Найвпливовіші люди Рівненщини [6–10]

6.7. Ректор-герой
Ім’я: Ігор ПАСІЧНИК
Посада: ректор Національного університету “Острозька академія”
На Рівненщині майже немає місцевих брендів. Дітище Ігоря Пасічника – щасливий виняток: Острозька академія за 15 років стала тим, чим інші університети не стали й за 100. У 1994-му серйозні люди не приховували іронії: “Яка академія може бути в райцентрі?” Сьогодні колишніх скептиків не чути, а будь-який кандидат в Президенти вважає за честь почати виборчу кампанію саме в Острозькій академії, над входом до якої висить не портрет глави держави, а реклама наукового інтернет-блогу.
Сам Пасічник розглядає відродження академії в такий короткий час і буквально на порожньому місці як Боже провидіння. Невідомо, як там з Божим провидінням, але талант Ігоря Пасічника – неперевершений. Доктор психологічних наук, який півтора десятка літ тому особисто охороняв будівельні матеріали на місці колишнього пустиря, має міцне рукостискання, американську посмішку, “доступ до тіла” найвищих посадовців держави і надійні контакти з заокеанською діаспорою. Водночас – може по-батьківськи погладити студента, якого викликав “на килим” за негідний вчинок, або ж особисто завести в приймальну комісію вступника, який розгубився на академічній території.
У досить скромному кабінеті єдиного на Рівненщині Героя України частенько відчинені двері. Можливо, тому не прижилася спроба юних хакерів створити ректорові сторінку в соцмережі “В Контакте” – він і так поруч. Кажуть, може зупинити студента, який поспішає на пари, й просто розпитати про життя, ще й пообіцяти, що йому нічого не буде за запізнення. Студенти – віддячують за увагу до себе: під час попереднього відбору кандидатів на “Великих українців” Острозька академія вразила організаторів тим, що тут з великим відривом переміг не Бандера, Хмельницький чи Ярослав Мудрий, а... діючий ректор.
А тим часом Пасічник старанно дистанціюється від політики, пишається репутацією керівника некорумпованого ВНЗу, запрошує до викладання модних серед молоді письменників і дарує випускникам золоті злитки. Усе це в підсумку і створює те, що зветься силою бренду. За гроші цього не купиш.


6.7. Видавець-рибалка
Ім’я: Віктор ДАНИЛОВ
Посада: директор ТРК “Рівне 1”, депутат облради

Піком політичної впливовості Віктора Данилова був квітневий день 2002 року, коли новоспечений обранець сарненчан і тодішній лідер місцевих рухівців балотувався на посаду голови обласної ради. Від початку було зрозуміло, що в жорстко поляризованій облраді ніхто, крім рідної “Нашої України” за Данилова не проголосує. Але він мужньо виголосив програму з головної трибуни області й під обурені вигуки членів провладної “Злагоди” публічно заявив про те, про що інші (а найперше – члени тієї самої “Злагоди”) знали, але мовчали – про фальсифікацію виборів.
Минуло сім років, і нині головна турбота політика Данилова, який за цей час встиг перейти із призабутого нині Руху в молодший за віком, але ще більш призабутий “Єдиний Центр” – боротьба з браконьєрством. Завзятий рибалка, він розгорнув ледь не війну проти “рибної мафії”, яка “кришується” у високих кабінетах. Як кажуть, ніякої політики – за природу прикро.
Головна зброя Віктора Данилова – слово. Слово, яке поширюють підконтрольні йому ЗМІ. Саме в цьому полягає справжня впливовість двічі депутата облради. Партії приходять і зникають – а медіа-бізнес залишається. Тим більше, останнім часом у Данилова виходить віртуозно не змішувати одне з іншим. Достатньо сказати, що діяльність партії, до якої нині входить Віктор Данилов, найменше висвітлюють... саме ЗМІ, власником яких він є. І така незалежність лише підсилює впливовість рівненського медіа-магната. А багаторічна політична діяльність Віктора Данилова конвертувалась у корисні контакти у владних кабінетах. Кажуть, місцеві політики часом запрошують двічі депутата облради допомогти вирішити складні питання. Тим більше, Данилов – завжди готовий. Слова “треба людям допомогти” – одні з найуживаніших у його лексиконі. Не дивно, що нині він – один з найавторитетніших в Україні регіональних видавців. І причина – не лише в інноваціях, які “даниловські” ЗМІ продукують швидше за інших, а й у репутації, яка будувалась роками. А де репутація – там і гроші, і вплив.

