Роман Кісіль: “Моя мета – стати головою Національного банку України”

Мене навчили прагнути вершин
— Що вплинуло на ваш вибір професії?
— Доля. До Острозької академії я вступив на економічний факультет, спеціальність “фінанси”. Працювати почав ще в академії, перша моя робота — куратор міжнародних обмінних програм “Україна-Канада”. Після служби у Збройних силах України працював у Торгово-промисловій палаті, це була робота не за спеціальністю, і лише згодом потрапив до банківської установи. Я одразу зрозумів, що саме банківська справа — це і є моє справжнє покликання.
Однак зрозумів, що для подальшого росту мені бракує знань, тому вирішив продовжити навчання — вступив до Тернопільської академії народного господарства на спеціальність “банківська справа”, де й здобув магістерський ступінь.
— З якої сходинки розпочали свій професійний шлях?
— Перша посада у банку, яку я обіймав, — економіст корпоративного відділу АКБ “Укрсоцбанк”, але вже через рік мене призначили начальником відділу корпоративних клієнтів банку.
Потім перейшов працювати до Рівненської філії АТ “Індекс-Банк”, начальником управління ресурсами. Згодом був призначений заступником директора банку. Тепер виконую обов’язки директора Рівненської філії “Індекс-Банку”, цей шлях я пройшов всього за два роки.
— Поділіться рецептом такого швидкого кар’єрного росту.
— Перш за все, це дисциплінованість, вимогливість до себе. Однією з основних рис має бути бажання вчитися чомусь новому, розвиватись у професійному напрямку. Робота має бути не просто засобом для заробляння грошей, а й свого роду способом життя. Потрібно не боятись ставити перед собою високу планку і при цьому розуміти, що потрібно зробити для досягнення поставленої мети. Мене навчили любити працювати та прагнути вершин, які здаються на перший погляд недоступними і навіть лякають своєю недоступністю. Але у нашому житті немає нічого неможливого.
— Які ж цілі ви перед собою ставите?
— У кожної людини — свій, індивідуальний період кар’єрного росту. У когось це 25-30 років, у когось за 40. Щодо мене, я працюю над собою щодня. Намагаюсь щодня робити крок уперед, до намічених цілей. Якщо говорити про цілі та плани на найближче майбутнє, то це посада директора банку. Щодо перспективи, то планую з часом “дорости” до голови правління.

“Гуру” для нього Вадим Гетьман
— У вас є мрія?
— Моя мрія — це посада голови Національного банку України, однак потрібно багато працювати, щоб відповідати тим якостям та мати рівень професіоналізму, які мають бути у головного банкіра країни. Доведеться докласти чимало зусиль задля досягнення цієї мети. У мене є правило: спочатку здобути знання, необхідні для професійного росту, і лише після цього претендувати на нову сходинку у кар’єрі. Людина на будь-якій посаді повинна бути перш за все ефективна, так би мовити відповідати займаному кріслу. Треба постійно вчитись, щоб бути конкурентоспроможним у сучасному житті. Того самого я вимагаю і від своїх підлеглих.
— Хто для вас є взірцем у професійному плані?
— Однозначно, це Вадим Гетьман — людина, яка стояла біля витоків банківської системи України. Для мене це приклад високого професіоналізму та відданості справі, яку робиш. Гетьман для мене — “гуру” банківської справи.
— Яке місце у вашому житті займає робота?
— На першому плані — сім’я. Але так сталось, що банк відіграв у моєму житті одну з ключових ролей: мій менший брат теж обрав кар’єру банківського працівника. Зараз він працює на посаді заступника директора Рівненської філії “Кредобанку”. Ми з братом, так би мовити, перша династія банкірів у нашій сім’ї. Та й дружина Наталія у мене теж банківський працівник, працювала в “Укрсоцбанку”, де ми з нею і познайомились. Ми дуже швидко зрозуміли, що створені одне для одного, нам є про що поговорити, нам добре разом. За рік після знайомства одружились. Я ціную сім’ю, дуже люблю нашого сина Дмитра, якому зараз майже два роки.

