Життя на двох

“Мати сестру-близнючку – найбільше щастя”
Менеджер зі збуту продукції ТОВ “ОГОпрес” Лілія КУНИЦЬКА відчуває себе із сестрою єдиним цілим настільки, що без слів розуміють одна одну. Вони намагаються якнайбільше часу проводити разом.
— Ми з сестрою Ларисою однаково одягалися до того часу, як повиходили заміж, — каже Лілія Куницька. — Нам так подобалося. А коли заміж вийшли, то роз’їхалися, і вже так одягатися не виходить. Але навіть зараз, якщо сестра побачить якусь кофтинку, то бере і собі, і мені.
Сестри нерозлучні й завжди разом. Коли вони працювали на “Азоті”, їхні робочі місця були поруч, вони завжди працювали в одну зміну і жили в одній кімнаті в гуртожитку.
— Зараз вихідні дні намагаємося проводити разом, зустрічаємося ввечері. Завжди у курсі справ одна одної. І все розуміємо без слів. Коли виїжджаємо на дачу або відпочивати, то без слів знаємо, що хто робитиме, — ділиться пані Лілія.
Сестер-близнят батьки розрізняли, та й чоловіки ніколи їх не плутали.
— Якими б ми не були однаковими, певні відмінності є. Я завжди була вищою на два сантиметри. Різні ми й за характерами. Це навіть зі шкільної фотографії видно. У Лариси характер м’якший, вона добріша, але менш поступлива. Я — більш вимоглива, веселіша, більш комунікабельна, — зазначає Лілія Куницька. — Навіть у стосунках з батьками Лариса дотримується такої позиції, що хоч і буде стомлена, але покірно все робитиме, тільки аби мамі було добре. Я ж скажу мамі, що вже не можу робити, що стомилася...
За словами очевидців, сестри одна без одної “дихати не можуть”. Імена називають у пестливій лагідній формі, й одразу відчутно, що це йде від серця. Між ними панує тільки любов.
На відміну від інших близнят, ці сестри ніколи не підміняли одна одну.
— У нас просто не було такої необхідності. Екзамени здавали разом. Хлопці подобалися різні. Хоча була ідея одружитися з близнюками. Ми були заочно знайомі з хлопцями-близнятами, але вони жили в Одесі. Проте доля розпорядилася по-іншому. Я мала зустрітися з одним з них в Ленінграді по дорозі в Прибалтику. Він мав бути там на практиці. Але не прийшов. Уже потім, коли повернулася до Рівного, прочитала його телеграму з вибаченням, що він не зміг прийти, бо їх направили в інше місце, — пригадує пані Лілія.
За її словами, сестрам подобається робити однакові речі. З дитинства вони любили шити, в’язати, вишивати. Навіть поступали до Львова, щоб навчатися на модельєрів, але не склалося.
— Я відчуваю себе із Ларисою єдиним цілим. Це найбільше щастя в житті — мати таку сестру, — каже пані Лілія зі сльозами на очах.

Олександр Купчинський:
“Ми з братом ніколи не сварилися”
З нагоди їхнього дня народження батько-льотчик намалював у повітрі двійку. Вони з’явилися на світ першого квітня, і відтоді все їхнє життя супроводжують жарти. Про стосунки з братом та смішні життєві історії розповідає власник арт-кав’ярні “Сальвадор Далі” Олександр КУПЧИНСЬКИЙ.
— Ми з братом — двійнята. Народилися першого квітня у Кенігсберзі (Калінінграді). Батько був військовим льотчиком, і саме тоді був на чергуванні, готувався до зльоту. До нього підійшов механік і жестами показав, що “твоя дружина народила двох синів”. Це треба було бачити, як він це робив. Після того батько злетів і намалював у повітрі двійку. За це йому дали десять діб арешту, але коли командир дізнався, що стало цьому причиною, запитав: “Коли будеш виставляти?” — розповідає історію народження Олександр Купчинський.
За його словами, у їхньому житті траплялося чимало смішних історій.
— Мама якось чекала батька з польоту, поприбирала у помешканні. Нас покупала, і ми гралися. Коли тато прийшов, чує: ми все сміємося і сміємося в іншій кімнаті. Батьки зайшли й побачили, що ми попіл з печі виймаємо і сиплемо собі на голову. Мама заплакала, ми заплакали, і по наших чорних обличчях потекли сльози. А батько сказав тоді: “Нічого, я сам приберу”, — ділиться спогадами власник арт-кав’ярні. — Була ще у нас історія з чаєм. Батько дуже любив пити чай перед вильотом, іще він слідкував, щоб ми мили своє взуття. Нам було по три роки. Так от одного разу, щоб не чистити взуття, я заховав його у чайник. Коли батько випив чаю, звичайно, йому стало зле, і виліт не відбувся.
Ми з братом ніколи не сварилися. Хоча за характерами ми різні: він розмірений і витриманий, я — енергійний, холерик. Ми дуже любимо один одного. Щодня зідзвонюємося, разом відпочиваємо, їздимо на шашлики. У нас навіть дачі на одній лінії. Він приходить на мої виставки. До п’яти років ми з ним були дуже схожі, носили однаковий одяг та мали однакові стрижки. Нині трохи змінилися. Але й досі трапляється, що нас плутають наші знайомі.
Відчуття один одного у братів зберігається й досі. Олександр Купчинський і тепер пам’ятає, як у нього виникло відчуття негаразду, коли брат працював на будівництві за кордоном.
— Я йому телефоную і питаю, що сталося. А він здивовано: “А ти звідки знаєш? На мене впала плита”, — згадує пан Олександр.

