Литва: останній вагон європейського потяга

У їхній ковбасі є м’ясо
Вулиця Театро в центрі литовської столиці. Поруч — російський театр, у двомовній афіші “Собаче серце” і — тамую посмішку — якісь “Монологи вагины”. Посол Борис Климчук, наш колишній майже земляк (працював губернатором Волині), зустрічає пресу в светрі й джинсах — сьогодні неділя. Трохи втомлених не стільки дорогою, скільки проходженням кордонів і митниць, нас пригощають чаєм з бутербродами й відразу ж починають “завантажувати” інформацією: виявляється, посол, їдучи з Литви до України, полюбляє привозити зятеві литовську варену ковбасу, а внукам — сосиски й сардельки. “Коштують так само як в Україні, але тут у них є м’ясо”, — пояснює Борис Петрович. Одразу ж нам радять скуштувати литовський хліб — куштуємо, справді смачний, потім переконались у цьому не раз. Особливо популярний — чорний з кмином. А зі спиртного купити додому на сувеніри радять “Суктініс” — 50-градусну литовську медовуху. Та щось із наливок — тут знаються на “кольорових” високоградусних напоях. А ось горілку згодом у супермаркетах побачимо нашу, “Немірофф”... Але поки що послухаємо українського посла:
— Тут, у Литві, теж є наркомани і п’яниці, теж є люди, які риються в смітниках. Тут немає раю. Але тут є набагато ліпша, зрозуміліша організація суспільства для нормальних людей, для 99 відсотків людей. Кажуть: литовці політично неактивні. Так, на останні вибори президента прийшло трохи більше 50 відсотків людей. Але що, решта литовців — погані громадяни? Ні, просто вони розуміють, що для них від прізвища президента нічого не зміниться. Бо їхня державна машина — як паровоз на добре поставлених рейках. Машиніст може додати більше пари чи менше, але з дороги він не зверне. Вони сконструювали паровоз, де від прізвища машиніста мало що залежить. Тринадцять партій перед виборами зібрались на “круглий стіл” і сказали виборцям: у царині зовнішньої політики ми вас нічим не здивуємо. Всі ми за співпрацю з ЄС і НАТО й за раціональний вимір східної політики.
— Івану з хутору Кузьмівка й Іонасу з хутору Кузьмаускас все одно, чи вони в НАТО і ЄС, чи ні. Але Іонас знає: в нього пенсія 300 євро і “швидка” до нього приїде за 2-3 хвилини, бо так написано в карті лікаря, — веде далі Борис Климчук. — І це йому дала дорога Литви до ЄС та НАТО.

