“Я біжу навіть у сні”

Нині Ірина Бойчук з усмішкою пригадує свій перший музичний інструмент.
— Мама була спортсменкою, добре плавала. Ще з садочка віддала мене на гімнастику. Не пам’ятаю, скільки часу займалася, але той період здавався мені нестерпно довгим. Досі згадую, як змушували висіти на перекладині. Коли пішла до школи, однокласниця розповідала, що має фортепіано і займається у музичній школі. Тоді я розпитувала у неї, де знаходиться музична школа, а одного разу пішла разом з подругою й собі записатися, — згадує дитячу витівку художній керівник зразкового ансамблю дитячої естрадної пісні “Вітамін” Рівненського міського Палацу дітей та молоді Ірина Бойчук. — Знайшли кабінет директора, але його тоді не було, тому пішла до завуча. Він виявив педагогічний такт. Розпитав, де живу, де працюють батьки. Я розповіла, що співаю, умію грати на роялі. Мала тоді дитячий маленький такий, грала на ньому одним пальцем. На цьому інструменті займалася протягом першого року навчання у музичній школі.
Допоки Іринка розповідала про свої вміння, до кабінету увійшла її мама. Виявляється, їй подзвонив завуч.
— Мама працювала тоді у гастрономі. Вона миттю прибігла, коли почула, що я сама прийшла записуватися у музичну школу, — продовжує Ірина Бойчук. — Мене познайомили із викладачем — Ольгою Володимирівною Моториною, яка погодилася взяти мене до себе в учениці. Зараз, щоб потрапити до неї, — ціла черга бажаючих.

У ПДМі подорослішала
Попри бажання Ірини навчатися музиці, був період, коли на цьому навчанні вона ледь не поставила крапку.
— У підлітковому віці хотіла кинути музичну школу, був період, коли просто перестала до неї ходити, — продовжує далі. — Коли мама втомилася боротися зі мною, сказала, що продасть піаніно. Тоді я й схаменулася, дуже любила цей інструмент. Закінчувала музичну школу з муками. Не бачила себе у музиці. Але доля — є доля. Коли ж навчання закінчилося, то виявилося, що маю дуже багато вільного часу, настільки багато, що не мала куди себе подіти. Моя подруга Оля Кузь займалася у ПДМі у вокально-інструментальному ансамблі “Меридіан”, попросила її мене із собою взяти. Мені пощастило — в ансамблі не було високого голосу — сопрано, і мене взяли. То було 21 рік тому. Одразу ж концертним складом почала гастролювати: була поїздка до Москви на “Веселі нотки”, у Київ — на “Музичний ринг”, змагання колективів у Польщі. Ці поїздки були настільки захоплюючими! Ми були підлітками, довгі переїзди у поїзді вночі, звісно, ніхто не спав, а коли приїздили на місце, — одразу репетиції. Де брали сили, зараз дивуюся.
Навчаючись у музичному інституті при РДГУ, Ірина паралельно продовжувала займатися у “Меридіані”. Потім захотілося самостійності, коли була третьокурсницею. Директор ПДМу Ірина Первушевська запропонувала спробувати попрацювати у Палаці. Тоді як “втягнулася”, то так і по сьогодні.
— Вдячна Ірині Олександрівні, вона мене підтримала і коли закінчила навчання у виші. Я підійшла, показала свій диплом, і вона взяла мене на основну роботу керівником гуртка. До цього, протягом трьох років, працювала з хоровими групами.
Відчуває вдячність Ірина Бойчук і до керівника народного ансамблю “Меридіан” Єлизавети Миколаївни Калінкіної. Їхні стосунки складалися непросто, але такі відносини стимулювали розвиватися, рости над собою. Буквально виріс у ПДМі і син пані Ірини Сашко. Півторарічного, вона брала його з собою на роботу.

Від долі не втекла
Згодом Ірина Бойчук починає опікуватися зразковим дитячим ансамблем “Меридіан”, за деякий час його перейменовують на зразковий ансамбль дитячої естрадної пісні “Вітамін”. Нині викладач з теплом згадує своїх перших учнів, про спільні досягнення та перемоги.
— Діти усі такі різні, усі неповторні. Ми не лише навчаємо їх співати, танцювати, ми даємо їм впевненість у собі, віру, що те, що вони роблять, комусь потрібне. Моєю першою ученицею стала Аня Хомич, це була інтуїція, — наголошує пані Ірина. — Тоді не мала дитячого естрадного репертуару, то був період становлення. Дитина вірила в мене, а я — у неї. У результаті Аня об’їздила всю Європу, вона лауреат та дипломант всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів. Вона стала лауреатом конкурсу “Крок до зірок”. Напевно, то була відправна точка, з якої я побачила, що у мене щось виходить, що я чогось варта.
Наступним успіхом став створений дует дівчаток Наталії Ружицької та Лесі Мирончук. Рівненський дует пройшов до півфіналу “Крок до зірок”.
— З дівчатами підготували сольний концерт, на ньому презентували диск “Неповторна мить”, — продовжує розповідати про успіхи своїх вихованців. — Це були сходинки, якими ми піднімалися. Тоді зрозуміла, що займаюся тим, чим треба. Після закінчення ПДМу дівчата навчаються за іншими спрямуваннями. Лише Леся, паралельно навчаючись на філолога, танцює та співає бек-вокал у Потапа та Насті Каменських.
Навчаючи дітей та паралельно навчаючись у дітей, Ірина Бойчук стає автором програм “Сольфеджіо. Теорія музики” та “Музична література”, також методики “Проблемні сценічні завдання виконавця та шляхи їх подолання”, окрім цього упорядкувала посібник “Західноєвропейська музична література для дітей”.
— Я весь час біжу, навіть уві сні, — з посмішкою продовжує викладач. — Коли вдома у відпустці, затіваю ремонт, переставляю меблі, щоб зайняти себе. Дня не проходить, щоб не дякувала Богу за те, що мене привели у ПДМ, що підтримали тут. Я люблю Палац, люблю дітей. У святкові дні, коли тут небагато вихованців, приходжу, вдихаю цей запах приміщення, він особливий, більше так ніде не пахне, і вітаюся з Палацом. Коли навчалася в інституті, то не любила ту дорогу, і немає бажання вертатися туди. Зовсім інше відчуваю, коли проходжу повз музичну школу, постійно зазираю у вікно, біля якого сиділа. Якби не Палац, не знаю, де та ким би працювала. Важливо зробити не те, що ми хочемо, а те, що ми можемо. Люблю свою роботу, у якій знайшла себе.