У “Ліоні” перемогла ВОНА

На запрошеннях до “Ліона” – попередження про дрес-код для рівненських світських левів та левиць: чоловікам – костюм, жінкам – вечірня сукня. Головний VIP-порушник – голова облради Олександр Данильчук: приїхав з чималим запізненням у сірому светрі та джинсах. Обійнявся-розцілувався з сусідами по VIP-місцях на першому поверсі – першим заступником Валентином Королюком, заступником міського голови Андрієм Філіним та бізнесменом Олегом Каштаном – і зручно вмістився на диванчику за столиком, куди невдовзі тільки встигали підносити легкі закуски.
Серед інших відомих гостей – депутати Рівнеради Ігор Мічуда, Денис Петровський, Олег Тищенко та Роман Чокан, прес-секретар міського голови Олесь Лопачук, власкор “1+1” Олександр Курсик, дизайнер Фелікс Родіонов, фотохудожник Олександр Майструк – і ще багато відомих облич завсідників “перлинівських” тусовок. Переконливе спростування побоювання, що відразу після тривалих свят, які ще й не для всіх закінчились, та ще й у понеділок увечері, та ще й перед виборами, коротше чи не в найнесприятливіший час, багато народу не збереш. Збереш, якщо подія того варта й організація продумана! І до чого тоді тут вибори.
За іншим столиком на першому поверсі, навпроти політбізнесової еліти – журі, там свій VIP-посадовець, головний міліціонер області Ярослав Голомша. Краватку з аукціону, як на журналістській вечірці в “Магнаті” у червні, цього разу не продавав – залишився в ній до кінця вечора (та й аукціону не було). Як, власне, і більшість присутніх чоловіків – навіть лідер “Ot Vinta” Юрій Журавель віддав перевагу вбранню в класичному стилі, і лише ослаблений вузол краватки видавав у ньому волелюбну рокерську душу. Хоча піджак, відверто кажучи, хотілося зняти багатьом – свіжого повітря відчутно бракувало.
Як, власне, і вільного місця, простору. Дивитися на гарних дівчат, звісно, приємно, і час летить непомітно та з задоволенням. Але встояти дві години у тісняві на балконі, спостерігаючи за сценою на першому поверсі, де виступають конкурсантки та гості, – все ж трохи важкувато. Можна було переміститись на стілець під стіну, набравши їжі та напоїв з фуршетних столів (вино, горілка, сік, фрукти, канапки) – але тоді не побачиш дійства. Можна було, звісно, спробувати вибрати місце ближче до екранів, на які транслювалась телезйомка – так, щоб і зручніше, і видно було. Але спостерігати за програмою вживу – звісно, цікавіше.
Місця бракувало, як на мене, і конкурсанткам – все-таки, це не сцена драмтеатру, “Лагуни” або “Хіміка” з його “фішкою” – подіумом. Співробітники “Ліона” з розносами, представниці організаторів із кошиками для голосування за “Перлину глядацьких симпатій”, ще й “перлинки” під час окремих номерів теж на другий поверх підіймались, аби пройтись ближче до глядачів – ну важко, відверто кажучи, було їм усім вміститись в небезрозмірному “Ліоні”.
З іншого боку – і цей момент перекриває, як на мене, брак місця та задуху – досі ніхто в Рівному чогось подібного не робив. І це виглядає цілком у стилі головної “Перлини” Рівного Оксани Ігас. Гасло “Хочеш отримати максимум – вимагай неможливого!” – саме про таких як вона. Всі проводять конкурси у драмтеатрі – а я проведу в ресторані, і це буде цікаво та збере VIP-аудиторію. Ніхто не робив конкурсів відразу після Нового року (останніми роками сезон подібних заходів у місті відкривала наприкінці січня “Міс Рівненщина”) – а я зроблю, і так далі. І – провела, зробила, зібрала! Недосвяткувала-недоїла-недоспала, коли всі ми відсипалися і від’їдалися – і довела, що амбіції, помножені на підтримку команди та беззаперечний талант, – здатні на багато що.
Про команду – окремий рядок: вміння зібрати навколо себе “тусовку” було і залишається сильним боком “Перлини”, і якщо дивитись на тісняву в “Ліоні” під цим кутом зору, то і вона видається не такою вже страшною. Адже більшість гостей – знайомі між собою, то чого ж не поспілкуватись, так би мовити, тісно та неформально. Наприклад, обговорити рішення журі. Яке, дискутувало доволі довго і, кажуть, доволі гаряче, як у Верховній Раді. Напевно, лише присутність головного міліціонера області допомогла знайти такий бажаний консенсус. І такий очікуваний – у певний момент у повітрі просто повисла невелика пауза: вже підійшов час нагороди роздавати, а судді ще радяться...
Результат компромісів між членами журі умисно не оцінюю. По-перше, переможниця, як на мене, – справді гідна. По-друге, скільки людей – стільки й думок. Зрештою, ставитись до результатів конкурсів краси з фанатичною серйозністю – як на мене, дурний тон. Не для того люди туди ходять, це ж не “Спортлото”, в якому колись доморощені науковці цілком серйозно вираховували переважні шанси водного поло в черговому тиражі. Переможниця – кожна учасниця. Хоча б тому, що до фіналу потрапила – по-перше, і здобула неоціненний досвід – по-друге. А як розпорядяться цим досвідом дівчата, чи стане хтось із них відомою телеведучою чи моделлю зі світовим ім’ям – поживемо,
як кажуть, побачимо. У тому числі – і на наступних конкурсах краси та на наступних заходах “АРТмоделс”. Адже хоча й кажуть, що людина може довго дивитись тільки на три речі – на вогонь, воду і на те, як хтось працює, я б таки додав сюди й четвертий об’єкт спостереження – ВОНА. Вона – це краса, звісно. Адже, як перефразував свого часу Достоєвського один із кандидатів у Президенти України – “Завжди перемагає краса”. І як тут із Віктором Федоровичем посперечаєшся.