, та і попередніх посад я не добивався.
— Який ваш улюблений фільм?
— Люблю тематику правоохоронних органів. Не серіали. З інтересом дивлюсь “Убивчу силу”. Аналізую, де переграють, де ні. Американські фільми не люблю.
— Пане Вікторе, яка ваша найбільша гордість у житті?
— (Не задумуючись). Повага людей. Я задоволений тим, що люди до мене приходять і я їм допомагаю. Якщо минулого року в журналі прийому громадян записано 4-5 людей, то зараз там більше 200 з лютого цього року. Якось виїжджав у гуртожиток на Студентську, 3. Мене питають: “Ви хто?” Відповідаю: “Я — мужчина, 45 років, полковник у відставці. А взагалі я начальник регіонального Фонду держмайна”. Вони були здивовані тим, що я особисто приїхав до них. Приємно, що йду по вулиці і ті, кого я притягував до кримінальної відповідальності, кажуть: “Вікторе Андрійовичу, ми вже не грабуємо”. Тоді у відповідь їм кажу: “А я вже в міліції не працюю”.