Михайло Корилкевич: “У команді – максимум віддачі від кожного”

Бере приклад з батька
— Михайле Даниловичу, розкажіть про те, що передувало створенню “Ленд Весту”.
— Я навчався у Львівському політехнічному інституті на факультеті автоматизації технологічних процесів. З дипломом інженера-автоматчика прийшов працювати на Дубенський цукровий завод. Починав слюсарем. Проробивши півтора року, став заступником начальника ТЕЦ, згодом — комерційним директором підприємства.
— Була свідком доволі жорсткої вашої розмови з підлеглим, коли ви твердо відстоювали свою точку зору. На чому базується така впевненість? Це власний досвід, запозичення засад керівництва за кордоном, вплив батька?
— Так, це і вплив родинного досвіду, адже батько своєю роботою показував, яким повинен бути керівник. Також впевненість у собі базується на тому, що вивчав досвід господарювання і керівництва за кордоном. Маю бізнес-освіту і знаю, як зробити, аби люди працювали результативно. Мій девіз і основний принцип у роботі — працювати з максимальною віддачею, як кажуть, з коефіцієнтом корисної дії. Мене дратує, що люди інколи працюють неефективно, марнують час і самі ж страждають від цього. Доводиться відкривати людям очі на такі речі, при цьому отримую задоволення. Адже цим я стараюся робити людині краще. Це і додає енергії та впевненості.
— Отже, в роботі для вас головний авторитет — ваш батько Данило Михайлович?
— З точки зору його досвіду і знань, він ідеальний керівник, бо зумів скомпонувати вищевказане, поєднати зі своїм характером і вмінням спілкуватися з людьми. Я беру з нього приклад. Але доповненням до цього в роботі є моя бізнес-освіта. Це ж не лише знання, а й контакти з людьми, в тому числі в інших бізнесах. Це їхній досвід, їхні підходи, удачі, аналіз того, що вийшло і що не вдалося. Все це разом і є моя впевненість у собі.

Працюють з тими, хто готовий до змін
— Михайле Даниловичу, якими методами будете конкурувати з поляками, прибалтами, котрі теж хочуть хазяювати на нашій землі, на ниві сільського господарства?
— По-перше, ми українська компанія, працюємо на місці, а іноземці — це по суті чужі люди. По-друге, ми раніше спілкувалися з сьогоднішніми нашими партнерами, нас знають. Українське село повинні піднімати українські компанії.
— Сьогодні “Ленд Вест” розширює партнерство із сільгосппідприємствами Західної України і не лише. Скажіть, як робите свій вибір? Для вас важлива особистість керівника господарства чи умови, стан агроформування?
— Для мене важливіша особистість керівника, аніж те, в якому стані знаходиться його господарство. Якщо керівник дійсно готовий змінюватися, поступитися своїми принципами, досвідом і робить це без болю в душі, я буду співпрацювати з ним. Але тут є певний парадокс, протиріччя. Розумію тих господарників, які давно працюють, мають вироблені роками підходи до роботи, свої принципи, звички, досвід. І, звісно, небайдужому, хорошому керівнику важко усім цим поступитися. Звичайно, що йому буде болісно. Однак, якщо він має силу волі перебороти себе, готовий змінюватися і працювати по-новому, на нього можна покластися.
— Незважаючи на вік, наприклад, як Микола Поліщук, який очолює агрофірму “Мир”?
— Так, він став нашим партнером і саме йому з його стажем, досвідом було дуже болісно перебудовуватись. Але він входить, як кажуть, у колію, щоб досягати максимальних результатів.
— Знову ж таки про вік. Напевне, ви один із наймолодших у “Ленд Весті”. Не ставите за мету працювати з молодими? Чи все-таки опираєтесь на перевірених партнерів з “Дакору”?
— Я 1972 року народження. Щодо формування керівної команди, то мій принцип полягає у тому, щоб у ній були різні за віком, досвідом, стосунками люди. У нас є фахівців і з “Дакору”, і такі, з якими зовсім був незнайомий. Я за те, щоб був баланс — свої і чужі, тобто різні люди. Це я називаю ефективністю бізнесу. У ньому немає своїх і чужих, є справи, які потрібно виконувати.

