Олександр Чалієнко: “Рятуючи гроші, став гонщиком”

— Я часто розповідаю цю історію. У мене є товариш, письменник Віктор Колесник. Він мешкав у Києві, але довго шукав собі житло у передмісті, щоб там спокійно займатися письменницькою діяльністю. Проте купив його в Євпаторії і попросив мене допомогти перевезти туди речі. Я погодився, але поки ми зібралися, то тільки о другій годині ночі переїхали Кримський перешийок, — розповідає власник ресторану “Європейський”. — Друг почав телефонувати маклеру й розповідати йому, що все нормально, гроші при ньому і що угода відбудеться. Це мене здивувало: навіщо телефонувати вночі й розповідати, що ти їдеш з грошима. До Євпаторії залишалося ще 160 кілометрів. Дорога була без населених пунктів. Раптом назустріч нам вилітає машина і блимає фарами, просячи зупинитися. Віктор каже: “Давай зупинимося, може, їм потрібна допомога”. Мені здалося, що якраз навпаки. Машина розвертається за нами і починає нас наздоганяти. Я тоді не на жарт перелякався. За кермом авто був я, тому наскільки міг, почав тиснути на газ. Обігнати нас вони не змогли, бо дорога була доволі вузькою. Так ми й проїхали решту дороги й ескортом влетіли до Євпаторії. Одразу при в’їзді у місто розташована заправка. Ми заїхали на неї, а машина, що їхала за нами, зупинилася неподалік, трішки постояла, а потім поїхала. Ми ж попрямували до готелю на ночівлю. Наступного дня відбулася зустріч з маклером. Ним виявилася татарка, яка приїхала на такому крутому “Мерседесі”, якого на той час (а це п’ять років тому) не було навіть у Києві. А її охоронці ходять навколо моєї машини і прицмокують, яка хороша машина. А я подумав, а чи не ви їхали за нами цієї ночі? Після цього я сказав Віктору, що він сволота, а він відповів, що я панікер. Ми з ним рік після цієї історії не розмовляли. Але, можливо, це був привід для нього написати ще одну історію