Анатолій Чугуєвець: “З дружиною познайомився на вулиці”

Керує автомобілем однією лівою
— Пане Анатолію, що з рукою сталося?
— Взяв у друга мотоцикл покататися (сміється – авт.). Трохи невдала була поїздка: роздробив лікоть.
— У роботі не заважає?
— Трохи є. Мушу всюди цей гіпс тягати за собою. Але вже два дні їжджу на своєму автомобілі. Керую однією лівою.
— Раніше часто потрапляли в такі історії?
— Зазвичай, ні.
— Судячи з вашої поведінки в сесійній залі, можна припустити, що ви і в школі були забіякою...
— Знаєте, нічого такого не пам’ятаю. Бачите, в дитячі роки в моїх однолітків ще не було тієї користолюбності, проти якої я постійно виступаю. Вона з’являється тоді, коли людина отримує владу.
— Ви вважаєте, що влада змінює характер?
— У нашій країні — так.
— Змінює в якому руслі: робить його сильнішим чи навпаки — проявляє слабкості?
— Залежно від людини. Безперечно, що у нас є чесні особистості, яких влада навпаки зробила сильнішими, загартувала. І вони, незважаючи ні на що, добиваються справедливості.
— Я розумію, ви зараз про Юлію Тимошенко. А особисто з нею зустрічалися?
— Ні, на жаль.
— Ваше ставлення до неї як жінки, а не політика.
— Я завжди дивуюсь, як у неї вистачає на все сил, у тому числі й на сім’ю. За цю витривалість я її й поважаю.
— А як багато часу ви, пане Анатолію, проводите з родиною?
— Це треба в дружини питати (зашарівся – авт.).
— А ваша, чоловіча думка?
— Хотілось би більше.

Основна робота – персонал “Євробудсервісу”
— Що ж тоді забирає час: основна робота чи політична діяльність?
— Важко сказати, напевно — основна. Розумієте, депутат — це людина, яка обирається командою і представляє певні інтереси. Але на місцевому рівні працює на громадських засадах. Безумовно, що кожен депутат має свою основну діяльність для того, щоб матеріально забезпечувати свою сім’ю.
— То ви зараз яку посаду обіймаєте?
— Заступник директора приватної будівельної фірми “Євробудсервіс”. Вирішую організаційні питання, займаюсь менеджментом персоналу.
— А за спеціальністю хто?
— Маю диплом психолога.
— Неозброєним оком помітно, що ви активіст по життю. Вас завжди багато. Ви і у молодості таким були?
— Спокійніший був. Не хуліганив (посміхається – авт.). Я з дитинства захоплювався фотографуванням, відвідував фотогурток у Палаці піонерів. Пам’ятаю, 27 червня у мене був шкільний випускний вечір, а вже 1 липня, через три дні, я вийшов на свою першу роботу — лаборантом у фотолабораторії “Рівненської фірми побутових послуг”. Далі працював ще два роки до служби в армії у фотоательє.
— Зараз фотографією займаєтесь?
— Тільки у колі сім’ї. Сьогодні вже зовсім інший процес. Купа новітніх технологій. Колись займатись фотографіями було набагато цікавіше.
— Ви якось кардинально змінили напрям своєї роботи: пішли у будівельну сферу…
— Ні, перед тим я ще займався приватним бізнесом — автомобілями. Тому часто бував за кордоном.

“Окремих депутатів просто
не поважаю”
— Як же потрапили у політику?
— Скоріше всього, через мою особисту громадську активність. У свій час вона звела мене з відомою у державі людиною Василем Онопенком, головою Української соціал-демократичної партії. Він дуже на мене вплинув своєю політичною особистістю. Тому згодом я став членом цієї партії. А вже у 2002 році створився Блок Юлії Тимошенко.
— У більшості українців слово “політика” асоціюється з негативом. Не боялися, що політична діяльність якось недобре вплине на вас?
— Політика — це чисте дзеркало, це чистий аркуш. От яка людина в тому дзеркалі відобразиться або ж розпочне писати на тому аркуші, така й виходить політика. Найчастіше — брудна. Усе залежить від того, хто цю політику творить.
— Які у вас стосунки з колегами по міськраді?
— Ні до кого в мене немає антипатії особисто. Хоча окремих депутатів просто не поважаю. У тому числі й депутатів БЮТ. Не буду називати імен, але від деяких бютівців очікував більше принциповості та активності. Загалом політикою Блоку і самої Юлії сьогодні не розчарований.
Дружина тратить на себе сама
— У вас який автомобіль?
— Звичайний бус — чорний Ford. Корисний для сім’ї (сміється – авт.).
— Сім’я велика?
— Дружина Женя та син-дев’ятикласник Іван від першого шлюбу, який живе зі мною.
— З Євгенією як познайомились?
— На вулиці — нас познайомив спільний знайомий.
— А яка людина вплинула на вас?
— Мій дід, який відіграв значну роль у моєму дитячому вихованні та формуванні мого світогляду як християнина.
— Яке у вас віросповідання?
— Я з дружиною відвідую ЄХБ “Благодать”. Син ходить у недільну школу біля Басового Кута.
— Чи хотіли б, щоб син пішов у політику?
— Поки не бачу в нього здібностей до цього. Юний ще.
— А які повинні бути здібності, щоб піти у політику?
— Сьогодні, якщо вимкнути таку людську характеристику як чесність, у політику йдуть всі.
— Якщо не секрет, скільки витрачаєте заробітку на дружину?
— Я не підраховую витрат. Але, якщо я купую продукти, то тільки за списком. Одяг — тільки на її вибір.

“Хочу бути більш стриманим”
— У дитинстві мали якесь прізвисько?
— Чугуй. Від скорочення прізвища.
— Можете назвати свої негативні сторони?
— Треба більше стриманості. Можливо, запал робить мене дещо яскравішим. Але хочеться стриманості.
— Вдома теж так багато говорите, як і у сесійній залі?
— Ні (затримав погляд у вікні – авт.).
— А відпочинок який любите?
— Мені подобаються місця відпочинку, пов’язані з Рівненщиною. З сім’єю найчастіше буваю на Білому озері, в Хрінниках, на природі поблизу “Червоної калини”.
— У горах не подобається?
— Якщо чесно, я там був лише один раз — у Трускавці.
— Пам’ятаю, не так давно ви брали активну участь у долі спортивної команди СПС “Рівне-Україна”. Тема спорту вам близька?
— Так, я люблю спідвей. Як вболівальник. Була ось спроба осідлати “залізного коня”… (сміється, показуючи загіпсовану руку – авт.).