Яких мовних помилок найчастіше припускаються політики та посадові особи Рівненщини?

Основним аспектом, на який аспекти звертали увагу, було ділове спілкування, яке умовно включає такі складові як:
1) комунікація – передача конкретної інформації один одному;
2) перцепція – взаєморозуміння осіб, що спілкуються;
3) інтеракція – взаємодія людей при спілкуванні.

Основна увага зосереджувалася на лексичних, синтаксичних, стилістичних та акцентуаційних типах помилок, які допускалися мовцями. У ході роботи було визначено, що:
— 94 % у загальному мовленнєвому потоці складають орфоепічні та акцентні помилки – неправильний наголос, неналежна вимова шиплячих звуків (ж, ч, ш), що подеколи перешкоджає нормально сприймати інформацію, адже словесне оформлення поняття змінюється, набуває нетипової форми;
— 86% лексичних помилок із загального мовленнєвого фону;
— 62 % складають синтаксичні помилки, поєднання слів у реченні, неузгоджені закінчення елементів словосполучень, неправильна послідовність членів речення.
Загальна картина виглядає таким чином: жоден із посадовців не володіє досконало усіма нормами державної мови, вони часто припускаються помилок у формулюванні речень, не володіють загальними риторичними вимогами.

Особливу увагу експертна група звертала на лексико-семантичні помилки, оскільки вони мають найбільше значення для пересічного мовця.
За результатами аналізу мовлення посадовців, лексико-семантичні помилки, яких вони припускалися, було поділено на три групи.

Так, до першої групи віднесли помилки, пов’язані із зовнішньою структурою українських слів. Їх, у свою чергу, поділили для простішого сприйняття ще на дві підгрупи.

До першої підгрупи віднесли випадки перенесення російської етнолексеми (слова із етнічним контекстом) в український контекст ( розклали костер (рос. костёр — укр. багаття). До другої підгрупи належать випадки деформації українських слів та прояви словотворчості. Респонденти під впливом рідної мови вживають українські слова з російськими афіксами або деформують основи українських лексем (у південь (рос. полдень – укр. — опівдні).
Друга група лексико-семантичних помилок – це помилки, зумовлені різною семантичною структурою українських і російських етнолексем (власне російських слів). Це значна частина помилок, яку умовно ділимо на три підгрупи.

До першої підгрупи належать помилки, пов’язані із змішуванням близьких за зовнішньою структурою українських та російських слів, але різних за семантикою (міжмовні омоніми, пароніми). Помилки такого характеру виникають внаслідок недиференціації етнокультурознавчої лексики і спонукають до комічних непорозумінь (він любить своє стару рАботу (укр. роботу – рос. работу); помилки, пов’язані з омонімією або паронімією, можуть бути також викликані внутрішньою інтерференцією. Якщо, наприклад, у російській мові слово неделя має значення „сім днів”, то в українській мові цим словом номінується вільний від праці день тижня;

До другої підгрупи належать помилки, пов’язані з перенесенням російської полісемії (власне російських слів) в український контекст. Українські еквіваленти російських багатозначних слів іноді сприймаються недиференційовано як неправильні синоніми і вживаються довільно. Мовці або вибирають український еквівалент, який збігається з словом російським або навпаки, надають перевагу українському еквіваленту, що не збігається за формою з російським словом. Ця група помилок охоплює не тільки самостійні, а й службові частини мови, наприклад:

Слово російською мовою: сам
Переклад українською мовою: сам (без сторонньої допомоги), один (без друзів)
Приклади помилкового вживання у реченнях: Цю страву він зробив один. Він залишився сам на робочому місці (Володимир Хомко)

Слово російською мовою: за
Переклад українською мовою: за, для, про
Приклади помилкового вживання у реченнях: Необхідно знати коли і про що боротися (Степан Павлюк)

Слово російською мовою: попадать
Переклад українською мовою: попадати (в тон), влучати (в ціль), опинитися (в біді), пошитися (в дурні), натрапляти (на дорогу)
Приклади помилкового вживання у реченнях: Довгий час ми не не могли попасти на правильну дорогу. Мій водій зрозумів, що попав у біду ( Віктор Матчук)

Слово російською мовою: дорога (к знаниям)
Переклад українською мовою: шлях (до знань)
Приклади помилкового вживання у реченнях: Вчителі нової генерації показують нам дорогу до знань (Світлана Богатирчук)

Слово російською мовою: дорога (железная), путь(железнодарожный) железнодарожный (путь), залізниця колія (залізнична)
Переклад українською мовою: залізнична (колія)
Приклади помилкового вживання у реченнях: Ми їхали залізною дорогою (Галина Кульчинська)

Слово російською мовою: путь (держать)
Переклад українською мовою: прямувати
Приклади помилкового вживання у реченнях: Водій держав дорогу до самої столиці(Юрій Благодир)

До третьої підгрупи належать графічні помилки, про вагомість яких експерти наразі не можуть говорити презентативно, оскільки була можливість отримати зразки писемних документів лише семи посадових осіб. Відтак, на нашу думку, наступним кроком має стати диктант для представників владних структур, що безсумнівно стане цікавим матеріалом для подальших філологічних досліджень.

