Михайло Вейсберг: “А бізнес виник випадково...”

– Михайле Леонідовичу, яким був перехід від ділового тижневика до консалтингової роботи? Вам стало тісно у царстві, створеному власноруч?
– Я власне завжди мріяв бути редактором. Зі школи редагував усі газети, продовжував це і у ВНЗі. “Контрактам” я віддав дванадцять років. Коли досягаєш певної планки, пропадає задоволення, приходить розуміння того, що це не те, про що ти мріяв. До речі, на тренінгах ми розбираємо такі ситуації: бізнесмен хотів створити машинку, так би мовити, для друку грошей, а в один момент відчуває, що збудував комфортну тюрму. Коли пропадає задоволення, починаються розбіжності з партнерами. Ми з партнерами домовились, коли я зрозумів, що гроші можна заробляти інакше і... на набутому досвіді. Тобто сьогоднішній бізнес виник випадково. По суті нині я займаюсь тим же, що й у “Галицьких контрактах”: вчу людей заробляти гроші. Але вчу індивідуально, бо змінилися часи й через медіа підприємця мало чому навчиш. Тепер я працюю за вільним, зручним для мене, графіком, маю особисту свободу (сміється). А у Львові, у “Контрактах” я був у трюмі корабля і весь час вугілля підкидав. А життя-то зверху!
– Ви багато працюєте в Росії і маєте змогу порівняти сьогодення, роботу медіа в Україні й там.
– Я вчився на Уралі, там працював у газеті. Тоді в цілому було відчуття, що це одна країна. Але коли переїжджав кордон з Україною, бачив інші садиби (не на користь росіян). Сьогодні все змінилось. Росія з її масштабами не може бути демократичною, забагато місця в неї для свавілля, там потрібна жорстка влада, і я про це росіянам кажу. Україні простіше бути демократичною. У нас є демократія, бо є рівноцінні політичні суперники, яким треба домовитись. Я проводив тренінг редакторів російських ЗМІ: вони не критикують роботу влади, не замислюються над тим, як її висвітлювати. Кажуть: “А что её освещать?”
– На своєму сайті ви згадуєте один з відгуків про проведений тренінг, коли вас назвали “нормальним кренделем”. А як ви відчуваєте позитив від роботи?
– Зазначу, що я перестав запитувати своїх учнів про зворотний зв’язок. В процесі самого тренінгу відчуваю, що у людей виникає задоволення, підйом. Ось цей процес динаміки, обговорень ідей дає колосальну енергію. Я відчуваю цей кайф, і ця енергія навіть лікує. Саме так. Інколи приходжу з нежиттю на тренінг, і усе проходить, виліковуюсь через годину.
– Повернімось до самого процесу навчання. Ви порівнюєте свою роботу із радістю акушерки, яка сприяла самостійним пологам.
– Насправді на тренінгу люди не завжди розуміють, що прийшли “народити” самі. Кажуть: давай, вчи нас, ми записуємо! Але готових рецептів немає, слухач повинен сам сформулювати, що йому робити, як вирішити проблему. Я можу спонукати, каталізувати його роздуми як підприємця, менеджера, а рішення повинен прийняти він. Тобто народити самостійно. Дехто питає мене: як працюють в інших фірмах? Підкажіть і ми зробимо те саме. Але який сенс на цьому зосереджуватись, якщо у кожного свої кадри, обставини, традиції і такою ж стежкою, як колеги, не підеш!
Нині у бізнесі є так звані “червоні” директори, які перебудувались. Є інші, які не збиралися займатись підприємництвом, але у них справа “пішла”. А є треті – нове покоління бізнесменів, які прийшли до власної справи свідомо, вони успішно займаються різними видами бізнесу, гнучкі, конструктивні, вірять у себе, незалежні від влади. І у кожного свій шлях до успіху.
Дуже важливо, що успішні підприємці поступово стають базою для іншого суспільства. Якщо таких людей багато, вони його оздоровлюють. Завдяки тому, що таких людей в нас вже багато, Ющенко з Януковичем мають домовлятися. Бо такі люди є і з одного боку, і з іншого. Тому у мене є суспільна місія, яка гріє – підтримати цих людей, укріпити їх. В Росії дивуються: мовляв, “у вас бардак, а економіка росте”. Якщо таких бізнесменів не чіпати, економіка буде рости.
– Ви каталізатор успіху інших. А як самі вчитесь?
– У 90-му році у Львові я був, мабуть, найбільш грамотним з маркетингу. Дванадцять років віддавав це читачам і трохи відстав у навчанні. Останні п’ять років їздив по тренерах, книги читав. Скажу, що дуже розвиває спілкування з успішними людьми. Підкреслю: успішний – не означає, що він добре вчився, а те, що інтуїтивно приймає правильні рішення, живе в ладах з собою. Варто вчитися у таких людей: у них специфічна аура, і вони, так би мовити, світяться.
