Мар’ян Года так і не скуштував пекінських черв’яків…

Мар’яна Адамовича до Пекіна запросили з Національного Олімпійського комітету у складі української делегації. Напевне, і там знають про традиційне спонсорство ВАТ “Рівень” спортивних заходів. Він єдиний з Рівненської області, хто потрапив до цієї делегації.
— Я особливо вболівав за наших боксерів. Ми сиділи на трибунах з українською символікою та скандували “Україна!”, — ділиться враженнями директор ВАТ “Рівень” Мар’ян ГОДА. — Побував також на змаганнях зі спортивної гімнастики та боротьби. Чи не вперше відчув, що таке дух патріотизму, коли здається, що все віддав би, аби на найвищий п’єдестал вийшов українець! До речі, підтверджу слова всіх, хто перебував на іграх — дихати справді не було чим. Димова завіса смогу стояла в повітрі постійно. Навіть незважаючи на те, що все виробництво у Пекіні на час Олімпійських ігор зупинили. Я тоді зрозумів, що нам жити у Рівному — просто рай…
Мар’ян Года також відзначив старання китайців при підготовці до Олімпійських ігор.
— Фактично всі спортивні трибуни були заново побудовані, вміщали до 100 тисяч людей, — розповідає головний рівненський любитель пива. — Уже за п’ять хвилин після закінчення змагань трибуни були зовсім порожні, навіть на вулиці нікого не було — настільки була організована робота обслуговуючого персоналу: міліції, кондукторів та особливо волонтерів.
За десять днів перебування у Пекіні Мар’ян Адамович встиг не тільки повболівати за наших спортсменів, а й скуштувати екзотичну китайську кухню.
— Безумовно, що ми, перш за все, відвідали знаменитий на весь світ ресторан “Пекінська качка”. Усе було надзвичайно смачнюще! Правда, щодня я таким не харчувався би… У них же хліба немає! — жартома зізнався Мар’ян Года. — Сам ресторан збудований у декілька поверхів. Столи сервіровані славнозвісними китайськими паличками. Але їх, на наше прохання, тут же замінили на звичні виделки. Потім ми ще завітали до ресторану, де готували страви з морепродуктів та морських мешканців. Наїлися восьминогів, омарів та всякої іншої морської живності, яку самі ж виловили у басейні ресторану. А от черв’ячків, комашок, якщо чесно, не ризикнув скуштувати…
Одне, за чим сумував рівненський пивовар, це… пиво. Виявилось, що у Китаї його знайти доволі проблематично. Та й горілка, обмовився Мар’ян Адамович, там поганенька.
— Чого там багато, то це чаю. На кожному кроці стояли ятки, де його продавали. Правда, задоволення це недешеве: 1 кілограм чаю — не менше 200 гривень, — скаржився директор пивзаводу.
А доки Мар’ян Адамович гуляв Пекіном у пошуках пива, вдома його вже чекав сюрприз. Дочка зробила йому найдорожчий подарунок — народила онучку.
— Ми назвали її Тереза. Вже охрестили, — розповів щасливий дідусь.
Що ж до інших подарунків до ювілею, то Мар’яна Году вразила картина, виконана олією, із зображенням вигляду пивзаводу з вулиці Соборної. Крім того, йому презентували стільки різноманітних кухлів, що він уже всерйоз задумується про власну колекцію…