Розмежовувати дружбу і бізнес
— А як щодо дружби в бізнесі? Чи вважаєте, що дружба сильніша, коли перевірена бізнесом?
— Думаю, що дружба і бізнес мають бути розмежовані. Коли є бізнес, він має бути формалізованим. Тобто, якщо є формальність і потрібно зробити перший, другий, третій кроки — оформити певні документи, то це треба робити. А не так: ми ж друзі, то оформимо все потім, пропустимо перший крок. Дружба в такому випадку має відійти на задній план. Тоді бізнес буде ефективним.
Взагалі я для себе визначив пріоритети в роботі. Насправді, щоб бути ефективним, треба вміти керувати своїми емоціями. Якщо людина зривається, важливо зрозуміти ці емоції. Багато людей, на яких підвищують голос, тиснуть, тримають у собі образу, негатив. Потім це виливається у поганих результатах роботи, байдужості чи ще чомусь іншому. У мене підхід простий: якщо людина незадоволена, кричить чи плаче, то я шукаю причини. Якщо знайшов, тоді відповідно можу керувати ситуацією, створювати таку обстановку, щоб була максимально корисною, комфортною і людині, і мені. Якщо я не розумію причин такої поведінки, просто не бачу їх (можливо, працівник не хоче ділитися якимись сімейними проблемами, особистими негараздами), я це сприймаю як прийнятну ситуацію. На відміну від інших, які стараються змінити людину, підлаштувати її під себе, мовляв, чого це ти сьогодні в неробочому стані, давай-но берися за роботу активніше. Тобто, я не роблю спроб змінити людину.
— А ви самі зриваєтесь на крик? Що вас із себе виводить?
— Так, якщо хочу для справи змінити щось швидко, кардинально і вже, то я свідомо виходжу з себе, піддаюся емоціям, але переходжу на вищі тони свідомо. Це не означає штучність емоцій, просто я керую своїм емоційним станом і виходжу з себе цілеспрямовано, хоча можу цього і не робити.

Емірати вразили найбільше
— Гаразд. Залишимо роботу. Розкажіть, що ви цінуєте в людях?
— Для мене важливо, щоб людина була сама собою, поводилась природно. Адже сьогодні нерідко зустрінеш дволикість, підлаштовування чи копіювання чиєїсь поведінки. Однак якщо людина поводиться двозначно, я при цьому нормально почуваюсь: можливо, життя примусило так себе вести?
— А, може, це сьогодні називається дипломатія?
— Можливо. Але часто відчуваю емоційний опір, коли людина одне говорить, а інше робить.
— Михайле Даниловичу, ви часто буваєте за кордоном. Ваше найяскравіше враження від таких поїздок.
— Це враження від Об’єднаних Арабських Еміратів. Точніше від економічного стрибка, який за 30 років зробила майже печерна країна. З відсталої вона перетворилась на одну із найбільш розвинутих у світі! Ось це прорив — хмарочоси, найновіші машини, новітні технології у сферах електроніки, торгівлі та інші досягнення. Такого не зустрінеш навіть в Америці. Як можна за такий короткий період із землі піднятися в небо? Часом можна мати гроші, але не завжди при цьому досягнути успіху, прогресу, витрачати їх на речі, які не матимуть віддачі ніколи. ОАЕ — це позитивний досвід економічного прориву.

За фортепіано сідає рідко
— Ваша компанія орієнтується на вирощування екологічно чистих, здорових продуктів. А як підтримує власне здоров’я її керівник?
— Колись займався футболом. Напевне, років три тому перестав, бо часу на це не вистачає. Нині щодня бігаю — крос приблизно на два кілометри, купаюся в ставку.
— То ви ще й морж?
— Так.
— Розкажіть про свою сім’ю.
— Моя дружина Ірина займається готельно-ресторанним бізнесом. Познайомились ми ще у школі. Наша сім’я постійно переїжджала, і я сім разів міняв школи. Коли у 9 класі приїхав у Дубно, познайомився з нею. Іра вчилась у молодшому класі. А ще ми разом навчались у музичній школі.
— То у вас і музична освіта є?
— Так, навчався за класом фортепіано.
— І як часто сідаєте за інструмент?
— Зараз уже рідко граю. Це залежить від настрою.
— Як відпочиваєте влітку і взимку?
— Влітку їздимо в Крим, відпочиваємо в Україні, взимку — в теплих країнах. Були в Туреччині з сім’єю. Наш відпочинок більше пізнавальний і помірний — буваємо на екскурсіях. Зараз немає можливості їхати на відпочинок, бо найменшій доньці Жені буде лише два місяці.
— Є ще діти?
— Старшій доньці Олі 14, сину Данилу 5 років.
— Хотіли б, щоб у майбутньому син теж приєднався до сімейного бізнесу?
— Ні, для мене це неважливо. Свій життєвий вибір він зробить сам.