У Туніс – на гладіаторську арену!

У найбідніших районах дороги зразкові
Прибувши у найбільший аеропорт країни, що в місті Монастір, одразу розумієш — Туніс важко назвати багатою державою. Втім, потрібно віддати належне місцевій владі — навіть у найбідніших районах, через які пролягають туристичні маршрути, дороги збудовані “на п’ять”. Мабуть, тому багато європейців подорожують Тунісом власним транспортом. А дістаються вони до країни поромом з італійської Сицилії, до якої лише 140 км.
За площею Туніс досить невелика держава, тому побачити всі її природні дива можна й за два дні. Звісно, найбільшою принадою для туристів є тепле та чисте Середземне море. Але доведеться засмутити любителів дайвінгу: його підводний світ і порівняти не можна з Червоним морем. Натомість у Середземному можна купатися хоч уночі, не боячись хижих рибок та гострих коралів.
Вдосталь поніжившись морською водою, більшість туристів рушають у Сахару. Пустеля залишає не менш колосальне враження, ніж море. Куди не кинь оком — безкраї піски. Але навіть пісок у Сахарі особливий. Він настільки дрібний, що складається враження, що тримаєш у руках жменьку манної крупи. Ще одна особливість пустелі — міражі. Я готова була заприсягнутися, що через кількасот метрів серед пісків розкинулося озеро, що так і манить прохолодою. Та озеро виявилося лише грою світла. Зрештою, чому дивуватися? У п’ятдесятиградусну спеку ще й не таке може привидітися.
У пустелі туристів традиційно катають джипами по схилах крутих дюн та влаштовують прогулянку на верблюдах. Здавалося б, покататися на “кораблях пустелі” банально, але якщо пощастить серед безмежних пісків очолити величезний караван — згадувати це ви будете ще довго.

Тут знімали “Гладіатора”
Ще одним місцем паломництва туристів у Сахарі є міста Татуїн та Матмат. Саме тут Джорж Лукас зняв чимало сцен славетних “Зоряних війн”. У честь Татуїна в фільмі названо одну з головних планет епопеї — батьківщину головного героя Люка Скайуокера. Втім, у Тунісі зняли й не менш масштабну стрічку “Гладіатор” з Расселом Кроу у головній ролі. У місті Ель-Джема знаходиться третій за величиною у світі римський амфітеатр, який колись міг розмістити сорок тисяч глядачів. Він хоч і не найбільший, та зберігся з-поміж інших найкраще.
Яскраві спогади залишає й соляне озеро Шот-ель-Жерид. Щоправда, озеро воно нагадує лише після сезону дощів, а от у літню пору Шот-ель-Жерид більше схожий на невеликі калюжі, посеред соляної кірки, що займає кілька кілометрів пустелі. Якими лише барвами не міниться озеро у світанковому світлі!
Не перестаєш дивуватися величі природи й коли бачиш Атлаські гори. До речі, гірські річки — основне джерело питної води у Тунісі. У невеличких гірських масивах на півдні країни зосереджуються основні оазиси пустелі. Коли бачиш село з тридцяти будиночків, де лише мріють про водопровід та каналізацію, де ранковий туалет здійснюють під маленьким гірським водоспадом, а температура у тіні сягає сорока градусів, не можеш не дивуватися людській витривалості.
Проте любителям спокійнішого відпочинку є що подивитися й не виїжджаючи з міста. У центрі туристичних Сусса, Туніса й Хаммамета збереглися стародавні Медіни (“старе місто”). Великий круглий мур, всередині якого лабіринтом простягаються вузенькі вулички з крамницями та помешканнями арабів, пахощі спецій та шум моря змушують відчути себе часточкою стародавньої та величної культури.