Подружжя Білоножків: “Ми ще ого-го, а не руїни шоу-бізнесу”

Світлана кілька разів відкладала телефонну розмову, не мала часу навіть знайти “вікно” для зустрічі. Проте з енної спроби таки домовляємося про бесіду. Зустрічаємося на вході до столичного Національного університету культури, що на вул. Чигоріна, 20 у Печерському районі Києва. Там подружжя працює над фестивалем “Мелодія двох сердець” – монтують сюжети. Світлана Білоножко вибігає з корпусу й одразу підхоплює мене під руку.


— Ми дуже поспішаємо на телебачення монтувати концерт, який відбувся нещодавно у палаці “Україна”. Це наш фестиваль “Мелодія двох сердець”. Обмаль часу, треба видати в ефір. Нам на Мельникова, по дорозі я усе розповім, — говорить артистка, переходячи одразу на “ти”. — Наш фестиваль щороку стає більш популярним. Мали чимало шанованих гостей. Був і Віктор Ющенко з дітками, бо Катерина у відрядженні була. Люди стоячи аплодували під його промову, — дорогою до авто розповідає Світлана.


Віталій Білоножко відчиняє задні двері автомобіля “Тойота Ленд Крузер”. За кермом — водій. Подружжя запитує, про що в основному говоритимемо. Кажу, про гроші.


— Гаразд, — згоджуються. — Перших гонорарів ми не мали, — не зволікаючи, починає розповідати Світлана. — Отримували зарплатню. Я співачка оперети, а Віталик — керівник співочих гуртків. Час від часу мали “лівий” заробіток, так звані халтури.


До розмови долучається Віталій.


— Я взагалі до Києва приїхав у 17 років, — каже. — Одразу почав працювати. Я грав на баяні. І от вдень ходив по співах з гуртками. Такі на всіх заводах та фабриках були. А я працював з кількома колективами. Часто голодний — пряник якийсь ухопив, і це була вся їжа.


Світлана сміється й махає рукою, щоб диктофон направляли до її чоловіка. Мовляв, він більше знає про сімейні гроші. Однак раз по раз доповнює розповідь Віталія.


— Туалети ми не мили, навіть коли бракувало грошей. Я ніколи не позичала грошей, бо вважаю, що це невміння керувати своїм бюджетом.


— А я мав позики, — сміється Віталій. — І то завжди. 30-50 рублів мав боргу як закон. Ну це мої такі чоловічі витрати — цигарки, ще щось...


Найкращим заробітком молодої ще тоді сім’ї Білоножків були тематичні концерти у київських автотранспортних підприємствах — АТП.


— Це були концерти на тему безпеки дорожнього руху: “Ех, друзья у нас, прізиваю вас, пєрєбігая путь на свєтафор смотреть”, — починає наспівувати Віталій. — За кожен такий виступ нам платили по 11 карбованців. Таких виступів ми мали по п’ять-шість у день — вранці о сьомій парочка та ще стільки ж в обідню перерву о другій. На той час денний заробіток у 50-60 рублів — то ж великі гроші — могли повечеряти у ресторані і ще й на таксі додому приїхати.


Такий спосіб заробітку грошей у радянські часи забороняли.


— Людина повинна була мати одну зарплату і все, — каже Віталій. — Тоді ж ніхто не мав права заробляти більше. Тому ми знаходили поза робочим часом підробіток. Інколи за місяць вдавалося мати й півтисячі карбованців.


Світлана Білоножко починає порівнювати радянські часи та нинішні. Говорить, що, незважаючи на суворість влади, ні від кого переховуватися не доводилось. А нині податкова тільки чує про плани зробити концерт у палаці “Україна”, як уже дзвонять і питають, який гонорар. І починають вираховувати податки.


Світлана свого часу працювала на національному телебаченні диктором. Її часто запрошували провести вечірки, концерти.


— Усі виступи у часи нашої молодості оцінювали від чотирьох карбованців, — каже Світлана.


Білоножки працювали синхронно. Розповідають, що коли Віталія запрошували як артиста, він пропонував послуги своєї дружини як ведучої, і навпаки.


— Працювати на концерті з чоловіком було дуже просто. Одне одному підсоблюєш. Можна грати без підготовки. А публіка полюбляє шоу, — каже Світлана.


Світлана пригадує, як у Житомирі мали виступ на стадіоні. Грав оркестр. Мікрофони були з проводами. Тому коли бігаєш по стадіону з мікрофоном, треба бути обережним — можна заплутатися.


— Я — ведуча, — каже пані Білоножко. — Оголошую музичний номер Віталика. Він виходить і біжить з мікрофоном до людей. І вже на першому куплеті, мені чується, що Віталик відстає на такт від музики. Бо не чує оркестру. Але якось викрутилися, Віталик давав співати у мікрофон глядачам. То вже тепер маленькі навушнички дають, і ти все чуєш хоч і за сто метрів.


