Оксана Краплич ночувала у готелі з прозорими дверима

— Одна з історій пов’язана з дорожнім знаком, — пригадує Оксана Краплич. — Я їхала в одне із сіл Рівненської області. Знак, який вказував на правильний напрям до села, як виявилося пізніше, був повернутий в інший бік. Якщо на карті дорога йшла праворуч, то тут вказувалося, що звертати слід наліво. Я так і зробила. Приїхавши у перший же населений пункт, побачила, що це зовсім не те, що мало би бути за маршрутом. Запитала у дідуся, як мені проїхати до потрібного села. Він пояснив, що я поїхала не в той бік. “Як же ж так, а знак вказував, що їхати треба сюди!” “Людей треба питати, а не на знаки дивитися”, — відповів він.
Не залишили байдужою Оксану Краплич й наші готелі.
— У північних районах нашої області є унікальний готель. Якось ми їздили на семінар і зупинялися у ньому на ночівлю. Це невеличкий готель всього-на-всього з чотирма кімнатами. Але навіть не це робить його особливим. Справа в тому, що скло у кімнатних дверях прозоре, — зауважує пані Оксана. — І щоб якось убезпечити себе від заглядань, нам порадили закрити його одягом, який можна було повісити на цвях, прибитий над склом. Щоправда, ми по-іншому вийшли із ситуації. Оскільки приїхали на семінар, мали із собою папір. Ним і заклеїли прозорі двері наших кімнат.