“ОГО” дізнавалася, чим рівненські няні завойовують довіру дітей

І хоч виховання дитини — обов’язок у першу чергу батьків, все частіше ця функція, хоча б частково, лягає на плечі чужої людини — няні. Саме їй батьки частенько довіряють годування, навчання й навіть виховання свого рідного чада. Але чи знають вони, що робить няня, коли їх немає вдома? Про це професійні “опікуни” малеч розповіли “ОГО”.

Щирість, досвід і розуміння

У свої 25 років Марії з дітьми працювати не звикати. Здобувши фах викладача образотворчого мистецтва та мистецтвознавця у РІС КСУ, дівчина працювала вчителем малювання та педагогом-організатором у школі. Проте сталося так, що залишилася без роботи.
— Тоді знайомі запропонували спробувати себе у ролі няні, — розповідає пані Марія. — Я сумнівалася, але вони порекомендували мене одній парі. Отак і вийшло, що стала нянею. Працюю недовго, лише місяць, але вже звикла. Доглядаю дівчинку чотирьох з половиною років.
Марія розповідає, що найскладніше було налагодити перший контакт. Нині ж із цим проблем немає. Іноді навіть на вихідних батьки дівчинки просять приїхати, адже дитина сумує за нянею. Марія переконана, що у роботі їй допоміг попередній досвід вчителювання.
— Я працюю здебільшого щодня, — розповідає няня. — Щоправда, визначених годин роботи не маю. Якщо хтось із батьків приходить додому раніше, то я можу бути вільна, або ж навпаки — просять затриматися. З дитиною у нас більш дружні стосунки. Не скажу, що ставиться до мене як до зовсім чужої людини, ми радше подруги. Принаймні, наскільки це можливо.
Обов’язків у Марії також вистачає. Вона грає з дитиною, гуляє, готує для неї їжу та годує. А ще займається її навчанням. Няня розповідає, що здебільшого вчить з дівчинкою вірші та пісні.
— Особливих таємниць у роботі няні я поки й не знаю, — з усмішкою розповідає Марія. — Хіба ж можна все за місяць осягнути. Але поки що для мене ця робота нескладна і навіть приємна. Тут важливо не лицемірити, завжди бити щирим. Якщо ж ти по-справжньому любиш дітей, то порозумієшся з вихованцем й робота буде ще легшою.

Європейське виховання і сучасні методики

— Я не шукала цю роботу, вона мене сама знайшла, — каже рівнянка Лідія РУДЕНКО. — Саме вийшла на пенсію, вільний час, розумієте, був. Аж раптом зателефонувала колега й запропонувала спробувати. Я подумала, що то вона для якихось родичів шукає, тому й погодилась. Виявилось, то її знайомі “кинули клич”, аби знайти няню для річного хлопчика. Сім’я не хотіла шукати через агентства, вирішили, що найкраще опиратися на рекомендації знайомих. Якби знала, що то лише її знайомі, а не родичі, то, мабуть, не погодилася б. А вже з того часу батьки самі мене шукають, телефонують, аби домовитися.
З дитиною — Олександром — нова няня швидко порозумілася. А от щоб відповідати усім вимогам батьків, пані Лідії довелося повчитися:
— На жаль, ніяких курсів для нянь у нас немає, тому все доводилося шукати самостійно. Олександра виховували за європейськими принципами, через це класичні ігри, в які грали мої діти, не підходили. Отут і почалися походи по бібліотеках, пошук нової літератури здебільшого іноземних авторів. У нагоді ставали сучасні журнали про виховання дітей. Але треба відверто сказати, що знайти звідки вчитися, досить складно, література вже давно застаріла.
За словами пані Лідії, батьки хлопчика не наполягали на якихось особливих послугах. Здебільшого в обов’язки входили ігри, прогулянки та годування дитини.
— Проте ігри ми обирали розвиваючі, адже чим молодша дитина, тим легше її навчити. І не тільки чомусь практичному, а й суто людських якостей. Наприклад, коли Олександр робив щось погане, я не сварила його, а пояснювала, чому так не можна робити. Проте тут теж треба бути обережним, адже треба пояснити так, щоб дитина це зрозуміла, скільки б років їй не було.
Пані Лідія мала досвід роботи з дітьми різного віку. Так, до Олександра її запросили, коли хлопчику виповнився рік, Валерію няня виховувала з шести місяців, а от Ксюшу — з п’яти років.
— Ксюша була дівчинкою вже з цілком сформованим характером, коли ми познайомилися, — продовжує жінка. — Тому тут доводилося шукати компроміс, іноді перевиховувати її. Розповідали, що попередню няню вона сама вигнала: попросила вийти, аби побути на самоті. Більше жінку не впустила. Ми ж якось домовилися. Я доглядала її на канікулах та під час карантину. А тепер чекаю, адже обіцяла прийти до мене в гості.
Пані Лідія має й свої секрети роботи з дітьми. Перш за все, запевняє, не треба прикидатися, хитрити та “сюсюкати” з дитиною. Адже перед вами — повноцінна людина, просто дещо молодша за віком.
— Не дивіться на вихованця зверхньо, так він вас не поважатиме. Якщо він хоче бути верблюдом, ставайте і ви верблюдом. Виховуйте, грайте так. Ви будете з дитиною на одному рівні, не принизите її й зможете донести те, що хочете, — запевняє няня.

Поєднання знань і таланту

Дефектолог Олена Бочкор з Рівного у няні подалася від безвиході, адже заробітної плати не вистачало.
— Я працювала тоді ще медсестрою у Будинку дитини, — каже пані Олена. — Прочитала оголошення в газеті, що потрібна няня для дитини, перетелефонувала, розпитала. Жінці дуже сподобалось, де я працюю. Ми зустрілися, поговорили. Миколка, мій майбутній вихованець, спершу злякався мене, а потім потрохи почав звикати. Я попросила маму вийти, щоб зрозуміти, чи зможемо ми знайти спільну мову. Кілька хвилин він мене ще не сприймав, а потім ми почали разом гратися. Я відразу зрозуміла, що все гаразд, адже Миколка не виказав якогось категоричного неприйняття, пішов на контакт.
За словами пані Олени, робота няні потребує поєднання всіх можливих знань та, беззаперечно, таланту.
— Не кожна людина може бути нянею, — переконана пані Олена. — Це покликання від Бога. Адже тут потрібно поєднати в собі і вихователя, і вчителя, і медсестру, і ту ж дитину. Ця робота потребує постійної уваги, зосередженості. Адже важливо грати з дитиною та тому ж рівні, що й вона, не підійматися в її очах, але бути поводирем — непомітним і дуже обережним. Та й самі ігри обов’язково повинні відповідати вікові дитини, її інтересам, і навіть трошки випереджати її розвиток. Так, з п’ятирічним можна малювати, а от з дво- чи трирічним складати кубики, мозаїки. Мені допоміг досвід, який здобула в Будинку дитини. Адже працювати нянею наважилася не відразу, а років через п’ять, все казала, що мені бракує досвіду.
Сьогодні пані Олена самостійно виховує двох дітей та... подумує підшукати няню для них. Зізнається, що іноді сама дивується, як могла впоратися з чужими дітьми, а зі своїми вдається не завжди.
— Я дуже вимоглива до людини, яка працюватиме з моїми дітьми. Тому претендентку на їх няню чекав би своєрідний тест-контроль. Також ще б сподівалася, що потрібну людину мені підкаже серце, адже няня повинна викликати довіру не лише у дитини, а в першу чергу у батьків, — каже Олена Бочкор.