Метелики і Президент

Химери навпроти Секретаріату
Мало хто в Україні не чув про вулицю Банкову. У засобах масової інформації її зазвичай згадують у контексті “співпраці” уряду і Секретаріату Президента. Але ця вулиця варта уваги ще й тому, що це частина давнього Києва з чудовою архітектурою. Тут кожен будинок має свою історію і своє неповторне обличчя. Однак цього разу пункт призначення у нас — президентська канцелярія… Забігаючи наперед, скажу: хотів би я тут працювати, і зовсім не через те, що тут сконцентрована українська влада, а для того, аби мати такий краєвид зі свого робочого вікна. Навпроти Секретаріату розташований так званий Будинок з химерами. Унікальна споруда, яка з’явилася 1902 року, проте встигла стати визначною пам’яткою Києва.
З цим будинком пов’язана легенда, за якою донька архітектора Владислава Городецького, автора цього витвору, втопилася у Дніпрі чи то через нещасне кохання, чи з якихось інших причин. Зрештою, схиблений від горя батько побудував на честь доньки цей будинок, убранство якого символізувало б підводне царство.
Інша легенда стверджує, що будинок був зведений Городецьким, щоб виграти парі. Архітектор побився об заклад зі своїм колегою, який стверджував, що збудувати надійний будинок на такому крутому обриві неможливо. До того ж, раніше на місці театру імені Франка було озеро. Якщо ж перейти у реальну площину, то Будинок з химерами був першою будівлею в Києві, спорудженою з використанням цементу.
Внизу, біля Секретаріату і Будинку з химерами, розташований театр імені Івана Франка та прекрасний скверик, де можна чудово відпочити.
Оскільки ми приїхали до Секретаріату завчасно, то мали нагоду погуляти та насолодитись Києвом і його прекрасною архітектурою. Але нас ще чекав Президент…

Прес-конференція на галявині
У Секретаріат нас запросили за годину до прес-конференції. Аби потрапити в коридори влади, довелося пройти через охорону. Усе серйозно: рамки металошукачів, огляд речей, перевірка документів.
Ось тут зі мною стався один казус. Пройшовши всі процедури, стояв в очікуванні свого колеги журналіста, якого якраз обшуковували (мабуть, постійно “пищала” якась залізячка на джинсах, тому охорона вирішила зайвий раз перестрахуватись), вирішив сфотографувати цю сцену. У той же момент до мене підійшов охоронець: “Перепрошую, шановний, але тут не можна фотографувати і не можна фотографувати представників охорони. Тому я вас дуже прошу, якщо вам не важко, видалити це фото з вашого фотоапарата”. Від такої ввічливості мене аж “заклинило”, не звик, що люди в формі такі галантні. Звісно, фото з апарата видалив, так, щоб бачив охоронець, після чого він мене остаточно “добив”: “Дуже вам дякую, перепрошую, що потурбував”. Колеги наді мною жартували ще хвилин десять: “У часи Кучми тебе поклали б мордою в паркет…”.
Але “відзначився” не лише я, мій колега, журналіст Олег Тищенко, теж залишиться в пам’яті працівників Секретаріату. Щойно прибиральниці почистили червону доріжку, якою мав вийти Ющенко, як рівненський журналіст вирішив її “протестувати”. Гордою ходою вийшов з дверей Секретаріату і прямо червоною доріжкою попрямував у бік своїх колег. На обличчях техпрацівниць можна було прочитати багато…, але вони лише чемно попросили зійти.
У внутрішньому дворі, на так званій “Зеленій галявині”, встановлений невеликий подіум з накриттям для Президента та шатро для журналістів. Один мінус: шатро мало “стелю” з прозорого пластику, який спрацьовував, скоріше, як лінза. Того дня в Києві було дуже спекотно і журналісти після заходу були, м’яко кажучи, трохи “підсмажені”. У кількох метрах стояло інше шатро, де гостям запропонували прохолоджувальні напої.
Про те, що говорив Віктор Ющенко, не писатиму, всі бажаючі могли почути прес-конференцію по телебаченню й прочитати в газетах та інтернет-виданнях. Можу сказати лише одне: Віктор Андрійович говорив невластиво йому лаконічно і конкретно.
Мабуть, манеру проводити прес-конференції на природі Президентський Секретаріат запозичив у своїх західних колег, але, маю визнати, це дійсно цікавіше, ніж у “сухій” атмосфері кабінету чи конференц-залу.
Коли Президент говорив про зовнішню політику, на один з моніторів сіла пара метеликів. На якусь мить журналісти переключили свою увагу на цих комах, а відеооператори спрямували свої камери. Але метеликів не цікавить політика і вони полетіли геть, а ми знову повернулись до державних справ.

Обід у Президента
Після завершення заходу нас запросили пообідати в їдальню Секретаріату. Це триповерхова будівля (всі три поверхи — їдальня), де тамують голод працівники президентської канцелярії.
Інтер’єр говорить про те, що все тут залишилось без змін ще з радянських часів. На сходах — килимові доріжки, які ви донині можете побачити в будь-якій рай- чи облдержадміністрації. У самій їдальні великі столи на 8 персон кожен, звичайні білі скатертини та посуд без особливих “наворотів”. Мабуть, з тих часів залишились і ціни в меню їдальні. Не можу стримати бажання, щоб не розповісти, чим же харчуються чиновники високого рівня. Отже на столах лежали аркуші паперу, на яких було написано “Меню 24.07.08” і вказувалось, що того дня пропонувалось три комплексні обіди.
Комплекс №1
Салат овочевий з оселедцем — 1,70 грн
Борщ український з пампушками — 4,20 грн
Біфштекс з цибулею — 6,65 грн
Гречка відварна з огірком м/с — 1,26 грн
Пиріжки з вишнями — 2,30 грн
Хліб — 0,42 грн
Мінеральна вода — 2,17 грн
Компот — 1,30 грн
Усього — 20 грн

Комплекс №2
Такий же, як і перший, лише замість “біфштекса з цибулею” подають “мерлузу (риба) з помідором” за ту ж ціну.

Комплекс №3
Салат овочевий з оселедцем — 1,70 грн
Суп рисовий з фрикадельками — 4,20 грн
Язик відварний з хроном — 6,65 грн
Гречка відварна з огірком м/с — 1,26 грн
Пиріжки з вишнями — 2,3 грн
Хліб — 0,42 грн
Мінеральна вода — 2,17 грн
Компот — 1,3 грн
Усього — 20 грн

Я ж вирішив спробувати комплекс №2. Риба, запечена з помідорами, — просто смакота, а борщ, як домашній. Загалом страви без вигадок, але приготовані смачно. Пообідавши, спускаємось на перший поверх, де після хліба насущного можна знайти їжу духовну. У книгарні Секретаріату можна придбати багато цікавої літератури: від дитячих книжок до серйозних історичних монографій. Але ціни такі ж, як і в будь-якому іншому книжковому магазині.
Спускаємось у двір Секретаріату, ще раз проходимо “Зеленою галявиною” й прямуємо до виходу. Тепер уже охороні до нас абсолютно байдуже.
Доки чекаємо машину, ще раз прогулюємось біля робочого будинку Президента. Біля вивіски “Президент”, весело регочучи, фотографується компанія тінейджерів. У голову приходить думка, що “при Кучмі, мабуть, так не вийшло б…”.
Сідаємо в автомобіль і вибираємось за межі столиці. Куди “занесе” наступного разу, боюсь навіть думати…