Мар’яна здавала іспит за Іванну
Радник міського голови Рівного з молодіжних питань Мар’яна СЕМЕНЮК у підлітковому віці дратувалася через схожість із сестрою. Нині іншого життя без сестри-близнючки вона просто не уявляє. Бо тоді не було б історій про підміну на іспитах і побаченнях.

— За знаком зодіаку ми з сестрою Скорпіони. Можете собі уявити, що це таке — два Скорпіони в хаті? Мамі було непросто, — починає розповідь пані Мар’яна. — Мама народила нас раніше відповідного терміну. Ми були маленькі, і лікар прямо сказав, що ми не виживемо. Але так не сталося. За кілька днів до Нового року нас виписали з лікарні. Ми народилися у листопаді, і лікар запропонував мамі назвати нас Октябрина і Ноябрина. Але вона назвала Мар’яна та Іванна, — розповідає Мар’яна Семенюк.
Чіткий спогад з дитинства — дівчат постійно порівнювали, шукали відмінності.
— Зараз я до цього ставлюся зі сміхом, бо ми вже трохи відрізняємося зовнішньо, маємо різні зачіски, стиль життя, роботу. Раніше схожість дуже дратувала. Мама одягала нас однаково. Якщо одяг й відрізнявся, то лише за кольором. Наприклад, до наших оранжевих сарафанів нам пришили різні рибки. У школі ми ходили у формі, тож мама пришивала різне мереживо на комірці. Нас ніхто не розрізняв. Тато інколи й до цього часу плутає. А от бабуся завжди могла розпізнати — Мар’яна чи Іванна, — ділиться радник міського голови. — У підлітковому віці ми навіть спеціально по-різному одягалися. Був момент, коли ми билися, не підтримували одна одну, сперечалися. Але потім все налагодилося. І ми стали практично нерозлучні.
За словами пані Семенюк, вони із сестрою різні. Мар’яна — емоційна, мистецька, Іванна — прагматична, їй краще давалися точні науки. Хоча в неї так само багато творчого потенціалу, просто він у різний час по-різному проявляється. Захоплення у принципі однакові, а от хлопці подобаються різні.
— Ми ніколи через це не сперечалися. Щоправда, траплялося, що підміняли одна одну на побаченнях, — відкриває таємницю Мар’яна Семенюк. — Але підміну влаштовували не тільки так. Коли сестра лежала на збереженні, я за неї ходила на її пари. Та ще й на свої. І екзамен за неї тоді здавала. Коли Іванка була вагітна, я настільки відчувала зміни і знала, що буде дівчинка, хоча на УЗД нічого не говорили. Так і сталося. Після народження Даринки лікарі казали, що дитина маму впізнає одразу ж по запаху, а вона нас не розрізняла до дев’яти місяців! Я допомагала сестрі няньчити донечку. Дарина завжди казала, що у неї дві мами.
За словами пані Мар’яни, сестри дуже добре відчувають одна одну. Вони можуть говорити одночасно про однакові речі, навіть не знаючи, що це щойно було сказано.
Цікаві історії трапляються з близнючками у місті.
— У нас є спільне коло друзів, а є в кожної свої. Проте час від часу потрапляємо в інше коло, тому домовилися: якщо з тобою хтось вітається, починає щось розповідати, то реакція має бути адекватна і ти чітко пояснюєш, хто ти є, щоб не вводити людей в оману.