Взагалі є періоди, коли ти хочеш бути першим. Відчуваєш, що серед слабких людей ти сильний. Однак ріст дають ситуації, коли знаходишся серед сильніших людей, успішніших, у яких є чому повчитися. Тоді починаєш тягнутися до них. Ось коли я починав тренінгову роботу, думав: як це виходить у відомих тренерів? Наприклад, Горбачов отримує 5 тисяч доларів за лекцію. Можна рухатись у такому напрямку? Тобто, коли ти дивишся на людей, які творять зразки успіху у твоїй сфері, є достатня зона для власного росту.
– У вас троє дітей. Чи застосовуєте ви свої тренінгові прийоми в їхньому вихованні?
– На тренінгах я зрозумів, як спілкуватися з дітьми. Бо ті, хто приходить, по суті ті ж діти. Наприклад, на тренінгах продажу є спосіб заключати угоду “вибір без вибору”. Скажімо, ви питаєте покупця: “Ви б хотіли розрахуватись одразу чи наступного тижня?” Тобто варіанти відмови не розглядаються. Донька прийшла зі школи, дивиться мультики, і я питаю: “Машо, ти будеш англійську готувати одразу після мультиків чи ввечері?” Таким чином я даю дитині вибір, але не даю можливість сказати “ні”.
Я пройшов чотири блоки коучінгової школи, в якій система направлена на результат. Неважливо, які проблеми були в тебе вчора, важливо – що ти плануєш зробити завтра. Ці підходи застосовую і до дітей. Адже цінності, на яких нас виховували – це істини наших бабусь і дідусів. Насправді ці істини – криві, які не дають дітям свободи. Це треба міняти. Дитина, скажімо, відчуває, що їй не треба вчити певні уроки, а інші їй дуже подобаються. Моя донька довго нарікала на школу, захотіла її поміняти. Ми дали їй таку змогу, перевели в іншу. Вона порівняла і... повернулась назад.
– Михайле Леонідовичу, а чим вас можна здивувати?
– Мені здається, якщо люди здатні дивуватися, це добре. Сонце сходить. Це ж чудово! Приїхав у Рівне, у готель, зайшов у номер і побачив: він для того, щоб сюди приїжджати на годину-дві з дівчиною, а не у відрядження. І здивувався! Мозок звертає увагу на багато цікавих речей, які ти забуваєш. І добре, що у мобільному є диктофон, на який можна записати такі моменти подиву, думки. До речі, підприємці – це люди, які вміють дивуватись, бачать нові ланцюжки, комбінації, тому їм і щастить.
– Різні напрямки вашого бізнесу – це можливості дивуватися й пізнавати нове?
– Консалтинг – це розвиток того, що вмієш. А мій будівельний бізнес – це вкладення грошей, адже вони повинні працювати без тебе і для тебе. Зараз я проводжу тренінги і у будівельній фірмі для своїх партнерів. Її фахівці вже доросли до цього. Бо компанія зі старту не тренується, а з часом настає вичерпування і, як кажуть, на бігу ніколи подумати, як рухатись далі. В цей момент й допомагає тренер.
– А ваше захоплення садово-парковим мистецтвом? Це дотична до будівництва?
– Мої хобі змінюються, проходять. Був момент, коли я захопився бонсаєм. Один з бонсаїв привіз з Ізраїлю. Я купив його, але виявилось, що на перевезення через кордон потрібні сертифікати. Поклав рослину в коробку від телевізора і спокійнісінько привіз в Україну. У Борисполі ніхто нею не цікавився. Згодом в гості до мене прийшов один мудрий знайомий, і коли я йому про це розповів, він сказав: “Так це ж було диво! Ти привіз з бонсаєм і святу землю!” От вам і здивування. Я колекціонував дрібну пластику, бронзу, але для цього потрібна окрема кімната. Щодо садів… Людину завжди тягне у райські місця, мене дійсно дуже захопили сади, їх історія. Наприклад, Нікіта в Криму, мавританські в Іспанії. Але з часом приходить розуміння, що можеш не залежати від того, в саду ти чи ні, а виростити сад у себе в душі...
n досьє
Михайло Вейсберг. Бізнес-тренер, медіа-консультант, підприємець
Мала батьківщина. Київ
Базова освіта. Уральський університет (Свердловськ) , факультет журналістики
Сімейний стан. Одружений, має трьох дітей
Етапи кар’єри. 1990 рік, створення у Львові ділового тижневика “Галицькі контракти”
2001-2004 роки, президент Української асоціації видавців періодичної преси
2002 рік, продав “Контракти” партнерам, зайнявся бізнес-тренінгами й консалтингом
Керує роботою двох консалтингових центрів – “Стратагема 37” і “Издатель&Редактор”
Співвласник кількох різногалузевих бізнесів
Хобі. Садово-паркове мистецтво, дрібна пластика
n з досвіду
3 Багато хто стає керівниками, бо їм набридли керівники-дурні.
3 Запізненням ми даємо підставу партнеру думати про несерйозне ставлення до домовленостей, мовляв, слова можна і не дотримуватись.
3 Мені не обов’язково весь час бути попереду. Достатньо спробувати: а можемо ми обігнати конкурентів? Можемо! Але все життя я не буду йти на обгін.