Заробітчани повертаються
з гонором
Проспект Гедемінаса — центральна вулиця литовської столиці — на Хрещатик не схожий. За масштабами — це скоріше центральна вулиця Тернополя чи Франківська. Правда, й мешканців у Вільнюсі набагато менше, ніж у Києві — трохи більше півмільйона. Перші враження від міста: багато вільної площі під скверами та зеленими насадженнями. Дуже мало реклами на вулицях — таке враження, що на всю столицю є два-три рекламодавці: рекламують мобільний зв’язок, відпочинок у Туреччині і, здається, все. Майже немає білбордів. Мало залів гральних автоматів J Скромніші вивіски магазинів. Немає прибудов до них, які “крадуть” площу тротуарів і вирізняються то вивіскою, то незвичним фасадом, то ще чимось. Можливо, і через цю обставину все виглядає якось так стримано, впорядковано і часом здається — навіть нуднувато (особливо після розцяцькованих вулиць Києва). Машини — теж скромніші. (Кажуть, литовських журналістів під час аналогічного візиту в Україну вразила не лише кількість дорогих авто на вулицях Києва, а й... велика кількість машин із затемненими вікнами. “А що вони у вас приховують?” — допитувались литовці).
— Вам не прісно тут? — запитує хтось із колег співробітника посольства, який нас супроводжує.
— Знаєте, коли звідси повертаєшся до Києва, то це у нас стає в деяких питаннях не прісно, а бридко...
(“Мій водій шокований, коли приїжджаємо в Україну, — дещо раніше зізнався нам Борис Климчук. — Він тут уже звик, що всі їздять за правилами...”)
...В автобусі, яким їдемо з посольства до наступного пункту нашої подорожі, супроводжуюча розповідає: коли Литва вступила до ЄС і відкрились кордони — народ масово виїхав на заробітки до Європи. Тепер чиновники їздять по закордонах (Ірландія, Іспанія, Великобританія), відкривають там спеціальні інформаційні центри про вакансії в Литві й переконують колишніх співвітчизників повернутися. Відтак, в останні роки в країні суттєво піднялись зарплати.
“Будівельника менш ніж за 2 тисячі євро не будити”, — посміхається Борис Климчук.
“Сьогодні не вистачає робочої сили, — підтверджує Йонас Ягмінас, голова Комітету державного управління та місцевого самоврядування литовського Сейму. — Розширили виробничі потужності, а людей — немає. Доводиться піднімати зарплати, і це правильно”.
Прем’єр-міністр Литви Гедімінас Кіркілас резюмує: зарплати ростуть дуже швидко, швидше, ніж продуктивність праці. “Справа в тому, що довгий час наші зарплати були нижчими, ніж у ЄС, — пояснює він. — Продуктивність праці росте на 10-12 відсотків на рік, а зарплати — на 20-22, у деяких секторах і ще швидше, наприклад, у будівництві — на 30-40 відсотків”.
Мер Вільнюса Йозас Імбрасас іронізує: “А що думали керівники компаній — всі будуть батрачити, а вони на “Мерседесах” роз’їжджати? Тепер ось просять: поверніться!.. А люди з Європи повертаються вже з гонором... І це правильно!”
Гонор заробітчан і потреби економіки, що динамічно зростає, дають результат: на фермі дружини Йонаса Ягмінаса рядовий працівник отримує 1000 євро на місяць, середня ж зарплата по країні — приблизно 600 євро. Реклама у вітринах банків дивує незвичними цифрами відсотків за кредитами — 4, 5... При цьому квартиру в кредит молодий спеціаліст з зарплатою тисячі так дві (в євро) може взяти на 25, 30, 40 років...

Учителі не хочуть чекати 2011 року, щоб отримувати 1180 євро
Справедливості заради слід сказати, що нинішні литовські зарплати влаштовують не всіх. Якраз у дні нашого візиту преса обговорювала можливість страйку вчителів. Коли ми вже повернулись додому, дізнались: учителі справді почали страйкувати. Річ у тім, що уряд пообіцяв піднімати їм зарплату поступово, довівши її розмір до 1180 євро в 2011 році. А педагоги хочуть уже... Та й на інфляцію в Литві теж жаліються. Щоденна російськомовна газета “Республіка” в день нашої зустрічі з прем’єр-міністром озаглавила передовицю так: “10 + інфляція = 9”. Видання розшифровує: “Зароблена рік тому сотня нині коштує трохи більше 90 литів...” Глава уряду зізнається: загнуздати інфляцію — справді проблема, але серед балтійських держав інфляція в Литві все-таки найменша.
Тепер про ціни. Тільки про ті, які назвали нам самі литовці, або в достовірності яких вдалося переконатися самому. У переведенні на українські гроші літр бензину — 7 гривень. Квиток на проїзд у громадському транспорті — трохи більше 2 гривень (пенсіонери мають знижку 50%, але головне, що все одно платять, а не їздять повністю безкоштовно); куб холодної води — 8 гривень, гарячої — 20, опалення трикімнатної квартири — гривень 500, кіловат-година електроенергії — до 70 копійок. Товста (як в усьому цивілізованому світі) щоденна газета — 4-6 гривень. Пачка сигарет “Парламент” — 14. Обід у фаст-фуді великого торговельного центру — гривень 50, в кафе в центрі Старого міста — гривень 80, в заміському ресторані — гривень 100. (Ось меню кафешки в серці улюбленого туристами старого Вільнюса: перша страва — 11 гривень, салат — 15, котлета по-київськи — 40, десерт — 9). Двомісний номер у готелі-“трійці” в центрі міста, де ми жили, — 500 гривень. Одяг — як у нас або навіть дешевше, при вищій якості. Для прикладу: чоловічий вовняний светр у брендовому відділі великого торговельного центру — 170 гривень.
Щоб попсувати майже ідилічну картинку, розкажу два епізоди. Перший: зі слів обізнаної жительки Вільнюса, яка супроводжувала нас на одній з екскурсій, житло у Вільнюсі доволі дороге. “Дешевше, ніж 1000 євро за квадратний метр не знайдеш, та й те, мабуть, у старому будинку без каналізації”, — зізналась жінка. Правда, тут ще потрібно врахувати їхні зарплати, відсотки за кредитами і термін їх повернення. Якщо маєте бажання — підрахуєте, чи реально купити квартиру у Вільнюсі пересічній людині й напишете в коментарях до цієї статті на сайтіJ
Другий: у Вільнюсі також є старі облуплені будинки. Ну просто як у Львові! Місцеві кажуть, що з цього приводу сильно не “паряться”: мовляв, будуть гроші — все поступово відремонтують, кілька років тому таких будинків було більше, просто не треба поспішати, всьому свій час... Тут, мовляв, зате показухи менше, до приїзду Президента траву не фарбуватимутьJ

