“Учительський вірус”

Освітянську кар’єру у 1983 році розпочав вчителем історії у ЗОШ №11, потім перейшов вчителем історії у 17 школу, у 1990 році перейшов у школу №27 на посаду директора.
— За фахом я історик. Але у той час, коли закінчив університет, більшість випускників йшли працювати вчителями у школу. Тому також став вчителем. Школа — дуже хороша майстерня, де куються характери. Школа формує вміння поводитися, культуру стосунків, мови, це і відповідальність за свої слова, розуміння вагомості того, що робиш. Школа — то життя. Хто не працював у школі, той не зрозуміє, що означає 1 вересня, коли тремтливо на серці. Досвід роботи у школі дав багато для життя, відклав позитивний відбиток на мої теперішні дії. Навчився слухати, оцінювати не лише інших, а й себе! Коли був сам школярем, то як і всі, мав улюблених вчителів і не дуже, тих, кого боявся, але вони були взірцем, коли почав сам працювати вчителем. Школа — свого роду наука виживання, директор — це не лише кращий вчитель, це і господарник, і менеджер. Потрібно знати все і про приміщення, і про вчителів, і про учнів, їх батьків, забезпечити навчальний процес. Працював директором у такий період, коли не було де крейди купити. Коли у 1998 році став депутатом, сподівався, що допоможу вирішити ті проблеми, які не міг вирішити, будучи директором школи. Люблю роботу з людьми, дітьми, любив працювати директором. Коли йшов зі школи — плакав. Завжди приходив потім на запрошення колективу на шкільні свята.

Валерій ГУСАК, власник сервісної структури “Домова служба”, випускник Рівненського педагогічного інституту ім. Мануїльського:
— Два роки працював у Білівській школі вчителем фізики, хоча за фахом вчитель інформатики та трудового навчання. Одразу директору казав, що я тут ненадовго. У системі освіти працювати не хотів, бо незгідний з нею, хоча учительський вірус у мені є. Кажуть, що вчитель — це хвороба, так от я нею хворію. Роки в інституті можу розділити на дві частини: власне навчання на педагога та життя в студентському гуртожитку. Те, що стосується освіти — давно забулося. Те ж, що стосується гуртожитку, то вдячний ВНЗу за досвід активного громадського життя. За п’ять років навчання організовував і студентські вечірки, і грандіозні страйки. Пам’ятаю, якось серед зими від опалення відрізали кілька гуртожитків, у кімнатах було -5 градусів. Тоді була хвиля страйків, щоб теплопостачання відновили. Пізніше був учасником профспілкових страйків. Роки навчання дали мені досвід організатора, розуміння того, як можна, а як ні, а ще навчили дипломатії. Не погоджуюся із навчальною системою тому, що ті знання, які зараз дають дітям, були актуальні 30 років тому, а не зараз. Життя змінюється, під це потрібно і модернізувати процес навчання. Зараз 12 років діти проводять у школі, а потім ще 5 в інституті. Сучасна система освіти губить людей. Те, що був активним студентом, дало мені орієнтацію в житті, здобув ті знання, які дозволили мені стати підприємцем, на заняттях цього не навчають. У 2002-му створив і розвиваю велику сервісну структуру “Домова служба”, вона вже виростає за межі Рівного і скоро буде в усій Україні. Тому і зараз я навчаю інших і навчаюся разом з ними.

Михайло КРИВКО, голова Костопільської РДА, випускник Рівненського педагогічного інституту ім. Мануїльського:
— Працював вчителем недовго, лише три з половиною роки. На той час в органах державного управління та місцевого самоврядування була особлива, відмінна від теперішньої, політика. Усе вирішувала партія. У ту схему я не вписувався. Так сталося, що зі школи мене перевели працювати у облвиконком. У сфері управління працюю ось уже 30 років. Розумію, які процеси відбуваються у сфері освіти, намагаюся відстоювати інтереси цієї галузі. Політика облради з формування бюджету на цей рік була чіткою, жодної копійки, передбаченої на освіту, не перекинули на іншу галузь. Оббирати дітей — це неправильно. З таким же підходом працюватиму і наступного року. Ніколи не шкодував про те, що вибрав професію вчителя. Кандидатську дисертацію захищав в університеті ім. Тараса Шевченка.