Шумахер” Ярослава Гаврилова

Про поєднання приємного з корисним
— Кажуть, що той, хто багато подорожує, — той насправді живе…
— Так, для мене подорожі — це свобода. Це рух, динаміка, постійно щось нове. Дуже складно тривалий час перебувати в одному місці. Для мене це катастрофа! Мабуть, тому й подалась у туристичну сферу. Мені пощастило: моя робота — це поєднання приємного з корисним J. Я люблю їздити по області, і тим більше мені доводиться це робити. От, наприклад, останнім часом буваємо на Нобелі. Дуже далеко, звісно, та й дорога туди ненайкраща. Але там надзвичайна краса! А ще я люблю послухати там… тишу. Вважаю, що на сьогодні от такі куточки у Володимирецькому, Зарічненському районі варто оберігати. Тобто слід намагатися зробити все, щоб їх оминув процес урбанізації. Ті, хто справді хоче відпочити на лоні природи, добереться туди і так. Це навіть краще, якщо буде оптимальна кількість туристів. Коли туристів забагато на один квадратний метр — втрачається вся суть відпочинку.
— Вас особисто вразили якісь нетипові проекти за кордоном?
— У Польщі, наприклад, є такий Ельблонгський канал. Поляки зробили з нього успішний туристичний об’єкт: такий пароплав, який спочатку іде по воді, а потім, щоб піднятися, він їде по рейках. Для цього існує ціла система переміни рухового механізму. Але все це було зроблено зусиллями ентузіастів. Це щось на кшталт нашого “Поліського трамвайчика”. Ще одна річ, яка мене надзвичайно вразила, — це величезний екран у центрі Відня, на якому демонструють різноманітні концерти. Стоїть близько тисячі стільців, які щоранку виставляють та щовечора збирають.
— Ви все ж перевагу надаєте сільському туризму чи подорожам “дикунами” з наметами?
— У молоді роки, звісно, ми завжди їздили з наметами, у дрімучі ліси J. Але якщо тепер є можливість відпочивати з комфортом, чому б і ні? Тим більше зараз і намети вже не ті — з усіма можливим зручностями. От мій син, наприклад, затятий гірський турист. Карпати — його друге місце проживання. Тому у спорядженні для таких подорожей він — профі. Та й чоловік у мене, незважаючи на те, що складає враження спокійної людини, дуже непосидючий. Де ми тільки з ним не бували! Я взагалі, до речі, хотіла стати вчителем географії. Але батьки мене відговорили, бо самі вчителі J.

Про жіночу вправність…
— То ви все ж яку освіту здобували?
— Перша моя освіта — “водний”, інженерний факультет. Зізнаюсь, що зараз це суттєво допомагає мені у роботі — розбиратися в різних технічних моментах. Пізніше я закінчила Київський інститут туризму, менеджменту і права, а також Національну академію державного управління. З часів навчання у “водному” у мене залишилась любов до креслення. Я із задоволенням розмалювала величезні ватмани!
— Ви взагалі складаєте враження емансипованої жінки. Ви себе такою вважаєте?
— Мабуть, так. Почнемо з того, що мені це дозволяють. Сім’я, наприклад, сприймає це з повагою і розумінням. Я вдячна за це чоловікові та сину. Я приймаю рішення, можу дати раду сама собі і своїй родині.
— А як щодо емансипованих стосунків “чоловік-жінка”?
— У родині у нас — демократія. Прийняття одноособових рішень для мене закінчується за межами цього кабінету. Як правило, раджусь і з сином, і з чоловіком. Розумієте, ми й так часто з чоловіком у відрядженнях, тому хочеться єдності. Син іноді скаржиться, що йому доводиться лишатися самому. “Два дні я ще можу сам побути, але не більше”, — каже Ярослав. У моєму розумінні родина — це повага. Повага, у першу чергу, до домашніх справ, які виконує жінка. Чоловік, до прикладу, мені завжди по дому допомагає. Звичайно, жінка є жінка — вона може робити одночасно десять справ. Чоловіки цього не вміють і, мабуть, не повинні вміти. Я люблю завжди купувати речі з чоловіком, оскільки він може мені сказати, чи подобається ця річ йому.
— Ваш чоловік, до речі, чим займається?
— Працює комерційним директором на заводі “Технопривод”. Через це в нього часто бувають закордонні відрядження.

