Обережно, синдром Кароші!

Будь-який “голізм” — це хвороба
Вітчизняні психологи б’ють на сполох: в Україні дедалі більше людей із синдромом Кароші, тобто трудоголіків. Згідно з дослідженнями, до трудоголізму чоловіків підштовхують жінки, постійно повторюючи, що для них головне — кар’єра.
Умовно трудоголіків розділяють на три категорії:
1. Ті, хто просто не може відмовитись від завдань, які нав’язує роботодавець.
2. Ті, хто працює день і ніч заради кар’єри.
3. Ті, хто просто не може жити без роботи.
— Успішний бізнес — це великий обсяг роботи, високі цілі і відповідно великі затрати часу, — каже директор Рівненської обласної організації Української Асоціації Маркетингу Олександр ГЛАДУНОВ. — Звісно, тут не обійтися без трудоголізму. Але трудо-, алко- та інші голізми — це небезпека, хвороба, а значить — це погано.
— Трудоголіки — це люди, які займаються чимось одним і дуже добре, — розповідає лікар-психіатр Центру психічного здоров’я населення Василь ГАЛЯБАР. — У них іде підміна понять. Ми працюємо для того, щоб добре жити, а вони, щоб добре робити. Це про третю категорію. Проблема цих людей, що вони щасливі у світі трудоголізму. Це ознака інфантилізму, коли у людини не зовсім розвинуті дорослі соціальні зв’язки. Вона захоплена чимось одним. У медицині це називається шизоїдна акцентуація. Але це не має нічого спільного із шизофренією. Шизоїдність — це як гарний прожектор, який світить в одну сторону. Однак будь-які “голіки” — це взагалі відхилення. Робота — це не те, чого вони прагнуть, а засіб втечі від чогось. Як і алкоголіки, яким нудно в сім’ї, на роботі. У трудоголіки потрапляють люди недостатньо в чомусь успішні, а от у роботі вони доки.
Друга категорія — це не трудоголіки, а власне кар’єристи, але це теж форма втечі від життя. Це люди не зовсім щасливі. Бо вони живуть заради своєї майбутньої вершини, своєї Джомолунгми і отримують кайф, дістаючись на неї. А коли вершина підкорена, після миті радості наступає порожнеча.
Перша категорія — це люди з проблемами: кого примушують працювати? Того, хто вміє.
— Я співчуваю людям, які кажуть, що вони фахівці, а заробляють мало. Треба ставити свої умови, — каже пан Галябар. — Фахівець — це той, хто працює добре, а багато працюють молоді.
Є такий тест на совковість. Пропоную медикам уявити себе в ситуації, коли з завтрашнього дня стає вакантною посада головного лікаря. Запитую, хто вже готовий ним бути. Як правило, руки не піднімають, бо не хочуть висовуватися. Це і є відчуття меншовартості. Краще себе переоцінити, ніж недооцінити. Бо потім не піднімеш голову до тієї планки, яку ти заслуговуєш. Щоб бути успішним, треба любити себе.

Їх жертви — діти
Трудоголізм загрожує людині виснаженням, вигоранням. Бо у мозок надходять одноманітні стимули.
— Це все одно, що їхати на одному колесі, — пояснює пан Василь. — Йде неправильний розподіл інформації, вигорання ділянок, які працюють з перевантаженням. Можливі порушення сну, кошмари, прокидання вранці з квадратною головою, зловживання снодійним. Розвиваються гіпертонія, виразки, дискенезії, коліти. Втрачається сексуальна функція, а трудоголіки з цим змиряются. Отаке замкнене коло: працюю, бо не маю теплих стосунків, адже роблю, а роблю, бо не маю “віддушини”. Щоб її мати, треба когось пригорнути, приділити час, повести кудись. Тому часто від трудоголіків страждає сім’я, ідуть рідні. Але якщо жінка такого чоловіка знайде втіху на стороні, то сину чи доньці батька ніхто не замінить. Діти найбільше страждають у сім’ях бізнесменів.
Співрозмовник зазначає, що серед звернень до нього з проблем трудоголізму найбільше дружин бізнесменів, а не держслужбовців. Вони страждають неврозами, адже у них є все, окрім радості. Вікова категорія трудоголіків 25-40 років. І якщо до цього віку він дотягнув, і, скажімо, не став алкоголіком, то вищевказані хвороби як правило, стають його “друзями”.

