Валерій Богуцький з дружиною займається дайвінгом

Студентські дискотеки перетворив на бізнес
— Пригадуєте, з чого починали власну справу?
— У 1985 році вступив до Рівненського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, а через рік захопився організацією дискотек у його студентському кафе. Можна сказати, що бізнес уже почався тоді, хоча все відбувалося у рамках профкому та комітету комсомолу.
З часом на радіозаводі відкрили кафе “13”. Від підприємства куратором цього проекту став Віктор Прищепа, який нині очолює компанію “Пульсар і Ко”. Це перше підприємство при комітеті комсомолу заводу називалося “Добровільне трудове об’єднання 13”. Організовували дискотеки, створили студію звуко- та відеозапису.
— Чи приносило воно прибутки?
— Ні, тоді ми мали зовсім інше світосприйняття та цінності. Звичайно, грошей хотілося мати побільше, але в ті часи пріоритетним був соціальний статус. Перші ж кроки у приватному бізнесі зробив у 1990 році. Створив два пункти прокату відеокасет. У двокімнатній квартирі, яку винаймав, створив студію відеозапису, а на кухні розмістилася бухгалтерія. Це був досить цікавий час, бо з дружиною навіть не було де жити, бо виробництво займало майже всю площу. Бізнес більш серйозного рівня розпочався у 1994 році, коли познайомився з представниками компанії “Шеврон”. За п’ять наступних років вдалося створити серйозну фірму з представництвом у всіх регіонах України, які реалізовували мастильні матеріали.
— Як відомо, ви — один з керівників групи компаній “Кратос”. Які фірми входять до цієї структури?
— Група включає в себе ТОВ імені Воловікова, яке в Горбакові виробляє сільгосппродукцію. Господарство має сім тисяч гектарів землі, більше трьох тисяч голів худоби, яка дає 15 тонн молока за добу. Цим підприємством займаємося шість років, воно динамічно розвивається.
До “Кратоса” також входять Сарненський і Кузнецовський хлібозаводи, завод “Рум’янець” та “Рівнеборошно”. Взагалі-то, група “Кратос” — це не тільки Богуцький, а й інші власники. Це своєрідна корпорація.

“Можна нахилитися та вирішити проблему”
— Кажуть, що володієте “Радіо Треком”. Чому у вас виникла ідея створити та фінансувати радіостанцію?
— Цю структуру у 1997 році створила група людей. Пізніше я викупив їхні частки. Мотивація — заробити кошти. Бути першим, хто відкрив місцеву радіостанцію, виглядало амбітно. Водночас це давало інформаційний ресурс.
Однак цей бізнес ніколи не приносив кошти. Після п’яти-шести років існування “Радіо Трек” перестав бути дотаційним. Разом з тим радіостанція для мене — предмет гордості, бо там працює прекрасний колектив, який створила керівник Галина Кульчинська. “Радіо Трек” став кузнею таких кадрів, як Олександр Мельничук і Віталій Гайдукевич.
— Чимало ґуль набили, коли розкручувалися?
— Достатньо. Наприклад, “Рум’янець”, який вважаємо предметом гордості, три роки працюючи, ще не вийшов на рівень беззбитковості. Це при тому, що продукція значно дорожча за вироби конкурентів.
Сьогодні хлібопекарський бізнес через некомпетентні та популістські дії політиків приносить збитки. Хоча в цілому група “Кратос” не збиткова.
— Коли ви вже стали успішним бізнесменом, яку мету ставите тепер?
— Для мене важливо, щоб жодні зовнішні чинники не призвели до зради власних переконань. Дуже часто кажуть, що можна нахилитися та вирішити проблему. Для мене ж головне — діяти в контексті того, як підказує внутрішній голос. Якби мені не вистачало коштів прогодувати сім’ю, то діяв б інакше.

