Ми у Facebook
14.02.2008, 00:00

Домашні улюбленці

Чотирилапі друзі для багатьох рівнян стають майже членами сім‘ї. У них, які і влюдей є свої звички, уподобання і навіть на хазяїв вони уміють впливати, як керівники. Як – дівзнавались журналісти ОГО.


Домашня улюблениця на один із днів народження Ольги ШИХУТСЬКОЇ подарувала їй чотирьох цуценят




Десять років тому друзі подарували сім’ї Шихутських маленького добермана. З того часу собака став їхнім охоронцем, у надійності якого вони нітрохи не сумніваються. А тому за останні десять років на їхньому подвір’ї, як у Багдаді. Все спокійно.




— Доберманшу нам подарували друзі. Маму її величали Дарія Гарпсісівна. І ми її назвали Дарією. Поки була малою, то трішки заподіяла шкоди, взуття перегризла, але ми не шкодуємо, що її взяли. Коли вона була меншою, бавилися з нею. Зараз уже не той час, — розповідає регіональний представник у Рівному німецької компанії Eberspacher Ольга Шихутська. — Це собака для охорони. Нам із нею спокійніше. Раніше траплялися випадки крадіжок з подвір’я, то за той час, коли вона у нас, все спокійно. Звикли вже до Дарії. Інколи вранці, як не почуєш гавкіт, думаєш, а де ж то наша собачка поділася... Живе наша Дуся в утепленій будці, на зиму забираємо її у дім, бо такі короткошерсті собаки погано переносять морози.



Юрій Шихутський додає, що у характері добермана закладене лідерство.



— Доберман або стає лідером у сім’ї сам, або господарю слід проявити власну силу волі й показати, хто лідер. Тоді собака тебе слухатиметься. Ця порода собак дуже розумна, вони тонкі психологи. Як тільки відчує слабинку, одразу проявляє свій характер.



Траплялися у їхньому житті й кумедні випадки, пов’язані з Дарією.



— Ми робили якийсь ремонт удома, зайняті, бігаємо туди-сюди, аж раптом дивимося, а Дуся лежить на лавці разом із донькою Вірою. Примостилися одна біля одної і сплять. Ми швиденько зафіксували такий унікальний момент на плівку. Вийшла ексклюзивна фотографія на память, — сміється пані Ольга. — А позаминулого року Дуся презентувала мені подарунок до дня народження — чотирьох цуценят.



Марина ФУРС







Олександр Оверчук: “На Крофта сердитися не можу”




Не іграшка чи забавка, а член сім’ї. Саме так ставляться до свого чотирилапого друга — лабрадора Крофта — в родині Оверчуків. І хоч Крофту ще немає й року і поки що він багато пустує та часто робить шкоду, загальну любов він уже встиг завоювати.




— Ми брали песеня уже з іменем, — розповідає голова стостережної ради АТЗТ “Фірма “Одяг” Олександр ОВЕРЧУК. — І хоч нерідко нові власники називають собаку по-своєму, нам сподобалося ім’я Крофт, яке наш собака отримав після народження. Наш пес із добрим родоводом, але брали його не для того, щоб на виставках медалі завойовувати. А для себе. У нас раніше був доберман, він прожив із нами майже 14 років, та й у домі моїх батьків завжди тримали собаку.



Крофт — дуже дружелюбний пес. Хоч, зважаючи на свій вік (6 місяців), не завжди поводиться відповідно. Він любить буквально всіх, радіє кожній людині. Взагалі лабрадорів називають собаками-компаньйонами. Крофт випромінює суцільний позитив. Навіть коли зробить якусь шкоду, все одно на нього не можна сердитися.



— От він мені черевика погриз, а я на нього не можу гніватися, — каже господар. — А ще він дуже енергійний, не може довго всидіти на одному місці. Нещодавно довелося його зважити, щоб відкорегувати раціон. То взяв його на руки і став на ваги разом із ним, такий він непосидючий. Коли він був маленький, я садив його в торбу та важив безменом. Дуже полюбляє Крофт прогулянки, а ще більше — якщо з ним хтось грається. Взагалі поки що він дуже схожий на маленьку дитину: поїв, погуляв, погрався, поспав і знову їсти. Намагаємося його самі виховувати, показати, що можна, а що не дозволено. Я вважаю, що собаці достатньо один раз показати, чого робити не слід, і він надалі знатиме.



Загалом же для сім’ї Оверчуків пес — член сім’ї. Господар вважає, що не можна брати собаку в дім, бо це модно чи престижно, або як предмет іміджу.



Наталія НИРКОВА







На полюванні без Дона дуже важко




Приватний підприємець Юрій ГРИСЮК перечитав усі книжки про собак і придбав для себе дратхаара. Тепер він не уявляє життя без свого надійного товариша, з яким у них безліч приємних спогадів про полювання, зафіксованих на фото.




— Із семи років я вже став мисливцем, коли батько вперше повіз мене на полювання. Про собак читав надзвичайно багато, тому вибрав дратхаара (порода німецька жорсткошерста лягава), яка показувала із себе серйозного мисливця. Собака вважається універсалом, який може полювати і на пернатих, і на звіра, — розповідає про свого улюбленця пан Юрій. — Для міського мисливця — це чудовий варіант. Дратхаар — моя любов, еталон собаки для мене. У 1996 році купив свою першу мисливську собаку Дара.



— Бувало таке, що я за сезон не втрачав жодної качки, собака приносив мені всіх підстрелених пернатих. От у цьому сезоні я здобув чотири зайці: два моїх, два — його. Якщо мисливець підстрелить зайця і він втік, без собаки зайця не знайде. Добре вихована мисливська собака — серйозний помічник на полюванні.



Із 2000 року у родині з’явився Дон.



— Собака дуже розумний. Колись прийшла до мене сестра. Я випустив його погуляти, він пробіг буквально метрів двадцять і повертається до мене на трьох лапах, та ще й із нещасним виглядом. Сестра подумала, що він проколов лапу. Тоді я беру його лапу і питаю: “Ну що, все добре, не болить?” І він побіг собі далі. Мабуть, просто хотів, щоб його пожаліли, — пригадує співрозмовник. — І хитрості у нього не віднімеш. Коли він дійсно втомлюється — у болоті пролазити два дні — то просто робить вигляд, що працює і в п’яти метрах біля мене носом шмуригає, а в очерет не хоче лізти.



А хропе Дон, як добрий дядько після виснажливого полювання.



Марина ФУРС








На правах реклами