8. “Хитрий гуцул”
ім’я: Роман ВАСИЛИШИН
посада: голова фракції “Відродження” в облраді
Політичний досвід і життєва мудрість — головні козирі Романа Василишина. Після закінчення каденції голови облради в 2006 році він все одно залишається авторитетним політиком на рівненському небосхилі.
Багато говорили, що про себе Роман Василишин заявить на позачергових виборах міського голови Рівного в листопаді 2008-го. Мовляв, виставить свою кандидатуру чи підтримає друга Миколу Сороку. Але сталося не так, як гадалося — на виборах став довіреною особою директора “Рівнеоблводоканалу” Володимира Хомка. Ставка, яку зробив “хитрий гуцул” (так у тісних колах називають уродженця Івано-Франківщини), виявилася виграшною. Які дивіденди від цього одержав — поки невідомо, бо не посів жодної посади в системі влади Рівного. Натомість допоміг знайти спонсора для вмираючого футбольного клубу “Верес”. Фінанси у рівненських футболістів тепер вливатиме страхова компанія “Княжа”, в якій працює заступником директора.
У бізнесі відзначився ще тим, що страхова компанія хотіла побудувати власну клініку. Земельну ділянку вирішили просити в обласних депутатів. Це й не дивно, бо Роман Василишин для багатьох обранців досі авторитетний колега. Хоч і займає крісло в останньому ряду сесійної зали, його роз’яснення у критичних ситуаціях часто розряджають обстановку. Він — митець компромісів, часто вживає слово “конфронтація”, якої завжди намагається уникнути. Одразу видно — дипломат від Бога. Саме ця риса дозволяє Роману Василишину тривалий час залишатися політичним довгожителем.

9. Березнівський “батька”

Ім’я: Валентин КРОКА
Посада: заступник голови Рівненської обласної ради

Валентин Крока славиться своїми опікунськими здобутками. І його впливовість у першу чергу ґрунтується саме на якісних людських взаємостосунках. Чому якісних? Тому що переважна кількість людей, які все-таки сподіваються знайти допомогу у стінах обласної ради – звертається саме до нього. У ЗМІ не раз згадувалась історія про те, як Валентин Крока став хрещеним трьом дівчаткам-близнятам, мама яких померла під час пологів. Більше того, влаштував їхнього батька Володимира Мартинчука до себе на роботу – в апарат обласної ради.
Та й взагалі Валентину Івановичу можна було б нагороду якусь дати – як світочу справжніх міцних сімейних традицій. Одна з його дочок, наприклад, із чоловіком та двома дітьми мешкає в Обарові – разом з батьками та бабусею у приватному будинку, а не в дорогій квартирі десь у центрі Рівного (як більшість дітей місцевих чиновників та політиків). А от кар’єру робити йому допомагала дружина Лідія моральною, можна сказати, підтримкою. У чому і сам зізнавався Валентин Крока: “Якби не дружина, я зараз не обіймав би цю посаду. Адже моя Ліда постійно підтримувала мене, допомагала долати труднощі на професійному шляху”… Звісно, куди ж ви, чоловіки, без жінок.
Втім, якщо як людині Кроці можна поставити усі 12 балів, то як політику – не ставлять і восьми… Головним чином – тому, що досі лишається одним з перевірених БЮТівських кадровиків-апаратників, не виходячи за рамки цього статусу. Справа навіть не в тому, що за всю його професійну діяльність він так і не позбувся звання “вічного заступника” (та й особливих намагань змінити цей статус не помічали), не в тому, що він так і не навчився “красному” трибунному слову. Але іноді не вистачає йому, можливості, мужності чи що, висловити власну думку (хоча вона у нього завжди є), яка суперечила б партійній. Цитата з одного з останніх інтерв’ю: “У мене є своя особиста думка, але до голосування я не хотів би її озвучувати. Як дисциплінований депутат, голосуватиму так, як вирішимо на засіданні фракції”.

10. Пастир духовний
Ім’я: ВАРФОЛОМЕЙ (Віктор Володимирович Ващук)
Посада: Архієпископ Рівненський та Острозький Української Православної Церкви
Архієпископ Варфоломей став єдиним представником духовенства, який потрапив до списку найвпливовіших людей Рівненщини. Можливо, це пов’язане з нещодавнім приїздом патріарха Московського та всієї Русі Кирила, який отримав чималий резонанс серед політиків, духовенства та вірян. Звісно, це сприяло тому, що й ім’я архієпископа Рівненського та Острозького УПЦ почало частіше згадуватися. Хоча, з іншого боку, владика Варфоломей вже 14 років на Рівненщині. За цей час лише в Рівному, де було всього чотири громади УПЦ, стало десять і в них регулярно проводять богослужіння.
В одному зі своїх інтерв’ю 56-річний архієпископ Варфоломей розповів, що його призначення на Рівненську єпархію стало важким випробуванням. По-перше, дуже не хотілось йому розлучатися з духовенством та парафіянами Сумської єпархії, яку до того очолював. Тим більше, що в день прощання з сумчанами архієпископа прийшов провести цілий військовий оркестр. “Тому я з певною гордістю і певним гумором говорю всім ще й сьогодні, що я – єдиний архієрей в Україні, якого паства провела з музикою”, – зазначав Варфоломей.
Через міжконфесійні чвари архієпископу довелося залишити і Волинь. Хоча перебуваючи там на посаді секретаря Волинсько-Луцької єпархії, йому вдалося відродити Луцьку духовну семінарію (пізніше Варфоломей стане її ректором).
А починав владика Варфоломей свій духовний шлях зі сільського священика. Хоча він зізнавався, що не відразу хотів пов’язувати своє життя зі службою Божою: “З часом ця думка тільки укріплялась, але я боявся зізнатись у цьому навіть самому собі. Вже тільки після служби в армії, ставши цілком дорослим, я звернувся до протоієрея Іоанна Догмата, який жив тоді в Луцьку, допомогти мені в моєму намірі”.