Тарас Конько змінив телефони на машини

З телефонів —
у авто
— Тарасе Євгеновичу, ви раніше очолювали рівненську філію компанії “Менс”, яка реалізовувала мобільні телефони. Чому вирішили покинути цей бізнес?
— Йому віддав майже дев’ять років. Особисто дотримуюся думки, що топ-менеджер раз у п’ять-сім років має коригувати напрямок власної діяльності, аби не втрачати у власному розвитку. Хоча вузькопрофільних спеціалістів це не стосується.
— І ви скоригували?
— Так, бо за останні роки дійшов висновку, що для себе нічого нового у цьому бізнесі не відкриваю. Проте змінювати роботу не поспішав, хоча пропозиції надходили.
— Куди запрошували, дозвольте поцікавитись?
— Пропонували перейти в інші компанії на аналогічні посади в Рівному, керівником продажу мобільних телефонів у рівненському та волинському регіонах. Умови влаштовували, але не хотів змінювати бізнес на аналогічний. Хотілося чогось нового.
— Нині у компанії “Вік-Експо” займаєтесь продажами автомобілів. Це складніше?
— Принципи та підходи подібні, але, звичайно, існують специфічні нюанси.
— У чому полягають?
— Продаж автомобілів на порядок складніший. Людина купує одночасно і засіб пересування, і задоволення, і безпеку, і престиж. Продавець має не тільки чітко визначити потреби клієнта, а й стати для нього тим порадником, до думки якого він прислухається. Це комунікації найвищого рівня.

Продає сім брендів
— Довго втягувалися в специфіку нової роботи?
— Десь за місяць вже чітко орієнтувався у тенденціях на ринку України та регіону, специфіці продажів певних брендів, плануванні діяльності компанії. У компанії “Вік-Експо” чітко налагоджена система планування, контролю та звітності. Мені це імпонує. Я достатньо структурована людина, тому адаптуватися було неважко.
— Якими досягненнями можете похвалитися?
— На роботу в компанію “Вік-Експо” прийшов директором автосалону Honda. Нині відповідаю за продаж усіх брендів компанії. Головне для будь-якого керівника — вміти чітко сформулювати завдання підлеглим й делегувати їм певні повноваження. Багато топ-менеджерів вважають, що ніхто, крім них самих, краще не виконає завдання. Як на мене — це хибна точка зору. Функція керівника — управляти. За результатами роботи підрозділу оцінюють його директора.
— Тарасе Євгеновичу, а в чому хотіли б стати більш майстернішим?
— Треба вдосконалювати вміння, ті, що є. Життя саме ускладнює завдання — їх вирішення і є шлях до вдосконалення. Хоча іноді грандіозні плани руйнуються через дрібниці. Вважаю, що до них слід ставитися дуже ретельно.

Мріє про велике авто для сім’ї
— Як вас змінила робота керівника?
— Я практично не зустрічав топ-менеджерів, котрі на роботі сповідують авторитарний режим, а вдома стають пухнастими зайчиками. Тобто, керівні посади вимагають жорсткості. Я, напевно, став більш жорстким і прагматичним.
— Скільки років уже за кермом?
— Дуже довго — з 1993 року. Маю великий стаж, і коли страхую авто, то в полісі зазначають найменші коефіцієнти ризику. (Сміється.) Як зараз пригадую, коли чи не вперше довелося самостійно сісти за кермо. Зі станції техобслуговування мав за­брати авто родичів. Проте машину ніяк не міг вигнати зі СТО — вона тільки смикалася та глохла. Майстер дзвонив до родичів і перепитував, чи вмію я їздити. Щоб класно водити автомобіль, необхідна постійна практика. Досвід відіграє надзвичайно велику роль. Лише завдяки досвіду та постійній практиці можна прийняти рішення в екстремальних ситуаціях за частки секунд. Без досвіду просто губишся на дорозі. Тим паче, з нинішнім інтенсивним рухом і культурою наших водіїв.
— “Вік-Експо” продає сім марок машин. Якщо заплющити очі на ціну, то яке б авто обрали для себе?
— Подобаються великі та комфортабельні автомобілі. Це не тому, що хочеться показати статус чи “замалюватися”. Скоріше для зручності — маю велику сім’ю, і всіх треба помістити в машину. Собі обрав би Honda Accord — це автомобіль для водія. Поєднання седану бізнес-класу з характеристиками спортивного боліда мені імпонує. В ідеалі хотів би мати два автомобілі — для пересування містом і далеких подорожей.

Вважає себе прогресивним батьком
— Як вирішуєте конфліктні ситуації, адже покупці трапляються різні?
— Завжди прагну знайти компроміс. Вважаю, що безвихідних ситуацій не буває. На спеціалізованому тренінгу, де розглядали якраз конфліктні ситуації, зробили цікаву підказку. Під час непорозумінь треба на все подивитися збоку. Тоді зможеш спокійно оцінити позицію опонента та свою — а це ключ до правильного рішення. Цю підказку часто застосовую в житті, хоча конфліктних ситуацій виникає небагато. Якщо й трапляються, то негатив не залишається, бо завжди знаходжу з людьми спільний знаменник.
— Під час сімейних непорозумінь застосовуєте аналогічний ключ?
— Вдома панує патріархат. Переконаний, що в сім’ї повинна існувати чітка ієрархія: чоловік відповідає за стратегію, безпеку та розвиток родини, а дружина — за побут. Нині дружина Інна займається домашніми справами, бо найменшому синові Ярославу лише рік. Хоча має власний квітковий бізнес.
— Не важко бути батьком трьох синів?
— Найважче зі старшим, якому вже п’ятнадцять. У нього якраз перехідний вік — це час класичного конфлікту поколінь. Стараємось знаходити компроміси. Вдається не завжди. (Сміється.) Це попри те, що вважаю себе прогресивним батьком. Для мене виховувати трьох синів не є складно, бо всі речі, які я прагну донести до них, показую на власному прикладі — це найкраща аргументація .

Досі зберігає кімоно
— Як ще знімаєте втому від роботи?
— У житті зажди активний і не люблю сидіти на місці. Для мене пляшка пива на дивані перед телевізором — це не відпочинок. Раніше досить серйозно займався футболом, але нині граю з друзями рідко, бо виникли проблеми з коліном. Щотижня стараюся потрапити в спортзал, адже ще в школі займався східними єдиноборствами, які привчають до системності. Також запам’яталася фраза древніх монахів, які стверджували: у гнучкості суглобів — запорука довголіття. Стараюся це наслідувати. До речі, вдома досі висить кімоно, а літературу про східні види бойових мистецтв даю читати дітям. Ще полюбляю з друзями щотижня ходити в лазню. Маємо дружний та веселий колектив — тож відпочиваємо не тільки тілом, а й душею.
— Своїх хлопців не стимулюєте займатися спортом?
— Завдання батька — вчасно порадити, або ж показати власний приклад. Старший займається футболом і відвідує тренажерний зал, менші лише беруть приклад. (Усміхається.) Вони мають самі зрозуміти, для чого їм заняття спортом. Так сталося в моєму житті. Спорт — це не тільки фізичні навантаження, а й певна культура життя — дисципліна, організованість, впевненість. Східний стиль бойового мистецтва дав мені впевненість в собі. Я навчився зберігати спокій і відключати емоції в екстремальних ситуаціях. Багато супротивників, які бачать в тобі хо­лоднокровну впевненість, просто відступають, й конфлікт вдається ви­рішити мирним шляхом. Це стараюся передати дітворі.