До третьої групи експерти віднесли такі лексико-семантичні помилки, які пов’язані із звуженням синонімічних низок слів української мови, що містять спільні лексичні одиниці для обох мов, уникання специфічної самобутньої української лексики (прояви непрямої інтерференції). Означене явище можна охарактеризувати як міжмовну синонімію. У продуктивних видах мовленнєвої діяльності мовцями використовується спільний для контактуючих мов (української та російської) лексичний фонд, який є більш стійким, а це призводить до втрати самобутніх ознак мови. Так, у мовленні посадовців-білінгвів дуже мало було зафіксовано власне українських слів. Усі вони замінювалися синонімами спільного українсько-російського, лексичного фонду. Наприклад, цей район завжди чистий (охайний, чепурний (Володимир Хомко)); абсолютно (цілком, цілковито) правильне рішення (Світлана Богатирчук); нашу перемогу анулювали (скасували, визнали недійсною) (Сергій Васильчук).

За висновками експертів жоден із посадовців Рівненщини належно не володіє мовними нормами, але лідером у плані ефектності публічного мовлення є начальник Головного управління Держкомзему в Рівненській області Світлана Богатирчук-Кривко.

Відтак, хочеться сподіватися, що у майбутньому посадові особи звернуть-таки увагу на молодіжні ініціативи і пам’ятатимуть, що зі словом потрібно поводитися обережно.

Адже, на нашу думку, нині у контексті кризи отримання чіткої, доступної і грамотної інформації є передумовою успішних та виважених кроків і дій, відтак культура мовлення набуває особливого значення.
А що ж криється під поняттям «культура мовлення»?!

Багатство мовлення – це велика різноманітність мовних знаків, що вживаються на відповідній мовленнєвій площі. Розрізняють мовлення багате і бідне. Багате мовлення виділяють тоді, коли в ньому рідко повторюються однакові знаки та їхні сполуки , коли урізноманітнена мовна структура. А це, в свою чергу, залежить від активного запасу мовних засобів (запас слів, значень, моделей словосполучень і речень, запас типових інтонацій, зв'язків і відношень у тексті, сукупність навичок для цілеспрямованого застосування засобів мови, міра активності і самостійності праці людської свідомості і мислення).

Багатство мовлення, насамперед, залежить від лексичного запасу. Уникнення штампів, різних невиправданих повторів, слів, що не мають комунікативного завдання, — усе це залежить від активного запасу слів у пам'яті мовця. До цього ще додається великий запас фразеологічних одиниць, які не тільки збагатять його мовну палітру, а й прикрасять її, заощадять мовленнєву площу, замінивши купу “словесної руди”.
Важливим чинником багатства мовлення є застосування різноманітних синтаксичних зв'язків — чергування простих і складних речень, сполучникових і безсполучникових та їхніх варіантів. Граматичні моделі речень та відносно вільний порядок слів у них настільки багаті, що дозволяють урізноманітнювати мовленнєву структуру.
Інтонація — це теж необхідний елемент багатства мовлення. Вона тісно пов'язується з лексичним та семантичним запасом мовця й особливо з синтаксисом.

До багатства мовлення належать його організація та динаміка. Під організацією мовлення розуміється зв'язки мовних елементів, взаємне притягання і відштовхування. Під динамікою — розгортання і спрямування мовних засобів залежно від руху мислення автора висловлювання.

Багатство мовлення залежить також від інформаційного матеріалу, його наповнення, від мовної структури, від його насичення думками, почуттями, різними станами свідомості мовця.
Мова – це не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ, про свою діяльність. Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що у низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності…

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі. Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

На думку експертів, залучених до моніторингової кампанії, культура мовлення – це одна з обов'язкових рис людини з високим рівнем загальної культури. Кожна людина має дотримуватися основних норм мовного етикету, адже рівень мовленнєвої культури свідчить про рівень її вихованості. Мовний етикет об'єднує специфічні правила мовної поведінки, які реалізуються в системі стійких форм і виразів, що рекомендуються для використання в різних ситуаціях увічливого контакту із співрозмовником (конкретній ситуації звертання, привітання, прощання, рекомендації, висловлення своєї згоди чи заперечення). Кожна із зазначених ситуацій передбачає певні правила спілкування, основними з яких є:
1) ввічливість, привітність і повага у ставленні до співрозмовника;
2) використання у спілкуванні тактовних звертань і зворотів;
3) високий рівень загальної культури мовлення і спілкування (уміння слухати співрозмовника, не нав'язувати йому своєї думки).