Прем’єра оштрафували
за куріння
Законослухняність литовців вражає: тамтешня асоціація сільського зеленого туризму всерйоз лобіює закон, який дозволив би власникам садиб гнати самогон — суто для частування туристів, а не для продажу. “Зараз це роблять підпільно”, — соромлячись, пояснює нам глава асоціації.
На проїжджій частині вулиці — спеціально відведена лінія для руху громадського транспорту. Якщо поліцейський побачив, що туди заїхав приватний легковик — штраф! Тротуари в центрі — навіть якось дивно після Києва — вільні від припаркованих авто. Скрізь, де щось продають, — касові апарати. Але це все дрібниці в порівнянні з тим, що ми почули про їхніх чиновників...
— Кілька днів тому прем’єр-міністр заплатив штраф за те, що запалив люльку в кафе під час зустрічі з прем’єром Латвії — це побачили й зафіксували, — шокував нас Борис Климчук ще в перший день поїздки.
Потім таких прикладів ми назбирали достатньо. Ось кілька з них. У глухому селі п’яний поліцейський на смерть збив трьох дітей — міністр внутрішніх справ і генеральний комісар поліції подали у відставку. (“А в нашій області був схожий випадок — то обмежились доганою начальнику міліції”, — шепоче колега з сусідньої області). Шеф Фонду держмайна з’їздив на полювання службовим джипом — то коли повернувся, біля помешкання його вже чекали журналісти, тема потрапила в пресу, через кілька місяців змушений був піти з посади. Дісталося й високопоставленому парламентареві, чия дружина звозила собачку до ветеринара на службовому авто чоловікаJ Після такої інформації вже не дивуєшся тому, що депутат литовського Сейму отримує, на наші гроші, всього-на-всього 6-12 тисяч гривень на місяць з усіма надбавками. Цікаво, що за “дискримінація”? І це при тому, що наші високооплачувані нардепи про “закон один для всіх” здебільшого лише говорять, а в Литві це поступово стає реальністю...
“Відкликати депутата, за нашим законодавством, не можна, але жодного гріха депутатів не пропускає преса, — каже голова комітету Сейму із закордонних справ Юстінас Каросас. — Це краще за будь-який закон, адже такий регулятор діє зсередини, а не збоку. На наступних виборах такий депутат навряд чи проб’ється на високе місце в списку”. (Виборча система в Литві — змішана (50 на 50), як було в нас до 2006 року. Але в партійних списках є принцип рейтингування: партія може поставити кандидата на високе місце в своєму списку, але виборці мають змогу його “опустити”). “Ця поправка дуже активізує людей”, — каже Юстінас Каросас. Ще б пак: будь у нас така поправка, хіба б мучилися так вітчизняні виборці, розриваючись між симпатією до, приміром, Партії регіонів у цілому та недовірою чи антипатією до окремих членів її списку зокрема...
“Литва — це останній вагон європейського потяга, який Україні ще видно, на відміну від, скажімо, Німеччини”, — сказав нам на прощання український посол Борис Климчук. А міністр сільського господарства Казиміра Прунскене (та сама “залізна леді”, яка стояла біля витоків литовської незалежності та економічних реформ і рішуче опонувала Горбачову в роки розвалу Союзу) висловилась ще коротше: “Українці повинні не проґавити свій шанс самі”.

Автор висловлює подяку Українському журналістському фонду за організацію поїздки та Посольству України в Литовській Республіці за гостинність.