08.05.2008, 00:00

Чому діти зникають в інтернеті?

З розвитком комп’ютерних технологій і розширенням ринку ігрового програмного забезпечення кількість людей, які захоплюються інтернет-іграми та іншими послугами мережі, постійно зростає. Багато хто так і не в змозі розлучитися із своїми захопленнями. “ОГО” цікавилася, що змушує людей жити у віртуальному світі і як їх можна повернути в сьогодення.

Геймер з дитинства

Зважаючи на збільшення кількості людей, які захоплюються комп’ютерними іграми, логічно буде допустити, що збільшується і число “ігроманів”, які не просто просиджують дні і ночі за комп’ютером, а починають жити у віртуальному світі.

Під вплив нових технологій значною мірою потрапляють діти. Явище, коли дванадцятирічна дитина вже має шестилітній “стаж” гравця, тепер мало кого здивує, але занепокоїть. До того ж, на сполох слід бити ще й тому, що комп’ютер з усіма його можливостями вже стає не просто надмірним захопленням, а залежністю.

— Інтернет-залежність — це такий вид залежності, який виник нещодавно (вперше термін “інтернет-залежність” ввів американський лікар Іван Голдберг у 1995 році, — авт.) і пов’язаний з тим, що у пошуках необхідних даних людина натрапляє на інформацію, яку не планувала знайти. Тому слід йти правильним, чітко визначеним для себе шляхом світової павутини, визначаючи для себе пріоритети й інтереси. Інтернет-залежність нерідко виникає у людей, які мало спілкуються з друзями, мають проблеми із міжособистісним спілкуванням, — розповідає психолог Алла ЯРЕМОВИЧ. — Особливу категорію становлять діти. Їх не зацікавлює сьогоднішня система освіти в школі. Тому вони віддають перевагу інтернету, де можна знайти безліч інформації. Щодо комп’ютерних ігор, то, здавалося б, граючи, діти навчаються. Звичайно, якщо це розвиваючі, інтелектуальні ігри, а не “стрілялки”, які тренують тільки швидкість натиску на клавіші і нічого більше. Батькам варто звертати увагу на такі речі. І “стрілянину на комп’ютері” чергувати із спілкуванням.

Лікар-психіатр Центру психічного здоров’я населення Василь ГАЛЯБАР вважає, що раніше люди захоплювалися грою в карти, ставили на кінні перегони та захоплювалися іншими азартними іграми, а тепер цей список доповнює ще й гра у комп’ютерні ігри.

— Пригадаймо героя з повісті Гоголя “Мертві душі” Ноздрьова. Він постійно хотів з усіма побитися об заклад. Це один із таких “клієнтів”, який міг стати залежним від інтернет-ігор, якби у часи, коли він жив, був комп’ютер. Інакше кажучи, комп’ютерна залежність виникає у певної групи надзвичайно азартних людей, які складають у середньому до десяти відсотків. Для них основна життєва потреба — відчути рух адреналіну у крові, коли ти щось робиш, будучи не до кінця впевненим у результаті. Це відчуття екстриму, невпевненості і може приносити велике задоволення і саме по собі притягує. Тут уже не настільки важливий результат, скільки сам процес гри, — пояснює Василь Галябар. — Така залежність може призвести до соціальних порушень: людина втрачає роботу, друзів або сім’ю. До того ж кілька разів на рік повинні траплятися такі випадки, коли людина вже настільки потрапляє у тенета, що програє все до нитки.

Головне — спілкування між людьми

Дехто може заперечити, що інтернет не тільки може негативно впливати на психологічний стан людини через “негуманні” ігри, але й навпаки — сприяти пошуку друзів, знайомих, навіть “зустріти” кохання. Тоді не слід забувати, що це все не насправді.

