І сміх, і гріх

Інколи курйозні випадки не залежать від характеру конкретних людей. Як, наприклад, той факт, що під час військового параду в Москві заглухла посеред Красної площі бойова машина, і довелось її звідти витягувати на буксирі. Рівне в цьому плані не пасе задніх. І в нашій недавній історії можна пригадати випадки, гідні українських міністрів чи російських парадів.

Втратити крісло за “мовчання”

Величність і пафосність Дня Перемоги цьогоріч було розбавлено позаштатною ситуацією. Під час урочистого мітингу біля Вічного вогню на Дубенському кладовищі пропав звук. Тому політики й чиновники змушені були покладати квіти мовчки або виробляти командний голос.

Ніщо не віщувало біди вранці 9 травня. Нечисельні ветерани мали нагоду нагадати про своє існування (на жаль, тільки на День Перемоги про них і згадують – авт.), люди — відпочити, а політики й чиновники — попіаритись. Але якраз з останнім і не склалось.

На вулиці Дубенській, біля меморіалу загиблим у Великій Вітчизняній війні, мав пройти урочистий мітинг. Участь у ньому мали взяти священнослужителі різних конфесій, керівники області та міста, політики.
Першість у праві мовити слово до народу, що зібрався біля Вічного вогню, отримали священики. Переповідати тексти звернень до пастви немає сенсу. Скажу лише, що ніяких проблем у донесенні слова до народу у духовних отців не було.

Слідом за батюшками мали виступати чиновники й політики. І тут почалось найцікавіше. Перестала працювати апаратура. Звуку динаміки не видавали. Спробували ліквідувати несправність, але мовчання тягнулось хвилину за хвилиною. Хтось почав пропонувати говорити в мегафон, але такий варіант не підтримали присутні на трибуні. Зрештою, це святковий захід, а не політичний мітинг.

Час ішов. Мікрофони не працювали 30 хвилин, тому не всі бажаючі змогли виступити, а ті, хто все ж наважився довіритись силі власного голосу — обмежувалися короткими промовами. Після чого у тиші поклали квіти та вінки до монумента.

Зрозуміло, що за такий неприємний казус має хтось відповідати. Фірмі, яка забезпечувала технічну частину дійства, загальноміські свята вже не обслуговувати. На цьому наголосив міський голова Рівного Володимир Хомко.
— Можу сказати, що з цією фірмою ми більше ніколи не працюватимемо, — заявив міський голова Рівного Володимир ХОМКО. — А тим, хто відповідав за цю ділянку роботи, будуть оголошені догани. Можливо, хтось втратить роботу.
Зниклий звук під час мітингу може коштувати посади. Начальника міського управління культури Андрія Ткачука, який був відповідальним за звукове забезпечення, можуть звільнити у зв’язку з технічними неполадками, які виникли під час мітингу на День Перемоги.

У всій цій історії є трохи містики. По-перше, коли виступали священики, зі звуком було все в порядку. “Не витримала” апаратура саме виступів політиків і чиновників. Мабуть, техніка теж втомилась від політиків. Хоча це скоріше жарт ;-).

По-друге, колеги журналісти жалілись, що в той час, коли пропав звук, перестали працювати мобільні телефони в радіусі кількох десятків метрів. І навіть припускали, що це “шпигунські штучки”, аби прибрати неугодного чиновника. Хоча навряд чи посада начальника відділу культури міста є настільки значимою, щоб застосовувати засоби, якими користуються переважно спецслужби.

Хоча в нашій країні вже мало що може здивувати

Сутичка Червонія під Берестечком

Широкого розголосу набув інцидент під час відзначення 355-ї річниці битви під Берестечком. Події 25 червня 2006 року запам’яталися сутичкою голови Рівненської обласної організації УНП Василя Червонія з керівниками області — Віктором Матчуком і Олександром Данильчуком.

“Бій Червонія під Берестечком” — так прозвали цей інцидент рівненські журналісти. Сутичка сталася під сценою, куди намагався пробратися Василь Червоній та лідер об’єднання “Свобода” Олег Тягнибок. Політиків туди не пускали бійці спецпідрозділу “Беркут”. Потім голова Рівненської облради Олександр ДАНИЛЬЧУК пояснив, що до початку мітингу жодна з партій не надіслала письмового звернення, аби виступити:

— Коли ми з Віктором Матчуком йшли до сцени, то запропонували виступити після нас і говорити їм скільки завгодно. А Червоній вирішив показати, який він є. Йому треба було спровокувати реакцію, щоб показати себе.
Показати себе таки вдалося. Василь Червоній зміг протиснутися через кордон “Беркута”, але тут на його шляху з’явився голова облради, майстер спорту з греко-римської боротьби. Прибічники політика стверджували, що Олександр Данильчук побив Василя Червонія. Ці звинувачення майстер спорту відкинув одразу:

— Якби я Червонія вдарив, то він би не піднявся на сцену. Він лізе — я його відштовхнув, — сказав на прес-конференції голова облради.
У відповідь керівник обласної організації УНП заявив, що готується оскаржувати дії Віктора Матчука та Олександра Данильчука в суді. Втім, цей інцидент продовження так і не мав, але надовго запам’ятався, бо ще раз показав відсутність злагоди навіть на величному для українців місці — Козацьких Могилах.

Данильчук “врятував” Черномирдіна

Неприємний випадок, який міг розпалити міжнародний скандал, трапився в Рівному під час святкування 90-ї річниці Брусиловського прориву. На початку червня 2006 року в заходах брав участь Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Віктор Черномирдін. Він мало не впав з помостом, який просів під час мітингу на меморіалі 560 загиблим воякам поблизу РЗВА.

Невеликий подіум півметра заввишки виготовили з дощок, які обтягнули синьою поліетиленовою плівкою. Під час мітингу Віктор Черномирдін зайняв центр сцени. Праворуч розташувалися представник австрійського “Чорного хреста” Отто Янусс і співробітник Австрійського державного історичного архіву доктор Артль. Лівий бік зайняла російська делегація. Біля дипломата стояли голова Рівненської ОДА Віктор Матчук і керівник облради Олександр Данильчук.

Тодішній перший заступник міського голови Рівного Олексій Хмилецький виголосив промову, а наостанок додав: “Давайте вшануємо пам’ять загиблих хвилиною мовчання”. У цей момент лівий бік помосту тріснув і просів. Віктора Черномирдіна від падіння врятував Олександр Данильчук, який встиг схопити дипломата за руку. Посол зробив вигляд, що нічого не трапилося. Австрійська делегація, серед якої стояв і тодішній народний депутат Василь Берташ, ледь втрималася на ногах.

Під час “розборок” інциденту стало відомо, що комунальники позичили сцену в обласному музично-драматичному театрі. Напевно, найбільше на горіхи одержав начальник міського управління культури Андрій ТКАЧУК, який у розмові з журналістом емоційно зауважив — від руйнації частини підвищення “ніхто не вбився”:

— Дзвоніть Господу Богу, бо то він вирішив, щоб частина трибуни поїхала, — по-філософськи відповів пан Ткачук. — Якби щось і було, то Віктор Черномирдін зробив би офіційне зауваження.