“У своїх мріях піднімаюсь навіть до ООН”
— Чому подалися в політику?
— Я себе люблю і вважаю, що кожна людина має так робити. Тоді існує шанс полюбити інших. Мені подобається щось робити для людей. Не знаю чи знову стану депутатом, але точно скажу — ніколи не продамся заради цього.
— Ви балотувалися на посаду міського голови Рівного. Чи спробуєте ще раз?
— Про це ще не думав. Через те, що нині відбувається у політиці, у мене настало розчарування. Все будується на неправді, а цього робити не можна. Тому намагаюся бути осторонь від політичних технологій, від яких мені стає бридко. Слава Богу, маю таку можливість. Хоча мені здається, що критична маса брехні скоро призведе до якісних змін, адже кількість переходить у якість. Сьогодні багато їжджу Україною, часто буваю за кордоном, дивлюся, як живе світ. Поки цього мені вистачає.
— Як ви ставитеся до тези “бізнесмени не мають права йти в політику”?
— Мене турбує, що слово бізнесмен набуває негативного відтінку. Слово безробітний стало більш почесним. У світі все навпаки: бізнесмен — це той, хто дає зарплату президенту, прем’єр-міністру, керівнику ОДА та міському голові.
Бізнес від влади відділити неможливо, бо бізнес — це економіка. Суть політики, як казав класик, це концентрований вираз економіки. Завдання держави — забезпечити економічне зростання, яке без бізнесу здійснити неможливо.
— Раніше казали, що мрієте стати президентом? Чи не відмовилися від цього?
— У своїх мріях піднімаюсь навіть до ООН, до змін устрою світу, який вважаю несправедливим. Це виглядає як фантазія, але поки не мрієш, то досягнути цього в тебе немає шансів.

З дружиною катається на лижах і пірнає під воду
— Скажіть, ведення бізнесу не заважає достатньо уваги приділяти сім’ї?
— У мене немає дефіциту часу для сім’ї. Сьогодні рівень організації бізнесу й управління такий, що можу собі дозволити раніше піти з роботи. Тому сім’ї присвячую достатньо часу. Часто зустрічаюся з друзями.
— Хто ваша дружина? Чим займається?
— З дружиною Ларисою познайомився в “Укрсоцбанку”, де вона працювала у кредитному відділі. Сьогодні Лариса — підприємець, у торговому центрі “Покровський” відкрила магазин подарунків “Естет”. Стосунки з дружиною дуже ціную. Якщо їх не можна назвати досконалими, то партнерськими точно. Уявіть, що дружина, яка не вміє добре плавати, зі мною пірнає під воду на глибину 40 метрів. Також разом катаємося на гірських лижах.
— Маєте дітей?
— Дочка Юлія, котрій виповнилося 14 років, навчається у Рівненському обласному ліцеї-інтернаті. Вона зразково освоює предмети, бо хоче здобути вищу освіту за кордоном. Напевно, в Англії, де неодноразово бувала. Дев’ятирічний син Андрій вчиться у школі “Центр надії”. Раз у півроку він каже, ким хоче бути. Раніше мріяв стати водієм, потім — хіміком, гонщиком і футболістом. Це нормально, бо він якраз у пошуку.

“Якщо збанкрутую, то не залишуся без хліба”
— Як зазвичай відпочиваєте від роботи?
— У родинному колі та з друзями. Ми товаришуємо з багатьма сім’ями, з якими зустрічаємося у когось на дачі.
— А хто друзі Богуцького?
— У мене їх багато. Це люди, з якими працюю. Коло бізнесових інтересів об’єднує. Дуже дружні стосунки свого часу склалися з головами районних адміністрацій Рівненщини. Товаришував з керівником Рівненського району Анатолієм Камінським, Костопільського — Михайлом Кривком і Сарненського — Анатолієм Остапчуком. Раз на місяць зустрічаємося та обговорюємо різні питання, бо між нами — дуже високий ступінь довіри. Вважаю себе класним другом і знаю, що друзі в мене такі ж. Переконаний, якщо збанкрутую, то не залишуся без хліба.
— А зустрічалися з ними на полюванні, бо відомо, що пан Кривко та Камінський — непогані мисливці?
— Звичайно, бо полювання дає можливість поспілкуватися у неформальній обстановці. Ми спеціально для цього обладнали автомобіль, в якому під час поїздки грали в карти, випивали горілочки та пива. Сам процес мене надихав, бо великого задоволення та адреналіну від добування здобичі не отримую. З трофеїв маю всього одну косулю та, може, з п’ять качок.