Нині артисти продовжують працювати на сцені.


— Нас одна газета назвала “руїнами шоу-бізнесу”, але ми себе такими не вважаємо, — жартує Світлана. — Ми ще — ого-го!


Запитую, чи мають “заначки”.


— Звісно, маю, — каже артист і починає розповідати анекдот: “— Чого ти такий сумний? А чолов’яга відповідає: — Та дружина знайшла заначку замість зарплати”.


Зі своєї першої заначки — кілька десятків тисяч карбованців на ощадкнижці — Віталій купив будівельні матеріали для першого свого будинку. Нещодавно придбав оглядовий катер, у каюті якого можуть розміститися 15-20 чоловік.


— Заначка чоловікові потрібна, щоб купувати речі, які дружина забороняє купляти, — пояснює. — Але я кажу Свєті: тобі не треба катер — мені треба. І купую, але потім, звісно, вона погоджується зі мною. Бо ж то така класна штука: пити-пливти-пити...


Окрім будинку, який вважається першим (він у передмісті Києва, у селі Хотів), Білоножки мають ще один в районі Феофанії, що також поруч столиці. Двоє їхніх синів живуть у Києві у власних квартирах.


Люблять українські зірки їздити й за кордон на відпочинок. Щоправда, раз у рік, кажуть. А коли стомлюються, то їдуть до друзів у інше місто.


— Я обожнюю Барселону, — із захопленням каже співачка. — Але коли дуже хочеться терміново відпочити, то Туреччина найближче — дві години перельоту. До того ж місцеві жителі догоджають туристам-слов’янам. А я люблю, коли мені годять.


Що ж стосується концертів, то Білоножки дуже скрупульозно відносяться до сценічного вбрання та свого зовнішнього вигляду.


Свої костюми Білоножки замовляють у дизайнерів, хоч і не зізнаються, в кого саме. Один костюм до виступу обходиться в 10-15 тисяч гривень.


— Двічі на тиждень ходжу у салон: масочки на обличчя роблю, манікюр, педикюр... — починає задумуватися Світлана. — Дорого це все обходиться мені, дорого. Але у нас є такі гроші, аби дозволити такий догляд за собою. А от дієтами ми зроду-віку не зловживаємо. Я худну всюди, окрім грудей. Як мала четвертий розмір, так і досі четвертий, — жартує співачка.


Додає, що ніколи не має поганого настрою, тому до всіх завжди усміхнена.


Віталій же запевняє, що в нього гарна генетика. Мовляв, не треба ходити ні в клініки, ні в салони.


— Мати годувала своїм молоком до 2,5 року. Тому я такий здоровий.


Запросити на своє свято дует може кожен бажаючий, хто має потрібну суму грошей.


— Ми співаємо на корпоративах, але не найбільші шанувальники таких приватних концертів, — говорить Віталій Білоножко. — Якщо дядько для своєї улюбленої дочки хоче запросити нас на весілля, щоб ми заспівали дві пісні, йому треба заплатити десять тисяч євро. Ціни на зірок сьогодні дуже високі. Настя Каменських 30 тисяч бере.


Частіше Білоножкам доводиться виступати на благодійних концертах до різних свят.


— Якось було виступали для банкірів. І я кажу організаторам благодійного концерту: “Стою на золоті, а ніхто ні копійки не платить”, — жартує.


Світлана та Віталій вважають, що найперше в їхньому житті — творчість. Запевняють, що то найбільша стаття їхніх витрат.


— Зараз вірші на пісню коштують від 300 до 2000 доларів. А музика до них ще дорожча — від 2000 доларів і більше, — говорить Світлана.


Сімейство Білоножків не має акцій та депозитів, свої заощадження вкладають у нерухомість. Мають кілька автомобілів, проте роздарували їх своїм двом синам. На питання, як би розпорядилися несподіваним багатством, довго роздумують, не можуть одностайно відповісти.


— Якби привалило багатство, то я б..., — каже Світлана Білоножко, відвертаючи голову до вікна. — Я б віддала своїм синам. Вони отримали гарну освіту, і я б дуже хотіла, щоб вони мали свою бізнес-справу. Не щось маленьке, а серйозний бізнес-проект.


Цього року Білоножки до Новорічних свят запікали страуса та форель. Невістка Марина приготувала салат “олів’є”.


— Своїм дітям та п’ятирічному внукові Віталику за коляду дали по 500 гривень, — каже Віталій Білоножко. — А на Новий рік внукові подарували гру, таку як замовляв — “Соні Плейстешен-три”.