…і нежіночі захоплення
— Всім відома пристрасть жінок до розмов. З подружками любите попліткувати?
— Ви знаєте, навпаки. Через це на мене навіть подруги часом ображаються J. Я не вмію годинами обговорювати якісь світські події.
— До речі, чула, що ви — непоганий водій…
— Кажуть, що так. Взагалі керувати автомобілем — це моя давня мрія. І, дякуючи чоловікові, за кермом я впевнено почуваюсь і доволі вправний водій. Обожнюю швидкість! Звичайно, дбаю про всі заходи безпеки. Але, думаю, “ліхачества” повинно бути в міру. Якщо я десь на незнайомій дорозі, то веду себе набагато обережніше.
— Якщо судити за приципом “протилежності сходяться”, то ваш чоловік навпаки повинен бути дуже спокійним?
— Хто його не знає, то дійсно вважає Олексія спокійним J. З іншого боку — він різко реагує на невідповідальність. Олексій часто нарікає на те, що люди не цінують свій ККД — коефіцієнт корисної дії. Тому на роботі він — суворий керівник.
— А якогось екстремального відпочинку не пробували?
— Наша спільна з чоловіком мрія — стрибнути з парашутом J. Ми, звісно, їздили і на квадроциклах в Єгипті. А ще Славко “підсадив” нас з чоловіком на гірські лижі. Це, до речі, теж була одна з моїх мрій: лижний костюм без діла декілька років лежав. А в цьому ми нарешті поїхали в Буковель. Я навіть не знала, що ці черевики такі важкі! Таке враження, що по п’ять кілограмів на ноги наділи! J
— Що, на вашу думку, потрібно, аби бути хорошою дружиною та мамою?
— Мабуть, головне — це намагатись не ламати людину. Повинна бути взаємоповага між чоловіком і дружиною, між батьками та дітьми. У кожного свій характер, свій норов. Знаєте, пригадала один цікавий факт. Буває, що Славко часом мені радить, що одягати J. От так подивиться критичним поглядом вранці і скаже: “Мамо, ти в цьому на роботу не підеш!” Перший раз мене це справді вразило. Але тепер я завжди прислуховуюсь до його думки. Я вважаю, що це — супер, коли чоловік може підказати жінці, як гарно виглядати.

Про важливі дрібниці
— Ви, до речі, в одязі чому перевагу надаєте?
— Брючним костюмам. Коли ще була не на керівній посаді, то могла собі дозволити якісь більш легковажні речі: шорти наприклад. Тепер же намагаюсь і так, щоб презентабельно, і водночас зручно було…
— А чоловік ваші дрібні жіночі забаганки частіше задовольняє чи ігнорує?
— (Сміється) От тут чоловік у мене найкращий. Що б мені не захотілося, він у той же час може поїхати і купити J. Я, наприклад, дуже люблю “Пташине молоко”. В мене з ним дитячі спогади асоціюються. Колись дуже любила грильяж.
— Так розумію, що солодощі полюбляєте. За фігуру не переживаєте?
— Переживаю! (Голосно сміється) Доводиться часто обмежувати себе у тістечках, наприклад.
— А як щодо вашого чоловіка — чим до нього можна піддобритись?
— М’ясом. Як він каже, шматочком тваринки J.
— Насамкінець, повернімось до теми емансипації. Батьки розповідали, чому назвали вас дещо чоловічим ім’ям Ярослава?
— Я взагалі-то мала бути третім сином (посміхається у відповідь на мій здивований погляд – авт.) Коли я народилася, мої батьки вже мали двох набагато старших доньок і чекали сина. А родилась я J. От і вирішили хоча б чоловіче ім’я дати. Мабуть, так уже мені судилося: не народитись чоловіком, але стати емансипованою жінкою…