— Усі знайомства і спілкування в інтернеті є віртуальними. Ми ж живемо у реальному світі з реальними людьми. Тому варто вчитися почергово змінювати соціальні, розумові, психологічні навантаження, які зрештою дадуть нормальну особистість, — говорить Алла Яремович. — Якщо довго сидіти за комп’ютером, втрачається живий контакт з людьми, будь-які відчуття, людина просто заглиблюється у себе. Особливо це стосується дітей, у яких ще не відпрацьовані зв’язки з людьми. Батькам слід контролювати цей процес і не йти на поводу у дітей, адже від цього залежить те, як їхні чада зможуть у подальшому спілкуватися з людьми, взаємодіяти і домовлятися з ними. Рідним треба прагнути розвинути зацікавленість дитини до того чи іншого виду діяльності, щоб не бути для неї нянькою у майбутньому, вчити практичному спілкуванню вже сьогодні. У цій справі багато що залежить й від авторитету батьків, які повинні показувати приклад. І якщо вони кажуть, що можна сидіти за комп’ютером не більше години, то так повинні робити й самі.

За словами Василя Галябара, постійне “перебування” в інтернеті — це втікання від світу. Залежність виникає тоді, коли людина в реальному світі не бачить для себе достатньо радості або можливості реалізувати себе.

— Багато людей мають недостатньо розвинуті здібності до спілкування, їм важко налагодити комунікативний контакт з оточуючими. Ми називаємо таких людей “мрійниками” або так званими “мовчунами”. Мабуть, неодноразово доводилося чути, що “мій чоловік гарний і працьовитий, усе зробить, але мовчить, рідко яке слово промовить”. Та й, можливо, комусь доводилося читати в англійській літературі про клуби мовчунів, куди приходять люди, мовчки читають газети і цьому вони тішаться. Такі клуби є в Англії й зараз. Такі люди, які не терплять, коли їм лізуть у душу і “втікають” від тих, які можуть плюнути у неї. А комп’ютер цього не зробить. І в інтернеті “мовчун” почувається і Богом, і царем, — продовжує психіатр. — В інтернеті легше реалізувати свої потаємні потреби, фантазії, ніж у такому світі, бо тут людина може “отримати по заслугах”, якщо щось не так зробить. В інтернеті ж можна будь-що. Там ти герой, гангстер, сексуальний супермен, хоча в реальності така людина може боятися жінок, боятися познайомитися з ними. А, наприклад, через електронне листування розповідати, які у нього біцепси, орлиний погляд і таке інше. Насправді все може виявитися далеко не так. В інтернеті можна домовитися і про шлюб, а в реальності навіть боятися зустрітися. Інтернет-залежність — це компенсація неповноцінності в цьому світі. Перша допомога таким людям: дати їм зрозуміти, що їх приймають такими, якими вони є. Не виховувати, а визнати. Бо, зазвичай, рідні починають доводити, що людина неправа. А слід навпаки — довести, що вони приймають її такою, якою вона є.

Чим менша дитина, тим менше рекомендується проводити часу за комп’ютером. До п’яти років — то до півгодини побавитися, старшій можна до години, школяр займається, якщо потрібно, до двох годин, а доросла людина і цілий день працює.

Категорія: Новини > Життя

Автор: Марина ФУРС Переглядів: 1911

Інші статті рубрики:

Завтра Рівне попрощається із загиблим Героєм Олександром Величком

51-річний старший солдат Олександр Величко загинув 17 лютого 2025 року під час бойових дій на Харківщині.

Ордени «За мужність» отримали захисники з Рівненщини

Сьогодні Україна згадує тих, хто у найтяжчі моменти встав на захист Батьківщини.

Рівненські медики формують пакети першої необхідності для військових

З перших днів повномасштабного вторгнення у Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка діє ініціатива «Пакети першої необхідності», спрямована на забезпечення військовослужбовців засобами гігієни, одягом та білизною для комфортного перебування у медзакладі.

Всеукраїнська програма урбанрух «У міста є Я» запускає третю хвилю у місті Рівне

Урбанрух «У міста є Я» – це неформальна освітня програма для молоді, яка розповідає про життя міст та роль людини. Місія Урбанруху – сприяти розвитку урбаністичних спільнот активної та відповідальної молоді України.