У селі проходили маневри…

Востаннє на навчаннях довелося побувати ще в 1999 році. Тоді навіть покатали на танку Т-60, які сьогодні, здається, вже зняті з озброєння. На ті навчання також приїжджав Президент, тоді ще Леонід Кучма, аби подивитись, на що здатна його армія.

Дощ, вітер і Служба безпеки
До полігона рівненських журналістів доправляли автобусом від Рівненської облдержадміністрації. Перед відправленням провели невеликий інструктаж, аби акули пера не пішли в атаку і не потрапили під перехресний вогонь. Як виявилось, марно…
Півгодини — і ми вже перед брамою рівненського полігона сухопутних військ, що в районі Нової Любомирки й Тучина. Перевірка перепустки, в’їжджаємо на полігон. За кілька хвилин автобус зупиняється біля військового містечка і нас просять вийти, щоб охорона Президента і Служба безпеки могли перевірити салон.
Надворі погода така, що добрий хазяїн і пса не вижене. Холодний дощ січе по обличчю, крижаний вітер продуває наскрізь, а тут майже трьом тисячам солдатів доведеться “воювати”. Хтось із дівчат-журналісток з цього приводу почав жаліти солдатів, але офіцер поруч слушно зауважив, що “ворог погоду не вибиратиме і треба захищати країну в будь-яку погоду”.
Поряд з нашим автобусом зупинився ще один, з якого висипали військові у різній формі, наче тут проходив конкурс на кращу військову форму. Виявилось, що це закордонні військові аташе, які приїхали подивитись на наші навчання. Мабуть, щоб оцінити, чи варто воювати з Україною, чи, можливо, прикупити нашої зброї.
Тим часом наш автобус перевірили і дійшла черга до нас. Кожного обшукували якимось приладом, схожим на металодетектор. Особливо оглядали відеотехніку. Попри зовнішню суворість, охоронці були вкрай ввічливі.
Усі процедури дотримано — й ми їдемо далі, власне вже на вогневу позицію. Усі чекали Президента.
За кілька хвилин під’їхав кортеж, з якого вийшов Віктор Ющенко у супроводі секретаря РНБО Раїси Богатирьової та міністра оборони Юрія Єханурова.

Ворог розбитий, кордон відновлено
Перед тим, як розпочати маневри, офіцер розповідає “легенду”, за якою з півночі на територію нашої держави вторглась чужа армія. Наша армія розгортає контрнаступ. Водну перешкоду форсують бойові машини піхоти (БМП-2) при підтримці гелікоптерів Мі-24 та висадки десанту з гелікоптерів Мі-8. А виглядало все так…
З кущів на великій швидкості у воду в’їжджають по п’ять-шість БПМ-2 і, стріляючи на ходу, чи точніше на плаву, направляються на інший берег. З того боку “ворог” невпевнено відстрілюється автоматними і кулеметними чергами. Коли ж машини почали вибиратися на берег, почулись глухі черги, ніби з-під землі. Хтось поруч сказав: “О, це вже діло, “шилка” запрацювала…”. Аби “шилка” ворога перестала працювати, в повітрі з’явились бойові гелікоптери Мі-24 і за кілька залпів змусили “ворога” стати трохи поступливішим.
Доки це все відбувалось, по воді пливла вже нова “флотилія” БМП-2, а вдалині вже розгортали понтонний міст. Коли ж на ворожому березі наші вояки закріпились, з кущів виїхали танки і спокійнісінько по дну пішли у наступ. На поверхні виднілась лише вихлопна труба. Чомусь одразу згадав вірш про “подводную лодку в степях Украины…”.
Весь цей час військовий коментував дії своїх колег. Коли прозвучала фраза про “вихід військового корпусу в район Костополя і відновлення державного кордону”, зразу зрозумів, з ким воюємо. На півночі у нас які країни? Правильно, Білорусь і Росія… Хоч і братні слов’янські народи, але все ж треба бути на сторожі…

“Бук”, “Град”
і черевички Богатирьової
Бій закінчився. І нас попросили знову в автобус. Війська на іншій точці відпрацьовували вуличні бої, але нас туди не повезли через брак часу. Однак відеооператор телеканалу “Рівне 1” все ж потрапив у зону “бойових дій”. Чого не зробиш заради класної картинки.
Нас уже чекали на третій точці, де мали відбутись бойові стрільби. З оглядового майданчика полігон — неначе на долоні. Але танки й артилерія були настільки добре замасковані, що те, де вони стоять, стало видно лише коли вони почали стріляти. Гул стояв такий, що аж вуха закладало. Потім у бій пішла штурмова авіація. У повітрі з’явились МіГ-29 та Су-27.
Оскільки небо того дня було затягнуте хмарами, то МіГ-29 з’явився ніби нізвідки. На висоті метрів 200-300 пройшов прямо над головою і дав ракетний залп у напрямку умовного ворога. Не хотів би коли-небудь бути на місці цього самого “умовного ворога”.
Аби краще сфотографувати, вирішив спуститись з майданчика і підійти ближче до полігона. На сходах побачив Раїсу Богатирьову, яка намагалась з кимось говорити по мобільному. Ага! Це в той час, коли танки, гармати й авіація з усіх стволів “мочать” ворога. Тут власний голос важко почути, не те що когось по мобільному. А ще секретар РНБО трохи помилилась зі взуттям. У камуфляжі вона виглядає непогано, але з військовою формою якимсь дисонансом є черевички на високих підборах.
Відійшовши від майданчика, роблю кілька кадрів. Чую гул у небі. Піднімаю голову і… бачу два сопла винищувача Су-27, який після атаки “ворога” пішов угору. Не вважав себе боягузом, але душа пішла в п’яти…
Після навчань Президент говорив про армію і проблеми, зовнішню політику і уряд. Поряд стояли вірні солдати у військовій формі: голова Рівненської ОДА Віктор Матчук, його заступник Степан Павлюк, секретар Рівненської міськради Юрій Торгун та голова облради Олександр Данильчук.
Потім, як водиться, — фронтові сто грамів, які хоч трохи зігріли змерзле тіло, — і в автобус. Уже потім військовий, який нас супроводжував, розповів, що 8-й армійський корпус, який власне й проводив навчання, укомплектований лише контрактниками. Але більше тисячі з них йдуть у відставку, бо середня зарплата солдата-контрактника складає 850 гривень. А прем’єр говорить про контрактну армію з наступного року… Мабуть, забули приказку, що держава, яка не годує свою армію — годуватиме чужу.
Ми ще спатимемо, а ці хлопці, які були на навчаннях, уже будуть у танках та за штурвалами літаків, якщо на нас хтось нападе. І це менше, ніж за тисячу гривень...