“Розбір польотів” Станіслав Рязанов часто проводить уночі

— Ви — власник відомої в місті та області будівельної компанії. Зараз маєте замовлення?
— Будівельна галузь нині повністю стоїть. Поки не буде фінансування, вона не запрацює. Думаю, через два роки настане великий бум продажу квартир і суттєво підвищаться ціни. Нині будую житло за рахунок фінансових дотацій уряду. Мені дали гроші на добудову будинків у Костополі та Здолбунові. Квартири в них продам собі у збиток, зате взимку не буду опалювати один об’єкт. Водночас у Костополі соціальне житло на 172 квартири вже готове на понад 70 відсотків. Влада міста дивується швидким темпам будівництва. Натомість окремі чиновники, які сидять у владі заради власних інтересів, не дали мені можливості завершити будівництво 108 квартир у Костополі. Зокрема, це житло область не одержить через амбіції начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Рівненській області Миколи Тарасенка. Про це я повідомив керівництву області, але реакція відсутня.
— Станіславе Анатолійовичу, чому вирішили запустити фабрику з виробництва індичих делікатесів?
— Ця ідея в мене в голові крутилася ще п’ять років тому. Іноземні бізнесмени мені не раз говорили, що багатство України визначається не грошима, а мільйонами тонн чорнозему. Вважаю, якщо країна стане активніше розвивати сільське господарство, то в Європі закриються чимало підприємств. Фактично, Україна має потенціал стати другим Китаєм. Я довго шукав майданчик під фабрику. Чимало чиновників продавали старі корівники частинами, що унеможливлювало створити санітарну зону для виробництва. У селі Жадківка під Корцем купив цілий тваринницький комплекс. Коли приїхав, то з даху втікали 50 юнаків, які ламали стіни. Нині я все відновив.
— На якій стадії проект?
— До запуску готовий на 50 відсотків. Провів переговори з німцями, які готові мені надати вигідний кредит на п’ять років для купівлі обладнання (показує проект німецьких спеціалістів – авт.). Щоб запустити фабрику, бракує грошей. Необхідна дуже велика сума. Думаю, що скоро пожвавиться кредитування і я зможу взяти позику.

“Бідних не можна брати в депутати”


— На ваш погляд, яким бізнесом вигідно займатися під час кризи?
— Навіть під час Другої світової війни люди збирали урожай. Що б не трапилося, а сільське господарство працюватиме. Я підрахував: індича ферма у рік виготовлятиме дві тисячі 700 тонн м’яса. Якщо з кожного кілограма індичини матиму хоча б один долар, то мій дохід складатиме майже три мільйони умовних одиниць.
— Чому заглух проект будівництва автодрому на Млинівській?
— У заступників міського голови Олексія Хмилецького та Сергія Васильчука свої плани на цю земельну ділянку. В обмін місту я пропонував квартири, обіцяв побудувати автодром, на якому виступали б спортсмени з усієї Європи, але... Думаю, заступникам за цю ділянку раніше пропонували гроші. Керівник міста Володимир Хомко мене до останнього моменту підтримував. Утім, йому показали ділянку поруч з тією, яку я хотів одержати під автодром. Водночас втратив підтримку окремих депутатів. Зокрема, Анатолія Чугуєвця, котрий діє за принципом “і вашим, і нашим”. Я вважаю, що бідних людей не можна брати в депутати. Мені теж пропонують хабарі за проштовхування певного проекту. Втім, я ніколи не беру, бо якщо проект реальний і принесе користь місту, то й так його підтримаю. Пригадую, коли нові депутати одержали земельну комісію Рівнеради після Олексія Хмилецького, то всі його столи були завалені документами. Перший рік збиралися два рази в тиждень, щоб усе розгребти. Це сьогодні ти здав документи і маєш через місяць результат. Раніше все тягнулося роками.
— Як оцінюєте роботу Володимира Хомка?
— Поки стосунки з керівником міста мені подобаються. Головне, щоб Володимир Хомко не потрапив під вплив цих двох заступників.

