А ви були в українському Версалі?

Що там можна побачити?
Перше враження, коли під’їжджаєш до маєтку, контраст: ліворуч старовинне помістя, будинок з колонами, праворуч — сучасний сільський клуб. Напевне, їх єднає лише одне: відсутність коштів на ремонт і реставрацію. Адже коли зайшла всередину палацу, одразу побачила провалену підлогу-паркет, дірки у стелі.
Першим власником замку був Петро Чечіль. Саме він спорудив цей вишуканий архітектурний ансамбль у стилі ампір. Каплиця, фонтан, оранжереї, китайський павільйон (до речі, він служив холодильником, де зберігалась здобич, продукти- наїдки для балів), парк зі скульптурами — усе це приваблювало сюди місцеву шляхту. Біля воріт їх зустрічала скульптура лева, який посміхався, а “проводжав” гостей лев із сумним виразом. Від воріт алея веде до центрального фасаду, і екскурсовод обов’язково розповість вам про його родзинки: оцтове та адамове дерева, липову алею у вигляді арки, екзотичні кущі. Покаже ліс за воротами, де полювало панство. Цікаво, що інженерія фонтану перед помістям збереглася повністю і не перероблювали її понад століття — оце якість! Насолодившись парком, проходимо в маєток.
У першому, круглому залі, де проводились бали, дзеркала облаштовані своєрідно: коли стоїш посередині залу, бачиш себе у всіх одночасно. Далі — зелений зал, червоний — колишня їдальня, римський кабінет.

Яку історію привезти?
Найцікавішим є японський кабінет, який служив кімнатою-курильнею і мав окремий вихід у парк. Кажуть, що саме його розписував Врубель. Японські ієрогліфи на стелі кабінету — це нібито і є підпис самого майстра. Цікаво, що усі фрески, розписаний золотом купол у радянський час були просто забілені вапном. І лише коли в часи незалежності маєток став Державним архітектурним заповідником, старовинна краса була відновлена.
Маєток не один раз міняв власника. Розповідають, що коли ним володіла родина Угрімових, тут трапилася історія, яку прийнято називати любовним трикутником. Нібито господар закохався у служницю, дружина його покинула і тяжко це переживала. А служниця через деякий час... зникла безвісти.
Останнім власником помістя був Михайло Шестаков — розпорядник терещенківських цукроварень і редактор журналу “Хазяйство” та газети “Ведомости сельского хазяйства и сельскохозяйственной промышленности”. Як новатор свого часу, він до так званого пейзажного (англійського) стилю садиби додав елементи французького архітектурного стилю. Так Самчиківський парковий ансамбль перетворився на український Версаль, оскільки його було розплановано за всіма правилами паркового будівництва.
Однак саме Шестаков став мимовільним винуватцем того, що інтер’єр маєтку розтягнули повністю: на початку ХХ століття він виїхав до Києва і більше не повертався. Помістя залишилось без господаря, там жили місцеві селяни. Вони здирали паркетну підлогу і зрубували дошки біля кроков для розпалювання грубки. У радянський час більшовики втопили у місцевому озері статую Будди. Вона там і понині. Розповідають екскурсоводи і казус, що трапився з ялинами. Перед парадним входом партійці поставили бюст Леніна, та через кілька місяців на нього впала старезна ялина і розтрощила на друзки. Тодішня влада не полінувалася замовити другий пам’ятник вождю, але на нього теж падає ялина — вже з іншого боку. Тоді видали наказ зрубати весь ряд “ідеологічно шкідливих” дерев.

Як туди доїхати?
Діставатись у Самчики краще власним авто. З Рівного на Шепетівку, Старокостянтинів, звідти до маєтку 12 км, тобто в загальному 160 км. Любителям старовини раджу побувати на руїнах колишнього монастиря. Там на лівій стіні проявилася ікона Божої Матері. Місцеві розповідають, що в радянський час тут був тир і фрески, ікони служили мішенями для стріляючих.