Олександр Данильчук: “Спілкуюся з водієм, і раптом – летимо”

“З облрадою почали рахуватися”
— Цього року Рівненщина святкує ювілей — 70 років від дня створення. Сьомого грудня відзначатимемо День місцевого самоврядування. Як ви підсумуєте майже чотирирічний період роботи на посаді голови обласної ради?
— Нам багато чого не вдалося зробити через економічний стан області та держави в цілому. Особливо немає чим похвалитися. Найбільше запам’яталося, хоча в актив собі цього не можу записати, що в області відремонтували відрізок траси Київ — Чоп. Досягненням вважаю і те, що з обласною радою почали рахуватися. Адже за часів Кучми так повелося, що адміністрація стояла на щабель вище. Хоча в Конституції України зазначено, що саме обласні ради делегують свої повноваження адміністраціям. Тому, з першого дня роботи в облраді, я хотів, щоб вона займала належне їй місце у ієрархії місцевої влади. Адже, за великим рахунком, саме від ради залежить, скільки і на що буде виділено коштів, і рада контролює, як ці кошти використані. Тому, якщо розібратися, адміністрація за своїми функціями — це виконавчий орган обласної ради, а не автономна структура. Якщо повернутися до цьогорічних здобутків... Радує те, що вдалося побудувати дві школи, що нарешті завершується добудова онкодиспансеру. Зрушила з місця давня ініціатива обласної ради — спорудження в Рівному обласної ДЮСШ. Принаймні, на стадії проектно-кошторисної документації робота активізувалася, з’явилося розуміння, що це спільна справа, а не забаганка якоїсь політичної сили в облраді. А в усьому іншому — залишається ще чимало проблем.
— А з якими проханнями до вас найчастіше звертаються громадяни?
— Просять відремонтувати дороги, провести газ, допомогти з лікуванням. Без грошей вирішити це практично неможливо. Водночас, ніколи не відмовляли, а робили все, щоб допомогти.
— Пригадаємо початок роботи ради цього скликання. Обрання вас головою облради у 2006 році у багатьох викликало здивування, бо це крісло прогнозували Валентину Кроці. Як вдалося всіх обійти?
— Причина дуже проста. Щоб стати головою облради, необхідно мати 41 голос, а в БЮТ — 28 депутатів. Бракувало 13 голосів, які виявилося найлегше добрати, коли запропонували мою кандидатуру. Мене підтримали не лише “Наша Україна”, а й соціалісти, блок Литвина та Партія регіонів. Чому саме моя кандидатура? Так вирішила політрада БЮТ, мене підтримала і лідер блоку Юлія Тимошенко.
— А які умови виставили фракції, що підтримали вас?
— Жодних. Бо мені не було смислу йти на посаду під певні умови. потрібна була кандидатура, яку підтримала би більшість.

Ламає “правила гри” ради та адміністрації
— Чим займалися у столиці до переїзду в Рівне?
— Відпочивав після помаранчевої революції.
— Перша сесія показала, що вам бракує досвіду у веденні сесійних засідань. Як виправлялися?
— Усе важко дається перший раз — до дебютного засідання не був готовий, бо ніколи доти не був головою обласної ради. Друге вже “пішло” краще, а потім — як за годинником.
— Іноді досить емоційно ставите депутатів на місце. Важко себе стримувати?
— Коли бачу, що щось неправильно, то починаю нервуватися. Такий вже у мене характер. Хоча інколи емоції допомагають втихомирити депутатів.
— Уже через рік роботи почали говорити про серйозні протиріччя з головою адміністрації. Чи мали ці плітки підстави?
— Серйозних протиріч особисто між мною та Віктором Матчуком немає. Вони виникають лише в робочих питаннях. Знову ж таки, усе через те, що люди звикли вважати, що керує областю адміністрація та її голова, натомість роль обласної ради завжди якось “недооцінювали” і применшували. Я ж намагаюся зламати ці “правила гри”. Можливо, тому й виникають суперечки.
— Чи впливає на ваші стосунки наближення президентських виборів?
— На мене вибори взагалі ніяк не впливають. Так само й моє ставлення до багатьох людей залишається незмінним.