Солов’їв замінили тренінги
Маючи 30 років досвіду роботи в психіатрії, Василь Галябар констатує, що радянська система колективізму, традиція не випендрюватись призводила до алкоголізму людей сильних, нереалізованих. Сьогодні бізнесмени не пиячать, бо не мають на це часу.
— Тоді, коли я ще працював на Газотроні, для профілактики втоми і з турботою про людей діяли кімнати психологічного розвантаження. Було таке і на радіозаводі, — згадує фахівець. — Там була спокійна напівтемна атмосфера з вітражами, музикою, фонтанчиками. “Співали” солов’ї, а з людьми проводили аутотренінги, працювали психологи, соціологи.
Сьогодні у бізнес-структурах ще не дійшли до того, аби мати у штаті психологів, як це показують в американських фільмах. Для цього має бути дуже високий рівень керівника, який шанує працівників, розуміє, що дорожче шукати нового, ніж цінувати фахівця. Кожен роботодавець хоче витягнути з найманого працівника якнайбільше і таке споживацтво роботодавця — нормальне явище. Однак на багатьох фірмах створюють нормальні умови праці: кухні з гарячим харчуванням, побутові кімнати, влаштовують корпоративні заходи і це є аналогом отих радянських кімнат. Тобто це елементи психологічного розвантаження, які сьогодні контролюють і вимагають спеціалісти з охорони праці.
— Небезпека трудоголізму полягає в тому, що людина може втратити себе як особистість, — каже пан Гладунов. — Тобто, якщо крім роботи людині немає про що поговорити з іншими, це вже проблема. Розв’язання цієї проблеми — спеціальні тренінги, тренінги з тайм-менеджменту, які дають змогу збільшити свій внутрішній потенціал і раціонально використовувати інтелектуальний ресурс. Приклад з власного досвіду. На вихідні я мав багато роботи: потрібно було розробити рекламну кампанію. Але в голові була якась творча імпотенція. Я читав історію козаків і робив це із задоволенням. А наступного дня до мене вже прийшли ідеї, заплановане було успішно зроблене. Отже трудоголікам, тим, хто багато працює, порада: планувати свій час, звертатись до фахівців за консультаціями.
 
n анекдот
У спальний вагон заходить батюшка. Бачить, що його попутник над чимось зосереджено працює. Він пропонує йому піти пообідати.
— Ні, я дуже зайнятий, — чує у відповідь
Священик пішов сам, повернувся і пропонує випити віскі, закурити сигару.
— Ні, я не маю часу, бережу здоров’я.
Потім святий отець помітив гарних дівчат і запропонував піти поспілкуватися з ними.
— Я не ходжу по дівках, бо бережу здоров’я.
Наступного дня вранці попутник каже батюшці:
— Бачите, святий отче, я не п’ю, не палю, по дівчатах не ходжу, живу правильно.
— Правильно, але марно, — відповів той.
 
n рейтинг
Найбільші трудоголіки — естонці
Вони працюють 1872 години на рік згідно з останніми дослідженнями Євросоюзу. Це більше, ніж жителі інших європейських держав. А за кількістю офіційних днів відпочинку ця країна на останньому місці.
У плані трудоголізму за Естонією йдуть Болгарія —1808 робочих годин та Ірландія — 1801,8 години. А на останньому місці — французи, котрі працюють лише 1568 годин на рік. У Європі найбільша кількість державних свят на Кіпрі, в Литві та Словаччині (по 13). Естонія розділила з Румунією останнє місце — в них по 6 державних свят.
Серед країн колишнього СРСР Естонію часто ставлять у приклад за темпами розвитку, за обсягом іноземних інвестицій, за доходами на душу населення і рівнем пенсій. Але нічого в цьому житті не дається даремно.
n корисно знати
Якщо ви ввважаєте себе трудоголіком, то можна ще спробувати виправити становище. Для цього існує декілька простих правил, які допоможуть вам, навіть якщо ви проводите на роботі 12-14 годин, не стати залежним трудоголіком.

n Робіть тільки те, що ви дійсно хочете.
n Зрозумійте, що ваша робота — не втеча від проблем, а реалізація ваших бажань.
n Задайте собі питання: від чого я втікаю, що робота мені може дати такого, чого я не отримую від близьких мені людей?
n Дотримуйтесь золотого правила: працювати тільки на роботі, ніяких “домашніх завдань”.
n Після роботи ваше головне завдання — зняти стрес і втому.
n Намагайтесь не відпочивати з людьми, які завантажують вас своїми проблемами.
n Будуйте свій відпочинок не за законами трудоголізму — наздогнати і перегнати, а так, щоб це була дійсно “переключка” на щось інше, незнайоме, нове.