Постійно сперечається з собою


— Пам’ятаєте, коли заробили перші гроші?
— У вісім років лазив з мішком у садок госпіталю. Там збирав яблука та здавав на харчокомбінат по п’ять копійок за кілограм.
— А великі?
— У Сибіру, куди на заробітки їздив з будзагоном. За місяць одержував до двох тисяч карбованців — шалені гроші, як на 70-ті роки.
— Звідки у вас комерційна жилка?
— Це дано багатьом людям. Якось у мене зібралися великі люди, не буду називати прізвища, та запитують: “Що таке гроші?” Я у відповідь: “Гроші ніколи не принесуть гроші, якщо не працюватимеш постійно!” Тоді ти їх цінуватимеш і вкладатимеш куди слід.
— Тобто, треба віддаватися справі...
— Вкладати розум і руки. Якщо працювати лише за гроші, вони прийдуть. Втім, в один момент чухаєш голову: “Куди ж вони поділися? Чому не догледів?” Ось через кризу вліз у великі кредити, які дуже тяжко повертати.
— Може, це буде некоректним питанням: у вас є синдром Наполеона, який приписують людям не дуже високого зросту?
— Ні, в мене відсутні амбіції. Я ніколи сам себе не підношу. Часто прокидаюся вночі та проводжу “розбір польотів”. Одна частина каже, що все нормально, а інша: “Чому промовчав?” Щоб вона не “виламувалась”, переступаю через першу, висловлюю свою думку прямо в очі, щоб не відступати назад.
— Уже не раз так переступали через себе?
— Звичайно, краще через себе переступити, ніж потім гризти. З віком стаєш більше цікавитися психологією, починаєш аналізувати життя.
— Кажуть, що лише сильні люди можуть себе критикувати...
— Не знаю, наскільки сильний я, але сам із собою постійно сперечаюся. Легше відразу все сказати, відрізати всі шляхи відступу. Тоді себе нормально почуваєш. Хоча я постійно йду на компроміси — у цьому суть життя. У глобальному сенсі треба гнути свою лінію, а в дрібницях не варто впиратися. За малим ми не бачимо великого.

Здасть партквиток через принципи


— Вас характеризують як майстра компромісів. Як вдається досягнути згоди?
— Треба постійно ставити себе на місце іншої людини. І ще задавати собі питання, що б ти зробив у його становищі. Після цього стає зрозуміло, як слід діяти.
— Раніше ви часто скаржилися на чиновників. Статус депутата допоміг вирішити хоча б частину проблем?
— Звичайно. Маю можливість поскаржитися, і мої звернення зобов’язані розглянути.
— Будете балотуватися в Рівнераду в травні наступного року?
— Так, бо навіть коли виникали протиріччя з блоком, я казав керівникам партії, що в разі примусу здам квиток.
— Не розчарувалися в лідері БЮТ?
— Ні, бо це дуже розумна жінка. Альтернативи зараз немає. Хоча я не знаю, як Юлія Тимошенко поведе себе на посаді президента країни. Цій жінці повірив, коли під час революції вона міліціонерам роздавала гвоздики. Цього мені виявилося достатньо, щоб вступити в партію “Батьківщина”. Перед цим мені пропонували піти в Соціал-демократичну партію України (об’єднану). Запросили на з’їзд у столицю, який я покинув через годину. Один підприємець з Криму поскаржився, що з нього вимагали велику плату за воду. Він не зміг заплатити, а тому її просто стали скидати в море. Леонід Кучма якось мляво на цю проблему зреагував. Я просто взяв і пішов, бо не міг на це дивитися. Після цього відмовився приєднатися до есдеків.

У житті пробивався сам


— Син Олександр допомагає у бізнесі?
— Він — моя права рука. Справи в Олександра йдуть непогано. Втім, мене хвилює його м’якість у ставленні до чиновників.
— Звідки в нього потяг до автоспорту?
— У старшого Андрія душа до цього не лежить. Натомість Олександр постійно виступає на змаганнях, став чемпіоном України, одержав звання майстра спорту. “Жигулі” я давав йому ще в 12 років. Цим переслідував лише одну мету — аби син займався конкретною справою.
— Збулася ваша дитяча мрія?
— Я ріс без батька, тому в житті пробивався сам. Постійно хотів солодкого. Пам’ятаю, якось до нас у гості завітав сусід, який повернувся з Німеччини. У чай кинув десять кусочків цукру, які я не міг собі дозволити. Це назавжди залишилося в мене в пам’яті. Працювати почав рано — ще в школі. В інституті організовував хлопців, щоб розвантажували вагони. Ще три роки паралельно працював пожежником.
— Знаю, що займаєтеся благодійністю. Кому допомагаєте?
— Лікарням і дитячим будинкам. Тут, правда, існує одна проблема. Часто один інтернат списує меблі, які я купляю та даю іншому закладу. Тобто гроші ідуть в кишені. Я запитую: “Як так може бути? Навіщо списувати нормальні речі?” Це просто комусь вигідно.
— Уже рік їздите на позашляховику Toyota Land Cruiser 200. Він виправдав ваші сподівання?
— Джип практичний, бо часто доводиться добиратися до об’єктів будівництва бездоріжжям. Він відповідає всім робочим вимогам і належить до представницького класу. Раніше їздив на Camry, відгуки про який лише найкращі. Я знаюся на автомобілях, змінив їх багато. Нині став цікавитися новішою версією моделі Land Cruiser 200.