“У Рівному все формується на особистісних зв’язках”

Іноді коучера сприймають як цілителя...
— Ірино, професія у тебе, як для Рівного, екзотична.
— Я приїхала з Києва. Там отримала відповідну освіту й мала практику — тепер професійний коучер. Моя професія синтезована з психології, менеджменту, фінансів, філософії, духовних учень і націлена на поліпшення життя клієнтів у професійній і особистій сферах. Коуч — це фактично тренерство. Якщо у слові coaching співставляти два слова “ко” і “ачівінг” — це співдосягнення. Для коучера показник роботи — ефективність його клієнтів у бізнесі й в особистому житті.
— Ти самостійно проводиш тренінги?
— У Рівному я очолюю тренінгову компанію “Guru center”, що організовує та проводить заходи різних форматів та напрямків. Тренінги проводять приїжджі тренери з Києва чи СНД. Ми просто виступаємо представниками їхніх послуг. Я спеціалізуюся на деяких з напрямків і проваджу тренерську практику.
— У чому особливість рівненських клієнтів?
— Найперше, у порівнянні з іншими містами, в яких працювала, — це прагнення індивідуальної роботи. Та це характерно для всієї Західної України, адже для наших людей важливий особистісний підхід. На першій зустрічі ми спілкуємося на різні теми, визначаємо, чи підходимо один одному для співпраці. Інколи трапляється так, що той, хто звертається, не готовий до роботи з коучером. Потрібно мати бажання змінюватися та рости. Інколи трапляються взагалі смішні прохання, наприклад, зцілити когось. Кажу: “Ні, я не по тому. Мої фото ні до чого прикладати не треба” (сміється). Якось до мене звернулась жінка, аби я переконала її чоловіка, що пити — погано. Цим людям потрібна допомога інших спеціалістів, до них і направляю.
— Щось не пригадую навчального закладу, який би готував коучерів?
— Звісно, якщо у людини немає сертифікації, то вона не може працювати. В Україні є два представництва, в яких випускають сертифікованих коучерів. Випускником одного з таких закладів є я. Коучингова програма підготовки тренерів, Erikson College, Erikson University International (Ванкувер, Канада).
— Туди складно вступити?
— Вступити може кожен, хто має необхідні для коучера навички та вміння. Рік навчання залежно від напрямку коштував від 20 до 50 тисяч доларів. Я ж навчалася на інших умовах, бо була редактором всеукраїнського журналу “Колесо жизни”, видання, спрямованого на особистісний розвиток.
Під глянцем побачила багато бруду
— Розкажи про це детальніше…
— Київ став для мене гарною школою. Спершу працювала у журналі “Fleur d’Orange”. Це стовідсотково глянцеве видання, яке позиціонувалося як святкове та весільне. Була заступником редактора і працювала з найвідомішими фотографами, моделями, співаками, акторами і т.д. Та у всьому цьому глянцевому блиску було надто мало живого і справжнього, а під гарною обкладинкою ховалося багато бруду. Я вирішила, що більше не готова йти на компроміси з совістю.
— Ти пішла?
— Якось познайомилась із видавцем “Колеса жизни” Вікторією Лисенко. Вона запропонувала стати редактором журналу, спрямованого на особистісний розвиток. У проекті також працювала тренінгова студія “Вектор”. Журнал тоді виходив невеликим тиражем і був фактично корпоративним виданням тренінгової студії. Ми вирішили зробити це видання всеукраїнським. Вийшли на прибутковість за півроку. Для цього зробили багато: набрали інших працівників, просували видання за рахунок піару.
— Яка доля проекту зараз?
— Проект успішно розвивається. Я переконана у його значимості і прихильна до справи, яку вони роблять. Та життя не стоїть на місці і я рухаюся далі. Відчула сили та потребу розвивати людей у своїх рідних краях.
— А чому “Guru center”?
— Гуру — мудрець, людина, яка знається в якихось аспектах. Центр — місце концентрації, енергетичного згущення. У центрі збирається найкраще, показове. “Guru center” є центром скупчення енергетичного потенціалу. А назва англійською — негативний результат роботи у Києві. Там всі надають перевагу іноземним назвам і використовують англійські слова.
— Яким ти побачила Рівне?
— Просто у Рівному рішення приймаються повільніше. Скажімо, для того, щоб підписати договір, мені достатньо двадцять хвилин. Якщо “так”, то “так”, якщо “ні”, то “ні”. А тут люди люблять тягнути, мати особистісні стосунки. Мені також це імпонує тепер. А коли приїхала, мені було важко зрозуміти: чому? Тут фактично всі з усіма дружать, у Рівному все формується на особистісних внутрішніх стосунках. А ще я помітила, що у місті вже є категорія людей, які готові рости, але ще немає культури формування гарних речей. Це можна помітити по тому, як люди одягаються. У місті брак хорошого смаку. Хоча потенціал тут, звісно, колосальний.
— Ти співпрацюєш із галереєю Купчинського, бо хочеш формувати культуру споживання красивих речей?
— Так. Я познайомилася з Олександром, ще працюючи в Києві. Згодом, коли приїхала у Рівне, ми почали працювати по проекту “Провідні фотохудожники України”. Є багато задумів та планів. Думаю, ми їх успішно реалізовуватимемо.
— Для чого це тобі?
— Мені подобається фотографія, і я впевнена, що лише через красу можна сприяти гармонізації та розвитку культури. До того ж я навчаюся фотомистецтву. Сама потрошки знімаю. Колись обов’язково організую і свою виставку. Спілкування з майстрами своєї справи — завжди найефективніша школа.
— А активні хобі?
— Люблю плавати. Займаюся трекінгом. Піші походи в гори, фізичні навантаження, наплічники — це для мене.

“Більшість моїх подруг... були хлопці”
— Що зазвичай береш з собою в гори?
— Усе найнеобхідніше: килимок, спальний мішок, продукти, косметичка, яка перетворюється в аптечку. Креми, щоб не згоріти. Креми, якщо згоріла, мазі, бинти… Найнеобхідніший одяг. У таких трекінгах розумієш, що людині насправді так мало потрібно для життя. Зазвичай беру у гори з собою друга, хоча бували й сольні походи.
— Це були бой-френди?
— Ні. Друзі. Стать тут неважлива. Важливо, щоб людина була хороша. Якщо у стосунках є якась нещирість, у горах це проявляється дуже швидко. Насправді гори — це місце, де розкриваються всі потаємності людини. Тут немає місця брехні.
— Ти так чоловіків перевіряєш?
— На придатність до екстремальних умов життя (сміється). На те, чи можна довіритися людині. Звичайно, здійснити перевірку можна і живучи з людиною на одній території. Але, щоб зробити якісь висновки, потрібен певний час. Простіше, цікавіше й корисніше для здоров’я піти у гори.
— Були після походу розчарування?
— Я ходила в гори тільки з двома різними чоловіками-друзями. Вони показали себе гідно.
— Не повірю, що чоловік піде за жінкою в гори тільки для того, щоб дружити!
— Кажуть, що дружба між чоловіком і жінкою — це просто відкладання сексуальних стосунків. У мене ж склалося, що не дуже уживаюсь з жінками. І більшість моїх подруг... були хлопці. Мені складно знайти людину, з якою я могла би підтримувати стосунки. Нині така людина є. Цей чоловік підходить мені за всіма параметрами: і як друг, і як чоловік, і як партнер, і як подруга. Щоправда, в гори з ним ще не ходила (сміється).