Ми з братом Клички. Тільки у банківській справі
— Ви сказали, що ви з братом є першою династією банкірів у своїй сім’ї. Будете сина готувати для банківської кар’єри?
— Звичайно, якщо він захоче йти по моїх стопах, я буду всіляко йому допомагати. Однак він може обрати й інший, можливо, більш цікавий для нього шлях. Тоді я теж не заперечуватиму. Мені, як і моєму брату Андрію, у свій час дали повну свободу вибору. В нашій сім’ї, маю на увазі батьків, немає нікого, хто мав би фах економіста чи банкіра. Ми з братом, так би мовити, самі себе створили у професійному плані. Тому сину також не нав’язуватиму своєї долі, хай обирає сам собі дорогу. Я вважаю, що у кожного в цьому житті своє призначення…
— Разом з братом вирішили обрати однакову професію?
— Ні, у кожного був свій шлях до банку. Хоч Андрій і менший, але працювати в банку він почав на кілька років раніше. Зараз наші друзі часто жартують, що ми, як брати Клички, тільки у банківській сфері. Насправді ми дуже різні. Я більш спокійний, не люблю кафе та шумних барів, натомість Андрій — навпаки — завжди “душа” будь-якої компанії. Він любить різного роду вечірки, я ж краще піду до театру. Та й відпустку ми проводимо по-різному: брат полюбляє відпочинок у теплих, екзотичних країнах, завжди їздить у відпустку до Туреччини, Єгипту. Натомість для мене найкращий відпочинок в Україні.
— Говорите про роботу, коли зустрічаєтесь із братом?
— Ми ніколи не обговорюємо конкретні справи. Розмови про фінанси — це тільки приблизно третина нашого спілкування, та й то ми з Андрієм обговорюємо загальні процеси у банківській системі, ділимось думками, аналізуємо. Іноді, коли виникають якісь запитання чи проблеми, обговорюємо, щоб спільно знайти вирішення. Це насправді дуже допомагає нам обом у професійному рості.
— Чи не жертвуєте сім’єю заради кар’єри?
— Шкода, але часу на сім’ю інколи просто не вистачає. Дуже люблю, коли маю вільну хвилину, просто прогуляти по місту з ними. Полюбляю дивитись історичні фільми, де присутні поняття честі, відданості, патріотизму. Це ті якості, яких дедалі частіше не вистачає в нашому сучасному житті. Найулюбленіші фільми — це “Патріот”, “Хоробре серце”, “Король Артур”. Не люблю фільми жахів, і ніколи не дивлюсь.
— З дружиною обговорюєте роботу?
— Дуже рідко, я намагаюсь роботу залишати на роботі, а вільний час проводити з сім’єю. Вдома мої думки перш за все про сина, дружину, сімейні турботи. Люблю театр, коли випадає нагода — завжди намагаюсь з дружиною піти на виставу. Хоча інколи й виникають з дружиною розмови й про роботу, але тільки тоді, коли мені потрібна чиясь думка.

Для підтримки форми – власний комплекс вправ
— Якому відпочинку надаєте перевагу?
— Я люблю активний відпочинок. Не люблю шумних компаній, надаю перевагу вузькому колу друзів. Зустрічаємось, граємо у футбол, теніс, більярд, часто ходимо до сауни чи в басейн.
Дуже люблю спорт, намагаюсь постійно підтримувати себе в тонусі, навіть маю власний щоденний комплекс вправ: 50 віджимань, 50 присідань, качання преса та 200 стрибків.
У мого діда є будинок у селі, я люблю туди їздити і працювати по господарству, так би мовити, відключитись від повсякденних занять. Дуже класно попрацювати пилкою чи сокирою, відчути тонус у м’язах. Після фізичного навантаження виникає відчуття, що ніби скинув усю втому та негатив, який накопичився за робочий тиждень.
— З якого напою розпочинаєте свій день?
— З чаю або кави, але перед тим однозначно має бути молоко і пластівці. Це незмінний мій сніданок уже протягом багатьох років. Не вживаю різного роду напівфабрикатів, не їм ненатуральну їжу. Через це завжди обідаю вдома, люблю страви, які готує дружина.
— У вас є автомобіль?
— На даний момент лише службовий. Хоч у мене семирічний стаж водіння, але я дуже рідко сідаю за кермо. На роботі кожен має виконувати свої обов’язки, займатись своєю справою. Власне авто поки що не купую, бо не маю у цьому нагальної потреби. Хоча, якби постало питання про необхідність автомобіля, то купував би позашляховик —люблю потужні та надійні машини.
— Що найбільше Роман Кісіль цінує у житті?
— Для мене найдорожче — це сім’я та родинні стосунки. Ні за яких обставин не зміг би ними пожертвувати.