“Опер” Ігор Запорожченко став лісником

У міліції – чверть століття

— Скільки років віддали міліції?
— Моя вислуга — 34 роки, бо кожен рік вважався за півтора. Загалом, у карному розшуку пропрацював чверть століття.
— З дитинства мріяли стати міліціонером?
— Ні, лісником. Після закінчення школи пішов працювати на газорозрядний завод, бо не вступив в інститут інженерів водного господарства. За направленням з підприємства став навчатися в Ленінградському електротехнічному інституті імені Леніна. Оскільки там мені не подобалося, пішов в армію. Служив у Карелії, де знімався відомий радянський фільм “А зорі тут тихі”. Після армії вступив до Львівської спеціальної середньої школи міліції імені Дзержинського. До Рівного повернувся і влаштувався інспектором у міськвідділ. У 2000 році посів посаду начальника відділу оперативних розробок на території Західної України в Міністерстві внутрішніх справ.
— Ігорю Станіславовичу, на ваш погляд, в чому основна проблема міліції?
— Мене вразила традиція, якої нині дотримуються випускники академії. Дивився сюжет на телебаченні, що під час вручення дипломів на них сиплять копійки, а під погони засовують купюри. То вони йдуть заробляти гроші чи служити народу? Це дико, бо такі міліціонери не розкриватимуть злочини чи боротимуться зі злочинністю, а “відбиватимуть” витрачені на навчання кошти батьків. Переконаний: аби працювати в міліції, треба мати бажання та досвід. Раніше в органи йшли служити після армії, а тепер 20-річні хлопці уже вирішують людські долі.
— Одне з останніх місць роботи — керівник спецпідпрозділу “Сова”. Багато “висяків” розкрили?
— Працювати вільнонайманим — це важко. Часто ділився досвідом з колегами на нарадах. Загалом, за рік увесь особовий склад карного розшуку разом зі спецпідрозділом “Сова” розкривав до ста злочинів минулих років.
— Назвіть найрезонансніші...
— Вбивства директора продринку Володимира Новосада та ватажка злочинного угруповання Сергія Стадницького (Тернопільського) навряд чи хтось розкриє. Причина проста — це нікому не вигідно.

На уклін до Червонія не пішов

— Після “помаранчевої” революції вас звинуватили у зв’язках зі злочинним світом. Хто в цьому був зацікавлений?
— У 2005 році розпочалося полювання на ”перевертнів” і просування владою “своїх” керівників міліції. Я вже перебував на пенсії, коли мені запропонували посаду першого заступника начальника обласної міліції, керівника кримінального сектору. Натомість тодішній голова Рівненської ОДА Василь Червоній на цьому місці бачив В’ячеслава Чайку. Щоб я не заважав, треба було щось придумати. Коли мені надійшла пропозиція від міністра Юрія Луценка, я написав рапорт, і тоді розпочався скандал. Вирішив не триматися за крісло, бо розумів, що замість роботи постійно б сварився з керівником області.
— Чому не спробували розставити всі крапки над “і” на особистій зустрічі з Василем Червонієм?
— Тоді б це виглядало, що пішов до нього на уклін. Потім перетворився б на ручного міліціонера, як В’ячеслав Чайка, який закінчив нічим — його звільнили з органів.
— Ви не шкодуєте, що покинули міліцію? Не виникає бажання повернутися?
— Ні, бо все одно рано чи пізно треба йти у відставку. Перший рік-два хотів повернутися, а нині це минулося.
— Багато керівників обласної міліції обіцяли, що поборють таке явище, як валютні п’ятачки. Цікавлюся у вас, як досвідченого оперативника, це можливо?
— Загалом, рівень злочинності дуже легко перевірити. Всі керівники оперують показниками, але їх легко піддати сумніву даними про наповненість слідчого ізолятору. Якщо затримані сплять в гамаках — це показник роботи міліції. А цифри можна будь-які написати — це гра статистики. Нині генералів багато, а толку мало. А з валютними п’ятачками не слід боротися. Достатньо створити нормальні умови для обміну валюти. Діяльність валютних п’ятачків вигідна багатьом, у тому числі й банкам. Хіба окрім цього немає з чим боротися? Треба, щоб громадяни цілими та неушкодженими поверталися додому. В Рівному досить гостро стоїть проблема нестачі нарядів патрульної служби.
— У програмі “На часі” на “Рівне 1” начальник обласної міліції Ярослав Голомша пояснив це відсутністю достатньої кількості співробітників...
— Можна скоротити офіцерські посади у службі боротьби з економічними злочинами, управлінні боротьби з організованою злочинністю, яке повністю себе віджило. Більше міліції на вулиці — менше роботи в кабінеті. Нині обласне управління міліції мені нагадує жіночий клуб. Кожен прилаштував свою дочку, щоб нічого не робила, потім пішла в декрет при званні. А якщо перехоплення злочинців і треба стояти з автоматом? А міліціонер у колготах... Ще злочинець забере автомат. Який пілот, такі й бомби.

