Школа Людмили Туровської

У бізнес після 25 років педстажу
— Людмило Валентинівно, фірма “Експерт-Рівне” заснована у 1998 році, коли ви вже мали солідний педагогічний стаж. Що підштовхнуло вас до започаткування власної справи?
— Після закінчення із золотою медаллю школи я вступила до Рівненського педінституту на фізмат. Завдяки тому, що найбільше предметів були з математичних дисциплін (а математика завжди була моїм “коником”), навчання в інституті було суперлегким і залишило найкращі спогади. Після отримання диплома з відзнакою пропрацювала рік у школі, а потім викладала у медучилищі. У 90-ті роки, коли країна знаходилась у соціально-економічній кризі, коли педагоги отримували мізерну зарплату та ще й із затримкою, стала репетитором. Готувала старшокласників до вступу в престижні вузи (серед них, до речі, і свого сина Юрія, який виборов перше місце на Всеукраїнській математичній олімпіаді). Ситуація в країні дала мені зрозуміти, що настав мій час. Відчула, що можу не просто добросовісно виконувати свою роботу, а можу розпочати нову справу, вирушити в самостійне плавання. Спочатку я взяла участь в організації агентства нерухомості. А потім зрозуміла, що мені потрібна організаційно-аналітична діяльність, де мої знання з математики знайшли б практичне застосування. У 1997 році після навчання у Міжнародному інституті бізнесу (м.Київ) я отримала сертифікат експерта-оцінювача, що дало змогу в 1998 році створити фірму “Експерт-Рівне”.
— Чи не важко і ризиковано викладачу математики в минулому розпочинати досить незнайому справу? Страшно не було?
— Важко, для цього було потрібно отримати не тільки сертифікат експерта-оцінювача, а ще й університетський диплом спеціаліста з економіки та права. Коли набула досвіду в оцінці, довелося вчитись і за кордоном. У Празі я отримала сертифікат Європейської групи асоціацій оцінювачів TEGoVA.
Експертна оцінка — це дуже відповідальна, складна і ємна розумова справа. Щоденно перед фірмою постають різні за змістом і формою завдання з оцінки, наприклад, оцінка пакета акцій чи товарного знака, обладнання молокозаводу чи будівлі ливарного цеху. Виконання цих робіт не по силі одному оцінювачу, охопити всі ці напрямки може лише колектив інтелектуалів. В оцінювальному процесі на фірмі беруть участь будівельники й економісти, математики та механіки, землевпорядники і юристи.
Хороший спеціаліст – завжди початківець
— Сьогодні ви — заслужений економіст України, заслужений оцінювач, заступник Голови Ради Українського товариства оцінювачів, голова Рівненського товариства оцінювачів, член Наглядової ради при Держземагентстві України з питань експертної оцінки земельних ділянок. Крім того, ви — член міськвиконкому. Це показники вашого успіху. На яких китах він стоїть?
— По-перше, праця, праця і ще раз праця! Зі свого лексикону давно витравила фрази “не зможу”, “не вийде”, “це не моя справа”. Якщо я не перша, то друга, а значить — остання. По-друге, хороший спеціаліст — завжди початківець. Для мене це означає: знань завжди мало, постійно вчись! По-третє, робота повинна приносити задоволення. Моя робота для мене завжди в радість.
— Оцінювання — “справа тонка”. За короткий час фірма “Експерт-Рівне” стала однією із провідних в Україні. Які умови цьому сприяли?
— Головна вимога до експерта-оцінювача — постійне набуття і поновлення знань. Ось чому на фірмі постійно діє школа підвищення кваліфікації і вивчення досвіду, яку ми в просторіччі називаємо “школкою”. Мозкові штурми, професійні “бої”, самостійні пошуки нових методів і прийомів навчили молодих оцінювачів відстоювати свою позицію, вірити в свою силу і піддавати сумніву вислови авторитетів, “заслужених” чи “провідних”.
Друга умова — творчий, згуртований і висококваліфікований колектив працівників. Дві, три освіти для моїх працівників — це звична річ. На фірму приймаються випускники тільки з державних ВНЗів та ще й з достойною випискою з диплома.
І третя — відданість справі. Не повинно бути незавершених або виконаних неякісно справ. Ми намагаємося створити умови для всебічного розкриття можливостей колег. Вони зацікавлені в досягненні надійних і кваліфікованих результатів, а моральні й матеріальні стимули відіграють тут не останню роль.
— Сьогодні ваш бізнес — це вже чотири окремих фірми, їх високий рейтинг і школа оцінки Туровської, про яку говорять.
— Так. Крім незалежної оцінки майна ми займаємось землевпорядною і землеоціночною діяльністю, судовою експертизою, проектними роботами. Працівники наших фірм читають лекції в інститутах і технікумах нашого міста, я викладаю в Міжнародному інституті бізнесу.
— Чи змінились якісь акценти у ваших рисах характеру, коли почали займатись бізнесом?
— Так. Я стала жорсткішою. Бізнес — це конкуренція, це постійне намагання довести клієнту, що ти — кращий на ринку послуг. Помилка оцінювача несе за собою великі проблеми і неприємності як для оцінювача, так і для замовника. Через те стаєш занадто вимогливою і принциповою у вирішенні багатьох питань.