Хоче додому
— Плануєте балотуватися в облраду в травні 2010 року?
— Планую йти в депутати Київської обласної ради. Утім, все залежатиме від результатів президентських виборів. Дуже хочу додому в Київ.
— В яких стосунках ви з Юлією Тимошенко? Як часто спілкуєтеся?
— Прем’єр мені телефонувала двічі, коли перебував у лікарні після аварії. У нас нормальні ділові стосунки. Юлію Володимирівну знаю з 1998 року, ще коли працювали народними депутатами третього скликання. Стосунки, які зав’язалися з багатьма людьми в ті часи, досі тривають. Із 90 відсотками людей, які сьогодні працюють в Кабміні, я спілкуюся на “ти”.
— Чи важко змінювати столицю на провінцію?
— Рівненщина — моя батьківщина. Хоча сім’ю сюди не перевіз. У Києві в робочих справах буваю щотижня. Їжджу до родини на вихідні, або навпаки — вони до мене. Утім, однаково — не зовсім комфортно.

Розслідуванням інциденту біля “Лагуни” не цікавиться
— На виборах міського голови Рівного БЮТ не зміг висунути єдину кандидатуру. Чому спочатку планувалося, що піде Петро Дубас, а в підсумку балотувався Станіслав Савінський?
— Я не брав участь у висуненні кандидата від БЮТ. У цей процес також не втручалися центральні партійні органи. Усе вирішували місцеві лідери. Тож виборами міського голови Рівного я не займався.
— Чи вплинуло на ваші стосунки з Володимиром Хом­ком те, що ви на посаду директора “Рівнеоблводоканалу” запропонували Вадима Сторожука?
— Хіба це може вплинути на стосунки з Хомком? Вадим Сторожук нормально включився в роботу. Поза­кривав усі борги — із зар­плати, електроенергії. Нині багато робимо, щоб ліквіду­вати заборгованість перед “Рівнеазотом”, можливо, зробимо залік з Держбюджету. Вважаю, що Вадим Сторожук нічим не гірший за Володимира Хомка, а, можливо, й кращий.
— Чому призначили саме його?
—Я знав, що з “Рівнеоблводоканалом” будуть проблеми. Якби поставив директором когось із місцевих, то проблеми лише поглибилися б. Тому довелося Вадима за­би­рати від сім’ї. Я знав, що він витягне “Рівнеоблводоканал”.
— А чому на вибори не пі­шов Юрій Торгун, з яким у вас тісна дружба?
— Він не мав рейтингу. Зі мною не радився, бо сам розумів — шансів небагато. Його кандидатура навіть не обговорювалася.
— До речі, як просувається розслідування інциденту, ко­ли біля “Лагуни” на вас на­пали?
— Цією справою не цікавлюся, це робота міліції.

Живе в материнській хаті
— Ваша дружина Галина з дітьми живе в Києві. Не втомлюєтеся постійно їздити туди-сюди?
— Із 1975 року постійно на колесах. Об’їздив увесь світ. Так що рідні до цього звикли.
— Як за таких умов берете участь у вихованні дітей?
— Я вже їх виховав. Старшому синові — 25 років, дочці — 23, а найменшому Микиті — 12. Дітей треба виховувати, коли ще лежать поперек лавки.
— А де мешкаєте в Рівному?
— У Корнині в маминій хаті. В якій живе сестра з чоловіком.
— Як себе почуваєте після ДТП? Як це сталося?
— Повертався зі столиці на службовому автомобілі, який наїхав на купу піску між Олевськом і Рокитно. Там якраз проводилися дорожні роботи. Спілкувалися з водієм, і раптом – уже летимо. Півтора місяця провів на лікарняному ліжку через тріщину в хребті. Лікарі кажуть, що до Нового року все загоїться. Поки відлежувався — вчив англійську мову. Пройшов чотири рівні з 12.
— Ви майстер спорту з греко-римської боротьби. Як нині підтримуєте форму?
— Крім ранкової зарядки, нічим не займаюся. Коли їжджу відпочивати, ходжу в тренажерний зал. Раніше грав у футбол.

Любить полювання
та лижі
— Ви — відомий мисливець. Хто привчив до цього хобі?
— Полювання у компанії “Інтергаз” — один з найперших видів відпочинку. Цим захоплювався Ігор Бакай, з яким часто полювали. Справи в нього зараз ідуть нормально. Ігор займається в Росії бізнесом. 17 листопада телефонував йому, вітав з днем народження.
— Як часто виїжджаєте на полювання?
— Під час сезону — кожні вихідні. Через лікарняний багато пропустив. Мене приваблюють трофеї та компанія, яка збирається за столом після полювання.
— Хто входить до вашої компанії?
— Полюю зі всіма. Мене багато куди запрошують. На Рівненщині найбільше подобається стріляти дичину в Кричильському лісництві.
— Найбільш пам’ятний трофей?
— Їх у мене два — роги благородного оленя та ікла кабана.
— Як ще відпочиваєте від роботи?
— Моря не люблю — максимум можу пролежати на пляжі три дні. Дуже люблю лижі, тобто активний від­починок.