Право на хамство

Такі сцени з нашого життя, на жаль, стали звичайною буденністю, на яку вже ніхто не звертає уваги. Хамлять усюди: в маршрутках і магазинах, базарах і супермаркетах (хоча там персонал ще більш-менш вихований), чиновники й депутати (всіх рівнів без винятку), бізнесмени і сантехніки. Це стало буденним міжкласовим явищем.
Скільки разів вам доводилось попадати “під роздачу” шефа, коли у нього поганий настрій? А скільки разів самі зривали злість на підлеглих, чоловікові, дружині, дітях (потрібне підкреслити)? Тільки чесно…
Хамство стало звичним явищем у нашому житті. І то не дивно. Ми це бачимо в телевізорі – від тих, хто нами керує. Депутати виривають з рук мікрофони у журналістів і б’ють відеокамери. Луплять один одному пики. Прем’єр хамить Президенту, а той у свою чергу відповідає “взаємністю”. Спікер ніби намагається всіх помирити – і хамить обом… Хамство стало другим ім’ям української політики. І на жаль, українського життя...
Бо ми, як діти, дивимось на своїх батьків-керманичів (прости Господи за таке порівняння), копіюємо їхню поведінку. Чому їм можна, а нам – ні?
Наслідуючи їх, ми ніби прирівнюємось з ними у статусі. Чи скоріше зганяємо свою злість через те, що цей статус для нас недосяжний. Депутатський значок ніби дає право на хамство. І відповідальність за це ніхто не понесе.
Не нестиме відповідальності й водій маршрутки за те, що образив пані, бо немає такої статті у Кримінальному кодексі. А якщо і є, то добитись справедливості в української феміди навряд чи вдасться. Але вихід є.
Просто наступного разу, коли вам захочеться зігнати на комусь злість, згадайте, що не потрібно копіювати тих, хто на верхівці соціальної піраміди. Навчіть своїх дітей бути ввічливими і поважати оточуючих. Бо від вашого прикладу залежить, яким буде ваше чадо. Згадайте, що крім права на хамство у вас є право на вибір. І саме від вашого вибору залежить, чи стане в нашому повсякденному житті менше зла і хамства. І цей вибір – справа кожного…