Професор-еколог принципово не користується мобільним

Він суворий удома та вимогливий на роботі. Любить, щоб завдання виконували та додержували даного слова.
— Тато як тато, у більшості випадків — строгий. Дисципліна у нас удома серйозна, але без дисципліни немає організації, — зізнається син, викладач НУВГП Олександр Клименко. — Мабуть, з віком він став ще більш строгим, у нас мама дипломат. А батько може прокинутися о третій-четвертій ранку, щоб працювати над черговим підручником. Любить посидіти влітку у тиші з вудкою і з дитинства привчив мене до риболовлі. Років у 10-12 поставив з ним рекорд. Ми рибалили у селі Ставки, і на мою вудку клюнув короп на кілограмів п’ять. Я витягував рибину, а батько допомагав. А коли навчався у школі, завжди просився з татом на практику. Виїздили з самого ранку на цілий день, а ввечері розпалювали багаття й співали пісень під гітару.
У педагогів і діти виростають педагогами так і в сім’ї Клименків. Син Олександр пішов батьківським шляхом.
—Мама також педагог, працювала завучем в обласному ліцеї-інтарнаті, вона заслужений вчитель України. Чесно кажучи, не думав про викладання, усе вийшло само собою, — зізнається Олександр Клименко. — Закінчив механічний факультет у НУВГП, хоча батько наполягав, щоб йшов на кафедру ґрунтознавства. З часом він схвалив мій вибір. Потім я почав працювати у науково-дослідному секторі, робив креслення машини для внесення меліорантів. Вступив до аспірантури, працюючи над кандидатською дисертацією, вдосконалив один з елементів — пристрій для розливання меліорантів, є навіть патент у співавторстві на цей винахід.
17 років з Миколою Клименком знайома доцент кафедри екології НУВГП, кандидат наук Алла Прищепа. Під його керівництвом вона писала та захищала кандидатську дисертацію, а потім почала працювати на кафедрі під його ж керівництвом.
— Практично вся кафедра — це учні Миколи Клименка. Він дуже вимогливий, але водночас індивідуально підходить до кожного свого учня, — розповідає Алла Прищепа. — Дуже енергій­ний, лідер і за посадою, і неформальний водночас. Йо­го цінують екологи з усієї Ук­раїни. Під його керівництвом розробили ряд навчальних дисциплін та програм. Написав шість підручників, 16 навчальних посібників, має більше 400 наукових праць. Ми щороку виїжджаємо на святкування Дня еколога. Цьогоріч їздили на Вишне­ву гору, прибирали її від сміття. У нього різнопланові інтереси: вивчає Велику Вітчизняну війну, захоплюється но­вітньою історією. Окрім цього, він творча особистість — написав спогад про своє життя з художніми зворотами — ”Дорога в одне життя”, книгу опублікували торік. А два роки тому він побував у Бельгії і також написав книгу-роздум про цю державу, її мешканців, їх життя.
Колишній учень, а тепер колега, доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач лабораторії управління земельними ресурсами Віктор Мошинський розпо­відає, що став викладачем завдяки Миколі Клименку:
— Познайомився з Миколою Олександровичем у 1983 році, тоді він працював на кафедрі ґрунтознавства. Я був студентом, а він — моїм викладачем. Від інших відрізнявся демократичним спілкуванням зі своїми студентами. Тоді я навіть і не думав бути викладачем, планував працювати у меліоративній галузі. Після армії працював у гідрогеологомеліоративній експедиції, знадобилися саме ті знання, які здобув на кафедрі ґрунтознавства. У 94-му захистив кандидатську дисертацію, а через рік отримав запрошення працювати в університеті. Так з учня став колегою, маємо спільні публікації. А коли вступив у докторантуру, то часто консультувався з ним. Є такий вислів: ”Ми відповідаємо за тих, кого приручили”, так Микола Олександрович керується цим принципом. Часто батько так не допомагає своїй дитині, як він своїм студентам. Наш ювіляр якось зізнався, що найбільш щасливий, коли перед ним лежить чистий аркуш паперу, це, мабуть, його найбільша слабинка. Пише він від руки. Знаю, що він дуже любить мед і принципово не користується мобільним телефоном.