Клановість завжди була найголовнішим
— Людмило Валентинівно, кажуть, якщо людина працює 24 години на добу, успіх приходить сам собою. Це про вас?
— Ні, я працюю багато, але не настільки. Тим, що я відбулася, я завдячую своїй мамі Тетяні Андріївні. Саме вона виробила особливе відчуття клановості: сім’я — це найдорожче. Вона завжди була лідером, приймала кардинальні і, як видно сьогодні, правильні рішення. Тому робота для мене дуже важлива, але не вона посідає перше місце. Моя родина — це мама, якої не стало, батько, чоловік Василь, син Юра, невістка Оленка. Юра зараз працює в Міністерстві закордонних справ другим секретарем департаменту НАТО. З Оленкою познайомився, коли працював помічником посла України у Великобританії.
— А яка ви бабуся?
— Наш Мишко народився на Михайла, 21 листопада 2004 року — якраз на Майдан. Мій маленький хлопчик дивиться на мене знизу, а здається, що це погляд зверху. І я знаю, що для цієї дитини я зроблю все, що в моїх силах. Проводжу виховну роботу з дітьми відносно появи братика чи сестрички для Михайлика.

Чоловік підкорив гітарою
— Розкажіть про свого чоловіка.
— З ним я познайомилась під час роботи в медучилищі. Як заведено в навчальних закладах, Василь для мене довгий час був Василем Прокоповичем. Він так чудово грав на гітарі і співав пісні, що я “здалась”. У юності я поглядала на високих чоловіків, і навіть мама дивувалась, що мій майбутній чоловік, як він каже, “середньоєвропейського зросту”. Мій Василь — кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти. Коректність і поміркованість у поєднанні з вимогливістю та принциповістю дає можливість технікуму економіки і підприємництва, яким він керує, бути одним із кращих. Свій корабель він веде професійно і кваліфіковано. Любить природу, із задоволенням працює на дачі. Жартує, що я там саджу лише те, що дає конкретний результат — огірки, помідори — те, що можна комусь показати. І це справді так, бо я завжди хотіла, щоб мої овочі були найбільші і найкращі. А от квіти на вікні вдома я не підливаю, бо їх ніхто не бачить. Доглядає їх чоловік, він завжди був головним господарем у домі.

Відпочиваю по-японськи
— Як любить відпочивати Людмила Туровська?
— Раніше я мала більше часу на художню літературу, а сьогодні в основному опрацьовую спецлітературу і пресу. Люблю світову класику, психологічні детективи. “Солодкі” твори читати не можу, бо їх можна пробігти по діагоналі за дві хвилини. А от мелодрами інколи дивлюсь. Ну хочеться 10 хвилин хепі-енду!
Щодо відпусток. У Японії відпустки дають по шість днів, і для мене це теж оптимальний термін. Я теж відпочиваю не більше тижня два рази на рік. Бо не можу залишити фірму на довше — я і так відделегувала багато повноважень, окрім того на мені багато громадських навантажень. Люблю активний відпочинок — так було в Лондоні, Парижі, Будапешті, Празі… А ще я часто буваю на конференціях за кордоном, а це вже зміна обстановки. Відпочинок — для того, щоб набратись сил для здійснення і реалізації нових планів. А їх у мене багато.