“Бізнесмен з мене – нікудишній”

— Але ж на пенсії вирішили не сидіти....
— Нині працюю начальником служби безпеки в ”Альфа-банку” та заступником директора з режиму торгово-розважального центру “Чайка”. Також заснував власну охоронну фірму “Захід-Вест”. З однодумцями в Соснівському лісництві Березнівського району стали користувачами мисливського господарства ”Вест-Хантер”, яким керую. Відкрив рибальський магазин, бо люблю рибалити. Фактично займаюся тим, що приносить задоволення. Чому б не використати багатий життєвий досвід собі на користь?!
— Як виникла ідея створити охоронну фірму?
— Якщо проаналізувати місцевий ринок охоронних послуг, то виявиться, що рівненських компаній в місті практично немає. Всі зі Львова чи Києва, бо ліцензія МВС діє на всій території України (показує свої дозвільні документи, які висять у рамках на стіні робочого кабінету – авт.). У мене теж є об’єкти, які охороняю в Ужгороді. Планував створити приватне детективне бюро, вивчив відповідний проект закону, але після цього відмовився. Це агентство не приносило би прибуток через малу кількість замовлень та неврегульовану законодавчу базу.
— Співробітники охоронної фірми — колишні міліціонери?
— Штат рядових — молоді хлопці до 30 років. Усі керівники колись зі мною працювали в карному розшуку. Забрав до себе, бо це досвідчені та перевірені люди. Цим ми відрізняємося від інших охоронних компаній, бо намагаємося самостійно розкрити крадіжку. Це наша додатково послуга. Потім усі матеріали про порушення передаємо в міліцію.
— Чи допомагає вам досвід, набутий у міліції?
— Бізнесмен з мене — нікудишній, тому займаюся охороною. Я продаю людино-години, виховую охоронців. Дисципліна у нас дуже жорстка: випив чи заснув на роботі — звільнення без пояснень. За дрібні порушення запровадили систему штрафів. Зарплату видаємо постійно в один і той же час. Траплялося, коли замовники вчасно не розрахувалися, — підлеглим віддавали свою пенсію. Водночас принципово відмовилися від матеріальної допомоги співробітникам, бо даси одному — інші образяться.
Загалом, робота в міліції дала мені коло знайомих, які й стали замовляти охоронні послуги. У напрацюванні бази клієнтів мені допомогла не реклама, а особисті рекомендації та контакти.
— Не пропонували знову повернутися на службу?
— Ні, а я й не хочу, бо в обід маю можливість поспати, постійно їжджу на полювання, риболовлю, адже звик до активного способу життя. Встаю о шостій ранку, гуляю з трьома собаками — вівчаркою та двома дворнягами, які уживаються разом й охороняють будинок. Після ритму роботи в міліції важко зупинитися. З 16 колег, з якими разом починали інспекторами, живими залишилося шестеро. Не те, щоб вони загинули від куль, а просто спилися. Не витримали життя на “гражданці”. Я намагаюся компенсувати їздою на мотоциклі, квадроциклі чи водному скутері. Коли працював у міліції, грошей не вистачало, нині можу собі багато що дозволити.

