Багаті бідні українці

Життя у борг
Що робити, коли гарно жити хочеться вже сьогодні, а грошей на це не вистачає? Звичайно, взяти кредит.
Так звані кредитні банківські продукти можна розділити на чотири типи: іпотечні, автокредити, споживчі кредити та кредити “в повітря”.
Іпотека — це кредитування купівлі житла чи землі. Даючи гроші, банк бере в заставу нерухомість, що має його убезпечити в разі неповернення кредиту. Але й тут є труднощі, про які ми вже писали (“ОГО” №23 від 5 червня). Та й українське законодавство більше захищає позичальника, ніж банк. Наприклад, якщо ви купили в кредит квартиру, прописали туди неповнолітню дитину, то у разі неповернення вами грошей вас навряд чи виселять з неї.
Автокредит — усе просто: купили машину, і доки не виплатили гроші, автомобіль виступає заставою.
Споживчі кредити — це кредити на “ложки-виделки”, як про них говорять самі банкіри. Ці кредити можна умовно розділити на два типи: під заставу нерухомого майна чи під зарплатний проект. Із заставою нерухомості все зрозуміло, а щодо зарплатного проекту, то тут теж усе просто. Ви отримуєте зароблені гроші “на карточку”, а значить банк у якійсь мірі контролює ваш фінансовий стан і спокійніше видає вам кредит.
“Кредити в повітря” — це коли вам видають гроші без застави, без довідки про доходи, інколи навіть не питаючи на що, але під високий процент.

Платимо зарплату китайцям
В інтернет-виданнях часто однією з причин інфляції називають надмірне захоплення кредитами. Якщо попит перевищує пропозицію, починають рости ціни. Нині, за даними сайту НБУ www.bank.gov.ua, кредитний портфель українців складає близько 170 мільярдів гривень. Якщо перерахувати це на кожного українця, то вийде, що кожен, враховуючи пенсіонерів, дітей, інвалідів, уже заборгував банкам до 3600 гривень. Це при тому, що середньомісячна зарплата в Україні складає приблизно 1500 гривень.
Але тут є ще одна проблема. Якщо грошей (взятих у кредит) у людей більше, ніж держава виробила товарів, то їх завезуть з-за кордону. Побутова техніка виробництва Китаю, Малайзії, Тайваню й інших країн зручно вмостилась на полицях українських магазинів. Ні, в цьому немає нічого поганого. Ринок, конкуренція, але… 170 мільярдів гривень, це приблизно 34 млрд доларів. Частина цих грошей осяде в Україні, у вигляді прибутку продавців та податків до бюджету. Але левова частка цих грошей піде закордонним виробникам. Якщо ж згадати таке поняття, як “сірий імпорт”, то за кордон перекочують і ті гроші, які мали б піти на податки до державної скарбниці.
Якби ці 34 млрд направити в реальний сектор економіки, то побудувати “комунізм” можна було б за кілька років. Для порівняння, у минулому році в економіку держави було залучено аж 2,5 млрд доларів…
Це все було б не проблема, якби Україна перекривала імпорт експортом. Тобто продавала більше, ніж купувала. Сьогодні ж усе з точністю до навпаки: як повідомляє сайт www.liga.net, у 2008 році від’ємне торгове сальдо України може скласти 20 млрд доларів. Отже, ми проінвестували економіки інших країн, заплатили зарплату китайцям або ще комусь… От і виходить, що не такі-то ми й бідні, якщо можемо “розкидатись” такими грошима.
Згадується українська приказка: досить, тату, торгувати, бо нема чим здачу дати…