Найближчий друг – теж міліціонер

— З ким нині підтримуєте дружні стосунки?
— Мені подобався стиль керівництва обласною міліцією Михайла Єрміна та Богдана Керницького, з яким підтримуємо стосунки. Інші начальники не знали, куди мене заслати. В міліції, як і в інших сферах, існують дві категорії людей: танкісти, які працюють, та ті, хто розповідає про перемоги. Вважаю, що належу до першої.
Мій найближчий друг, з яким раніше працювали в міліції, — Григорій Гамків. Він також організував охоронну фірму “Відок”.
— Не конкуруєте між собою?
— Він створив компанію, коли я ще працював у міліції. З Григорієм товаришуємо вже тридцять років. Разом починали службу в міліції: він — молодшим інспектором карного розшуку, а я — молодим лейтенантом. У мене немає друзів, які шукають вигоду від стосунків.
— Наскільки мені відомо — у вас дві вищі юридичні освіти. Не думали зайнятися адвокатською діяльністю?
— Для чого? Якщо захищати бандитів, то це якось неправильно. У господарських справах я не розбираюся. Хіба що можу займатися боротьбою з тероризмом, бо закінчив Каїрську академію внутрішніх справ за цим напрямом.

Найбільший короп – 17 кг

— Чому вирішили взятися за мисливське господарство?
— Я ж казав, що мріяв стати лісником. Зараз активно навчаюся вести мисливське господарство, слухаю поради, відвідую різні семінари. Я не можу собі дозволити буди справжнім мисливцем, їздити за трофеями в різні країни, але тримаюся на рівні любителя. Взагалі-то, полювання дуже дорога річ, бо лише ліцензія на відстріл кози коштує дві тисячі гривень, кабана — три. Це при тому, що будь-яке мисливське господарство нерентабельне.
— А рибалите давно?
— Останні два роки займаюся риболовлею з професійно-спортивним нахилом. Тобто, маю дорогі коропові снасті. Екземпляри, вагою менше трьох кілограмів, не ловлю взагалі. Таких вудок у мене немає, а якщо й потрапляє на гачок, відразу відпускаю.
— Найбільший трофей?
— Зловив коропа вагою 17 кілограмів. Це брехня, коли кажуть, що такі рибини витягують кілька годин. Сильні коропи вагою до п’яти-семи кілограмів. Чим вони більші, стають, як телята. Головне, аби витримала вудка. Азам мене навчав найсильніший рибалка на коропів в області — Василь Брагін, який працює в компанії “УкрАвто”.
— Що вас так приваблює у полюванні та риболовлі?
— Адреналін. Грибів не збираю. Зимою з ополонки рибу теж не ловлю — немає азарту. От кабана застрелити — інша річ. Прагну вполювати вовка, якого ще не підстрелив.
— Як близькі сприйняли, що покинули службу в органах?
— У мене двоє внуків — Ігор та Єгор. Старшого постійно веду до школи, на секцію тенісу. Живу зі старшим сином, бо менший загинув. Став більше бувати вдома. Хоча дружина порахувала, що влітку мене рідко можна застати — чотири-шість днів у місяць. Причина — мисливське господарство та рибалка. Частою буваю на дачі на березі озера у Верхові. Спеціально для риболовлі обладнав мікроавтобус — з телевізором, автономним опаленням. Просто мої снасті в легковик не влазять.
— Відчуваєте заздрість?
— Мені байдуже, бо хабарі не брав і нікому не давав. Нічого не приховую, бо все заробив сам. Ніколи кредитів не брав, грошей у борг. Кошти витрачаю на внуків, снасті. Вудочки беру у власному магазині, навіщо переплачувати. Замовляю найдорожчі Megan Fox, Roberto Ripamonti. Ловити так ловити: до хобі треба ставитися серйозно.